Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Ноября 2013 в 20:49, курсовая работа

Краткое описание

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування теоретичних і методологічних засад фінансової стійкості та розробка практичних рекомендацій щодо забезпечення фінансової стійкості та надійності страхових компаній України в сучасних умовах.
Реалізація поставленої мети визначила необхідність вирішення таких завдань:
- визначити особливості формування фінансових результатів діяльності страховика в сучасних умовах;
- дослідити економічну сутність понять „фінансова стійкість” і „фінансова надійність”;
- систематизувати та обґрунтувати фактори, що впливають на фінансову стійкість страхових компаній з метою визначення головних чинників впливу;

Содержание

ВСТУП
ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. Теоретичні аспекти фінансової стійкості страхових компаній
2. Формування страхових резервів та інвестиційна політика
3. Напрямки удосконалення фінансової діяльності страховика
4. Розробка рекомендацій щодо фінансової стабілізації і розвитку страхового ринку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Додатки

Прикрепленные файлы: 1 файл

КАЛЮХ.docx

— 467.38 Кб (Скачать документ)

Бізнес-план розглядається як прогнозна комплексна програма перспективного розвитку страхової  компанії. Він є вихідним документом, де узагальнюється вся інформація про  ринок страхових послуг.

Якщо  в результаті аналізу буде встановлено, що витрати на агентські послуги  і ведення справи в перші періоди (місяці) або навіть протягом тривалішого  часу будуть непомірно високими і  повний їх облік в структурі тарифної ставки зробить серйозний вплив  на кількість реалізованих страхових  послуг, то необхідно ретельно вивчити  вірогідні наслідки. У таких випадках іноді може виявитися неможливим встановлення первинного розміру страхового тарифу, в якому навантаження покрило  б всі витрати по веденню справи і комісійні агентам і забезпечила  б конкурентоздатні ціни на страхові послуги із стабільною часткою прибули. У багатьох випадках, особливо при  тривалому періоді освоєння нового ринку, призначення ціни на послуги  повинно бути таким чином пристосовано до кон'юнктури ринку, що на деякий час ціна включала лише комісійні агентам і не враховувала витрат на ведення справи. Останні слід покривати за рахунок інвестиційного доходу.

Для скорочення дебіторської заборгованості і її долі у складі поточних активів необхідно  обрати надійних партнерів по бізнесу  і оптимальну схему взаємодій  з ними, це здійснюється за допомогою24:

  • оцінки ділової репутації партнерів;
  • оцінки масштабів діяльності партнерів;
  • систематичного аналізу фінансового стану партерів по їх публічній звітності;
  • систематичного контролю за заборгованістю партнерів і управління нею;
  • контролю на етапі підписання договору.

Також потрібно просліджувати і налагоджувати роботу по формуванню оборотних засобів шляхом нормування і контролю. Це допоможе виявити внутрішні резерви від нераціонального використання засобів і направити їх на покриття деяких із комерційних витрат, що в свою чергу, збільшить прибутковість. Для управління оборотним капіталом треба:

  • розробити технічні рекомендації, які забезпечуватимуть можливість індивідуального впливу на клієнтів в залежності від його платоспроможності;
  • прийняття заходів для збільшення рівня оплати грошовими засобами шляхом використання страхового портфеля;
  • покращення запропонованих послуг:
  • розробка і введення додаткового стимулювання робітників шляхом введення договорів з гнучкими умовами оплати.

По управлінню залученим капіталом  необхідно:

  • зменшити кредиторську заборгованість шляхом реструктуризації податків;
  • використати довгострокові займи для розширення виробничої діяльності;
  • продати дебіторські рахунки.

Велику  допомогу в виявленні резервів, в  покращенні фінансового стану може оказати рекламна компанія для залучення нових клієнтів, і маркетинговий аналіз по вивченню попиту та пропозиції, ринків збуту, і формування на цій основі оптимального асортименту і структури запропонованих послуг. Маркетинг страховика включає такі основні елементи:

  • сегментація ринку – виділення окремих груп страхувальників, які можуть зажадати відмінні страхові послуги або комплекси маркетингу;
  • вивчення потенціальних страхувальників на кожному з сегментів страхового ринку;
  • вивчення мотивів потенціального клієнта при укладенні договору страхування;
  • дослідження продукту (виду страхових послуг).

