Фінансовий менеджмент

 

Зміст

1. Функції фінансового менеджменту. Система забезпечення фінансового менеджменту…………………………………………3
2. Формування фінансової структури капіталу……………………..5
3. Оцінка оборотності поточних активів підприємства…………….6
4. Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві………………………………………………………….8
5. Задача.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   1.  Функції фінансового менеджменту. Система забезпечення фінансового менеджменту. 

 Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів 

 З практичної точки зору функції фінансового менеджменту визначає система задач фінансового менеджменту на підприємстві. Ці функції поділяють на дві основні групи:  
- функції фінансового менеджменту як підсистеми, що управляється;  
- функції фінансового менеджменту як підсистеми управління підприємством.  
В найбільш загальному плані основними функціями фінансового менеджменту є:  
- дослідження зовнішнього економічного середовища;  
- розробка фінансової стратегії підприємства;  
- аналіз і планування фінансової діяльності;  
- прийняття рішень з питань оперативної фінансової діяльності;  
- прийняття інвестиційних рішень;  
- взаємодія з іншими контрагентами з питань фінансової діяльності (державними органами, фінансово-кредитними установами, суб'єктами фінансового ринку, іншими підприємствами, фізичними особами).  
В процесі реалізації цих функцій вивчаються питання державного регулювання фінансової діяльності, аналізується стан економіки, фінансового ринку, прогнозуються важливі показники, що пов'язані з діяльністю підприємства, здійснюється оцінка і вибір конкретних партнерів, розробляється система фінансових планів і бюджетів, формується система альтернативних управлінських рішень, організується система моніторингу фінансової діяльності підприємства в цілому. 

Функції і методи фінансового  менеджменту можна поділити на два  блоки: 
І. Управління зовнішніми фінансами. 
ІІ. Внутрішньовиробничий облік і контроль. 
Управління зовнішніми фінансами складається з управління оборотними активами (рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, управління матеріально-виробничими запасами та ін.) та залучення коротко- та довготермінових зовнішніх джерел фінансування. 
Внутрішньовиробничий облік і контроль передбачає: 
- складання і аналіз фінансової звітності підприємства; 
- оцінку поточного стану підприємства та перспективне планування; 
- збирання й оброблення даних бухгалтерського обліку для управління фінансами; 
- складання кошторису витрат, сплата податків тощо.

Системи забезпечення фінансового  менеджменту:

1. Організаційне забезпечення

2. Інформаційне забезпечення

Система організаційного  забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямів його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати здійснення цих рішень.

Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачають створення  двох центрів управління — за ієрархічною  і функціональною ознаками.

Ієрархічна будова центрів управління підприємством передбачає виокремлення різних рівнів управління. На даний час найпоширенішими є дво- або трирівневі системи управління, де перший рівень представлений апаратом управління підприємством в цілому, а наступні — управлінськими службами його окремих структурних одиниць і підрозділів.

Функціональна будова центрів управління підприємством ґрунтується на диференціації за функціями управління або видами діяльності. При функціональній будові центрів управління підприємством обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але найбільша ефективність організаційної системи фінансового менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів управління.

Існує два підходи до функціонального  розмежування центрів управління: перший — принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий — принцип взаємопов'язаної діяльності функціональних центрів  управління.

Функціональна будова центрів  управління фінансовою діяльністю суттєво  відрізняється на підприємствах  різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне).

Характеристика  і вимоги до інформаційної системи  фінансового менеджменту.

Ефективність кожної управлінської  системи значною мірою залежить від інформаційного забезпечення. Якість інформації, що використовується для  прийняття управлінських рішень, впливає на обсяг витрачання фін  ресурсів, рівень прибутковості, ринкову  вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і  наявних фін інструментів та інших  показники, які характеризують рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку підприємства. Система  інформаційного забезпечення фінансового  менеджменту являє собою безперервний і цілеспрямований добір відповідних  інформаційних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управ рішень по всім напрямам фінансової діяльності підприємства. Висока роль фінансової інформації для прийняття управ  рішень зумовлює високі вимоги до її якості за формування інформаційної системи  фінансового менеджменту, серед  яких виділ вимоги до її значимості, повноти, своєчасності, достовірності, зрозумілості, зіставлюваності, ефективності.

Система інформаційного забезпечення - процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних  показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності підприємства. Інформаційне забезпечення включає:

1) нормативну і інструктивну  інформацію різного рівня (загальнодержавна, місцева нормативно-інструктивна  база на рівні регіонів, відомча,  галузева, внутрішня нормативно-інструктивна  інф-ція);

2) планово-прогнозна інформація, яка пов'язана з плануванням  і прогнозуванням окремих показників (загально-державна, галузева, на рівні  окремих під-в і використовується  при складанні фін планів);

3) звітність або звітна  інформація - це інформація у вигляді  бух балансів, додатків до бух  балансів, статистична звітність  і оперативна звітність, яка  готується на підприємстві);

 4) довідкова аналітична інформація (загальнодержавна, регіональна, відомча).

 

 

2.  Формування фінансової структури капіталу.

 Фінансова структура капіталу - співвідношення власного й позикового капіталу, що використовується підприємством у процесі своєї господарської діяльності; спосіб фінансування діяльності підприємства в цілому

Для забезпечення ефективної діяльності процес формування фінансової структури  капіталу підприємства повинен бути підпорядкований певній політиці.

