Державний бюджет України

 

 

ВСТУП

 

Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Бюджет держави є досить складним і багатогранним явищем у суспільстві. Слово «бюджет» походить від англійського budget, та означає шкіряний мішок, гаманець. Розкриваючи поняття «бюджет», можливо доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики:

• за сутністю економічної категорії;
• за правовим характером;
• за формою;
• за матеріальним змістом.

Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія будучи частиною фінансів, характеризується такими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

а) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов’язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

б) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл ВВП, рідше – національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

в) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

г) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів.(схема 1.) Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень [3].

 

 

 

 

Схема 1 - Бюджетна система України.

 

 

 

1. БЮДЖЕТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

 

Фінансова система більшої частини держав світу включає чотири сфери:

а) Фінанси суб’єктів господарювання (мікрорівень).

б) Державні фінанси (макрорівень).

в) Міжнародні фінанси (світове господарство).

г) Фінансовий ринок (середовища для забезпечення).

Бюджет держави – складова ланка державних фінансів (табл. 1.):

 

		Ланки
		Бюджет держави	Цільові фонди	Державний кредит	Фінанси підприємства
Рівні	Загально державні фінанси	Державний бюджет	Загальнодержавні фонди	Державні показники	Фінанси державного сектора
	Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Регіональні фонди	Місцеві позики	Фінанси муніципального господарства

 

 

Таблиця 2.1 - Система державних фінансів

 

Бюджет держави є головною складовою державних фінансів. Суть його розкривається в призначенні: фінансове забезпечення виконання державою її функцій: (економічної, соціальної, управлінської та оборонної).

Специфічними ознаками даних відносин є:

а) розподільчий характер – бюджет виконує функції перерозподілу ВВП між галузями, регіонами, соціальними верстами населення, при використанні державних позик.

б) всеохоплюючий характер – ними охоплені всі юридичні і фізичні особи.

в) законодавче регулювання – здійснюються за трьома напрямками:

1. загальним законом – «Бюджетним кодексом» ;
2. законами, що регламентуються наповненням доходами і фінансування витрат бюджету;
3. прийняття щорічного закону (рішення) про бюджет на наступний бюджетний рік. Роль і місце бюджету в суспільстві визначається фінансовою моделлю країни.

З погляду послідовності розподілу ВВП існує 2 варіанти:

        а) в умовах ринкової економіки.

б) у межах адміністративної економіки.

У ринковій економіці створений ВВП спочатку розділяється між його виробниками. Робітники та службовці одержують заробітну плату, підприємці – прибуток. Після цього здійснюється формування бюджету шляхом оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб.

При адміністративній економіці держава спочатку централізує в бюджет необхідну частину ВВП, а залишок поділяє між його виробниками.

За рівнем централізації ВВП у бюджеті умовно виділяють 3 моделі:

а ) американська (25-30%);

        б) західноєвропейська (30-40%);

в) скандинавська (50-60%).

Бюджет як економічна категорія характеризує рух грошових потоків між державою та юридичними та фізичними особами. Цим відносинам характерний суперечливий характер. Є 2 способи вирішення фінансових протиріч:

а) встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП і його централізація в бюджеті. Критерії оптимальності – забезпечення економічного росту і встановлення соціальної гармонії в суспільстві.

б) збільшення ВВП – основний показник, що характеризує економіку країни. Економічний розвиток дає можливість забезпечити постійне зростання доходів усіх суб’єктів фінансових відносин. Одночасно з цим, оскільки потреби держави відносно стабільні, то у випадку збільшення ВВП його відносна частина може бути більшою, ніж потрібно[2].

 

2. ПРИЗНАЧЕННЯ І РОЛЬ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

 

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, структура яких така:

а) між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів , накопичень і фінансування з бюджету;

б) між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу ВНП;

в) між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика. Посилення ролі бюджету в формування та використанні фінансових ресурсів завжди пов’язано з удосконаленням системи  економічних відносин. Вони є основою дослідження призначення і роль бюджету.