Основними джерелами надходження  чи отримання інформації для маркетингових  досліджень у страхуванні є: страховики-партнери, сторонні фахівці, страхові брокери, статистичні  бази, матеріали цільового опитування клієнтів, преса, мережа Інтернет.

Маркетингова політика страховика традиційно поділяється на такі основні види25:

- орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно дібраних за певними ознаками — за видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажоперевізники, працівники ризикових професій тощо);

  • орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів — медичне, від нещасних випадків, надання пакета страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, і т. ін., або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням при їх асортименту, розслідуванні страхової події та виплаті страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);
  • орієнтована відносно конкретних каналів асортименту — наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, дібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристичні тощо).

При цьому на тій чи іншій стадії проведення маркетингу обов'язково потребують вирішення питання суб'єктивного  ставлення клієнта до страхування  як інституту соціального захисту  чи запропонованих йому конкретних страхових  продуктів. Цей фактор має істотне  значення особливо в сучасний період формування ринкових відносин у нашому суспільстві.

Аналіз ринку страхової  компанії проводиться поодинці або декільком однотипним видам страхування для визначення потенційної місткості ринку на ті або інші страхові послуги. В рамках аналізу ринку дається розподіл по окремих регіонах. В результаті проведеного аналізу ринку керівництво страхової компанії повинне з'ясувати, де (в яких регіонах) найбільш вигідно проводити ті або інші види страхування. Результати аналізу тісно ув'язуються з рівнем платоспроможного попиту населення. Неувага до цих питань може залишити страхувальника без ринку, що в умовах вільного економічного простору рівнозначно його банкрутству.

Дослідження страхового продукту з одного боку, показує керівництву страхової  компанії, що хоче мати страхувальник  стосовно конкретних умов договору страхування, а з іншою - яким чином надати потенційним клієнтам нові страхові продукти, на кого орієнтувати рекламу, роз'яснюючи зміст умов договору страхування. Страховий продукт класифікується:

  • по типу покупців чи по сегменту ринку;
  • по рівню їх тривалості;
  • по характеру появлення на ринку з точки зору новизни.

У вивчені  конкурентів, слід встановити головних конкурентів даної страхової  компанії на ринку – виявити їх слабкі та сильні сторони. Треба визначити фінансове положення, страхові тарифи і особливості управління страховою справою.

Основою маркетингового підходу до страхової  діяльності є орієнтація на задоволення  потреб клієнта. Засобами дослідження  ринків є інструментами отримання відповідей на конкретні питання про їх стан.

В результаті успішної реалізації запропонованих цілей і задач відділу маркетингу, страхувальники можуть розраховувати на досягнення високих кількісних і якісних показників, а саме: збільшення об'ємів продажів, збільшення резервної фундації страхових виплат, висновок більшої кількості договорів страхування, збільшення розмірів страхових платежів на одного працівника страхової компанії, збільшення частки ринку, що зрештою допоможе страхувальнику зайняти лідируюче місце на страховому ринку України26.

Інвестиційна  діяльність суттєво впливає на фінансовий стан страхових компаній, а правильно  обрана інвестиційна політика є основою  майбутнього прибутку та високої  платоспроможності страхової компанії. Це робить операції з інвестування необхідною умовою функціонування страхових  компаній. Кожна страхова компанія додержується власної інвестиційної  політики, яка залежить від:

  1. Видів страхових операцій, що вона проводить;
  2. Обсягу наявних ресурсів;
  3. Кон'юнктури грошового та фінансового ринку.

Дослідження показують, що основним джерелом одержання  прибутку для страхової організації  є не збір страхових платежів, а  інвестиційна діяльність, кошти від  якої спрямовуються, як правило, на фінансування страхових операцій, на дотації збитковим  видам страхування, розробку нових  продуктів, підготовку кадрів і тощо.

Обсяг страхових  резервів суттєво впливає на платоспроможність  страховика і повинен відповідати  страховим зобов'язанням. Відповідно до страхового законодавства страхові резерви створюються з метою забезпечення виплат майбутніх страхових сум і страхового відшкодування. За своєю суттю страхові резерви є одночасно зобов'язаннями страховика і відповідним капіталом (фінансовими ресурсами), який повинен повністю покривати розмір майбутніх виплат за діючими договорами страхування.