Політика формування фінансової структури  капіталу — частина фінансової стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні такого сполучення використання власного й позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення прийнятного ризику фінансової стійкості, високої рентабельності власних фінансових коштів і мінімальної вартості капіталу.

1. Формування загальних принципів  фінансування необоротних і оборотних активів

2. Порівняння витрат із залучення  власного й позикового капіталу

3. Забезпечення оптимальності фінансової  структури капіталу з позицій достатньої фінансової стійкості підприємства

Політика формування фінансової структури  капіталу підприємства

4. Забезпечення оптимальності фінансової  структури капіталу з позицій підвищення рівня рентабельності використання власного капіталу підприємства

5. Забезпечення оптимальності фінансової  структури капіталу з позицій високої кредитоспроможності підприємства

6. Забезпечення оптимальності фінансової  структури капіталу з позицій мінімізації загальної його вартості

Прийняття рішень щодо формування фінансової структури капіталу є ітеративним  процесом, який передбачає розгляд  різних варіантів фінансування за відсутністю  єдиного підходу до формування структури капіталу не лише підприємств однієї галузі, а й для одного підприємства на різних етапах його розвитку і підлягає впливу з боку цілої низки важливих і взаємозалежних внутрішніх і зовнішніх факторів.

 

6. Оцінка оборотності поточних активів підприємства.

         Оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу. 
У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи:

 
•виробничі запаси сировини і напівфабрикатів; 
•запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів; 
•обсяг незавершеного виробництва; 
•запаси готової продукції, призначеної для реалізації; 
•дебіторську заборгованість; 
•грошові активи в національній валюті; 
•грошові активи в іноземній валюті; 
•короткострокові фінансові вкладення; 
• витрати майбутніх періодів.

        Істотним джерелом внутрішнього інвестування в організації є збільшення швидкості обороту коштів , вкладених в активи . В основі управління оборотним капіталом лежить визначення оптимального обсягу і структури поточних активів , джерел їх покриття і співвідношення між ними , що забезпечують стабільну і ефективну діяльність організації , а також створення можливостей для самофінансування розвитку . Дана задача може бути вирішена шляхом проведення регулярного аналізу структури та обороту активів організації .

З прискоренням їх обороту пов'язані  такі моменти як зниження до мінімального необхідного рівня величини авансованого капіталу , зниження потреби в додаткових джерелах фінансування ( відповідно, плати  за них ), зниження витрат , пов'язаних з  володінням товарно - матеріальними  цінностями та їх зберіганням , а також  зниження величини сплачуваних податків та ін

На тривалість знаходження засобів  в обороті впливає низка зовнішніх  і внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів належать: виробнича , постачальницько -збутова  та посередницька сфера діяльності , галузева приналежність , масштабність організації , економічна ситуація та пов'язані з нею умови господарювання (рівень інфляції , порушення або  повна відсутність налагоджених господарських зв'язків , що в свою чергу призводить до вимушеного накопичення  запасів , а отже до уповільнення процесу  обороту коштів ) .

До внутрішніх чинників відносять  ефективність стратегії управління активами через цінову політику , структуру  активів , вибір методики оцінки товарно -матеріальних цінностей .

Коефіцієнти оборотності активів , вкладених у майно , визначаються таким чином:

- Сукупних активів ( Коб.А ) :

Коб.А = Qпр / Аср ,

- Поточних активів ( Коб.ОА ) :

Коб.ОА = Qпр / Qа.ср , де Qпр - виручка ( нетто ) від продажу товарів , продукції , робіт , послуг , тис.руб. ;

Аср - середня величина сукупних активів , що розраховується як середня арифметична  значень на початок і кінець періоду , тис. руб. ;

Qа.ср - середня величина поточних  активів , що розраховується аналогічно  Аср , тис. руб.

Аналогічно виконуються розрахунки і по оборотних активів .

Чим вище значення коефіцієнта оборотності  поточних активів , тим краще використовуються оборотні кошти. Його зростання означає  економію суспільно необхідного  часу і вивільнення коштів з обороту . Це дозволяє організації обходитися меншою сумою оборотних коштів для  забезпечення випуску та продажу  продукції або при тому ж обсязі оборотних коштів збільшити обсяг  і поліпшити якість виробленої продукції.

Тривалість обороту як сукупних активів , так і поточних :

tоб = Дп / Коб , дн. ( 8.30 )

де Дп - тривалість аналізованого  періоду , дн. ;

Коб - коефіцієнт оборотності активів .

 

4. Фінансове забезпечення  ліквідаційних процедур при банкрутстві  підприємства

З моменту виникнення приватної  власності закони ніколи не були лояльні  до боржників. У більшості країн  передбачені норми законів про  стягнення майна банкрута з метою  задоволення претензій кредиторів.

Під банкрутством розуміють  визнану господарським судом  неспроможність боржника відновити  свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної  процедури.

Підставою для порушення  справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-якого із кредиторів, органів державної податкової або контрольно-ревізійної служби до господарського суду, якщо протягом місяця боржник не задовольнив визнані  ним претензійні вимоги. Крім того, боржник має право звернутися до суду за власною ініціативою у  випадку його фінансової нездатності  або її загрози.

До боржника застосовуються такі процедури банкрутства:

– розпорядження майном боржника;