Економічний зміст бюджету і його ланок розкривається у розподільчих відносинах,які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління.

 Рух ВВП на всіх стадіях – від створення до споживання – здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає і кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою [5].

У зв’язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Система платежів до бюджету має ґрунтуватися на таких принципах:

а) кожна ланка бюджетної системи повинна мати закріплений у законодавчому порядку перелік платежів, що повністю находять до цього бюджету та є достатнім для покриття передбачених видатків. Якщо в окремі періоди доходи не покривають витрати, то бюджету надається субсидії з загальнодержавного бюджету;

б) основою для обчислення платежу до бюджету має бути вартість використаних у виробництві ресурсів. При зниженні ефективності їхнього використання ставка податку збільшується.

Крім платежів за ресурси, обов’язковим елементом взаємовідносин з бюджетом підприємницьких структур має бути платіж у формі обов’язкової частки бюджету.

Діюча в Україні система  взаємовідносин господарських суб’єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власника транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи. Ці платежі повною мірою відповідають наведеним раніше вимогам, проте через недосконалість порядку обчислення і стягнення не виконують належних функцій.

Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої величини фондів споживання і нагромадження. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання.

Важливою проблемою посилення ролі в бюджету в розподільчих процесах є досягненням оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 БЮДЖЕТНІ ВИДАТКИ

 

Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. Структура бюджетних витрат і питома вага окремих статей в державному бюджеті країн з ринковою економікою виглядає приблизно таким чином:

а)  витрати на соціальні послуги: охорона здоров'я, освіта, соціальні посібники, субсидії бюджетам місцевих властей на ці цілі — 40-45%;

б) витрати на господарські потреби: капіталовкладення в інфраструктуру, дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству, витрати на здійснення державних програм — 10-20%;

в) витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, включаючи вміст дипломатичних служб і позики іноземним державам — 10-20%;

г) адміністративно-управлінські витрати: вміст урядових органів, поліції, юстиції і так далі — 5-10%;

ж) платежі по державному боргу — до 7-8% .

Перше місце в бюджетних витратах займають соціально-культурні статті: соціальні посібники, освіта, охорона здоров'я, культура, наука і ін.

Величезні державні витрати на соціальну сферу, науку і культуру, викликані самим характером сучасного суспільства, яке стає постіндустріальним. Швидке зростання науки і наукового обслуговування, освіти, культури мистецтва, охорони здоров'я і фізичної культури, житлово-комунального і побутового обслуговування, соціального забезпечення до індустрії відпочинку не може бути забезпечений виключно ринком. Держава, відмовляючись від активної ролі в підтримці матеріального виробництва, одночасно збільшує витрати на підтримку вказаних галузей сфери послуг. У цьому виявляється головний напрям бюджетної політики — стабілізація, зміцнення і пристосування існуючих соціально-економічних буд до умов, що змінюються. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству. Втім, полегшення доступу представників відносне менш забезпечених верств населення до здобуття кваліфікації, гідного медичного обслуговування, гарантованої мінімальної пенсії і стерпного житла не лише грає соціально стабілізуючу роль, але і забезпечує господарство найважливішим чинником виробництва — кваліфікованою і здоровою робочою силою, а значить, збільшує національне багатство країни [4].

У витратах на господарські потреби зазвичай виділяються бюджетні субсидії сільському господарству, які мають також соціальну, політичну і господарську спрямованість. Жодна держава не може бути зацікавлена в прискореному і масовому розоренні свого селянства, фермерства. І хоча в своїй зовнішньоекономічній політиці уряд інколи тимчасово жертвує інтересами вітчизняних виробників аграрних товарів, допускаючи іноземну сільськогосподарську продукцію на внутрішній ринок у відповідь на поступки торгівельних партнерів, воно, як правило, підтримує своє фермерство.

Витрати на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на структуру попиту.