Ще одна проблема пов’язана з інвестиційними та страховими операціями, є питання  співставлення їх ролі у страховому бізнесі. Існують різні точки  зору. Одна грунтується на тому, що основним завданням страхової компанії є надання страхових послуг, а тому інвестиційна діяльність має вторинне значення. Такого підходу дотримувались науковці та практики за часів СРСР, коли страхові резерви Держстраху були у повному розпорядженні держави, яка монополізувала цей вид діяльності.

Інша - інвестиційна діяльність є головною, вона створює умови для виконання страхових зобов’язань перед клієнтами, особливо це стосується страхування життя. Ця позиція відстоюється в наукових колах Німеччини, Франції та США. Вважаємо, що страхова та інвестиційна діяльність є рівнозначними. Саме таке твердження має переконливі аргументи, адже не можна реалізувати інвестиційну функцію страхування без попереднього накопичення грошових фондів. І навпаки, ефективне розміщення страхових резервів і власних коштів страхової компанії – це засіб досягнення фінансової стійкості. Існує тісний взаємозв’язок між зазначеними видами діяльності. Дана точка зору стає дедалі поширенішою серед країн на пострадянському просторі у зв’язку з демонополізацією страхового ринку, а тому не дивно що її підтримало 47% експертів.

Оптимізація процесу управління інвестиційним  потенціалом є доволі актуальним завданням серед страховиків. Вибір  моделі управління залежить від розміру  та фінансових можливостей компанії, обраної інвестиційної політики, наявності прямих та непрямих державних  обмежень або стимулів до вибору інвестиційних  партнерів, умови їх діяльності тощо.

Можна визначити  такі напрямки інвестування для страхових  компаній27:

  • банківські вклади та депозити;
  • нерухоме майно;
  • цінні папери, що передбачають одержання доходів;
  • цінні папери, що емітуються державою;
  • права вимоги до перестраховиків;
  • довгострокові інвестиційні кредити.

В умовах вітчизняного страхового ринку головною ціллю страховика є не лише максимізація дохідності та мінімізація ризику, а й забезпечення повернення вкладень. Практичне втілення даної концепції  в умовах України є віддаленим від бажаного. Характерною рисою  вітчизняного страхового ринку є  низький рівень виплат, який, в свою чергу, є наслідком того, що частина  страхових операцій використовуються з метою податкової оптимізації. Це означає, що в розпорядженні страховиків  залишається великий обсяг страхових  премій. З огляду на це страховики вважають за доцільніше в умовах нестабільного  функціонування інвестиційних ринків не займатись пошуками варіантів  прибуткового і надійного розміщення активів.

В Україні  інвестиційні можливості страхових  компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних  інструментів.

Однією  з перепоною на шляху перетворення українських страховиків на потужних інвесторів є низька капіталізація  страхового ринку. Головною метою державного регулювання інвестиційної діяльності є забезпечення необхідної платоспроможності  страховиків.

В Україні  ще тривалий час не буде існувати ліквідного та достатньо дохідного фінансового  ринку. В цих умовах страховим  компаніям доведеться вкладати свої кошти в короткострокові та ризикові фінансові інструменти. Тому держава повинна запровадити нові державні цінні папери, орієнтуватись переважно на вітчизняних інвесторів, розміщувати державні позики на внутрішньому ринку, забезпечуючи необхідний рівень дохідності, який би перевищував інфляційні очікування. Це дало б змогу активізувати інвестиційну діяльність фінансових посередників, особливо страхових компаній, а також не допустити відтоку коштів за межі країни.

Для підвищення ефективності інвестиційної діяльності страхових компаній доцільно встановити норматив вкладень в цінні папери, які не котируються на фондовій біржі, на рівні не більше 30%. Це дозволить  забезпечити фінансову підтримку  малого та середнього бізнесу, підконтрольність інвестицій з боку інвесторів-страховиків, ріст диверсифікації інвестиційного портфеля, а збільшення обсягів страхових  премій та резервів сприятиме тому, що інвестиційна діяльність страховиків  буде мати реальний, а не спекулятивний  характер28.

Информация о работе Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують