Акціонерна організаційно-правова форма організації

• іменні прості;
• іменні привілейовані;
• на пред’явника прості;
• на пред’явника привілейовані.

Акції акціонерних товариств, що створюються  під час приватизації, можуть бути лише іменними простими.

Привілейовані акції не можуть випускатися  на суму понад 10 відсотків статутного фонду.

Обов’язкові реквізити акцій: 

• фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження; 
• найменування цінного паперу — «акція»; 
• порядковий номер акції; 
• дата випуску; 
• вид акції; 
• номінальна вартість; 
• ім’я власника (для іменної акції); 
• розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій; 
• кількість акцій, що випускаються; 
• строк виплати дивідендів; 
• підпис голови правління акціонерного товариства або іншої вповноваженої на те особи; 
• печатка акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний листок на виплату дивідендів. У купоні мають бути такі основні дані: 

• порядковий номер купона на виплату дивідендів; 
• порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; 
• найменування акціонерного товариства; 
• рік виплати дивідендів.

На сумарну номінальну власність  акціонерам може видаватися сертифіка.. Згідно з українським законодавством сертифікат не є цінним папером і реквізити його не регламентуються.

Акціонери на установчих зборах вирішують такі питання: 

• приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут (3/4 голосів присутніх); 
• приймають або відхиляють пропозицію про передплату на акції, якщо вона перевищує кількість акцій, на які було оголошено передплату раніше (простою більшістю присутніх); 
• зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк передплатою на акції не вдалося покрити всю суму (простою більшістю голосів присутніх); 
• обирають спостережну раду акціонерного товариства, правління та ревізійну комісію (3/4 голосів присутніх); 
• вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства (простою більшістю голосів присутніх); 
• визначають пільги, що надаються засновникам (3/4 голосів присутніх); 
• затверджують оцінку внесків у натуральній формі (простою більшістю голосів присутніх); 
• інші питання відповідно до статутних документів (простою більшістю голосів присутніх).

Вищим органом управління корпорацією  є загальні збори товариства. На них акціонери:  

• визначають основні напрями діяльності та затверджують плани і звіти про їх виконання (простою більшістю голосів присутніх); 
• вносять зміни до статуту (3/4 голосів присутніх); 
• обирають та відкликають членів правління та ревізійної комісії (простою більшістю голосів присутніх); 
• затверджують річні результати діяльності акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, звіти і висновки ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку, визначають порядок покриття збитків (простою більшістю голосів присутніх); 
• приймають рішення щодо створення і ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв (3/4 голосів присутніх), їх реорганізації, затверджують їхні статути та положення (простою більшістю голосів присутніх); 
• виносять рішення про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб (простою більшістю голосів присутніх); 
• затверджують правила процедури та інші внутрішні нормативні документи (простою більшістю голосів); 
• вирішують питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним (простою більшістю голосів присутніх); 
• визначають умови оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв (простою більшістю голосів присутніх); 
• затверджують договори, укладені на суму, що перевищує вказану у статуті (простою більшістю голосів); 
• приймають рішення про припинення діяльності товариства (3/4 голосів присутніх), призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу (простою більшістю голосів).

Загальні збори є правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту понад 60 відсотків голосів. Будь-хто з  акціонерів може вносити свої пропозиції до порядку денного загальних  зборів не пізніше ніж за 40 днів до їх скликання. У цей же строк акціонери, що володіють у сукупності понад 10-ма відсотками голосів, мо-жуть вимагати включення питань до порядку денного. і

Акціонери, які володіють у сукупності понад 20-ма відсотками голосів, мають  право вимагати скликання загальних  зборів у будь-який час з будь-якого  приводу. Якщо правління не виконало їх вимогу протягом 20 днів, то вони можуть самостійно скликати загальні збори.

Власники привілейованих акцій  не беруть участі в управлінні товариством, якщо інше не зафіксовано в статуті.

2. Право на участь у прибутках.

Воно реалізується начисленням  дивідендів на акції. Привілейовані  акції дають власнику першочергове право на отримання дивідендів. Вони можуть випускатися з фіксованим у відсотках до номінальної вартості дивідендом. Виплата дивідендів відбувається незалежно від розміру прибутку акціонерного товариства. У випадку недостатнього прибутку дивіденди виплачуються за рахунок резервного (страхового) фонду.

Якщо розмір дивідендів на прості акції перевищує розмір дивідендів на привілейовані акції, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Дивіденди виплачуються за підсумками року.

3. Першочергове право на купівлю нових акцій.

Воно дає можливість закупити акції  нової емісії до моменту появи акцій у відкритому продажу. Мета такого права — захистити держателів значних пакетів акцій від втрати свого впливу на діяльність товариства.

4. Право на активи за ліквідації товариства.

Це право дає можливість акціонерам отримати частку майна підприємства за його ліквідації, але тільки після:

— покриття витрат, зв’язаних із провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії; 
— задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів; 
— виконання зобов’язань перед працівниками підприємства; 
— виплат державних і місцевих податків, платежів органам державного страхування та соціального забезпечення; 
— задоволення не забезпечених заставою вимог кредиторів [3].

Власники привілейованих акцій  мають переважне (порівняно із власниками простих акцій) право на активи товариства за його ліквідації.

5. Право на інспекцію.

Акціонерам надається можливість ознайомлення з документами, зв’язаними із порядком денним загальних зборів. Крім того, окремі з них можуть увійти до складу спостережної ради, що контролює  дії правління, або ревізійної комісії, яка займається перевіркою фінансово-господарської  діяльності правління.

 

 

 

 

 

 

          РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ КОРПОРАЦІЙ

 

2.1. Дивідендна політика корпорацій

 

З позиції акціонерного товариства дивіденд — це частка витрат корпорації, необхідна для обслуговування акціонерного капіталу, що виступає у формі частки прибутку, яка залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів і сплачується акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу. З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, що вкладені у статутний капітал компанії. З погляду фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, який дає змогу оцінити інвестиційну привабливість емітента розрахунком розміру дивіденду на акцію, відношенням суми дивідендів до ринкової вартості акції, оцінити пропорції розподілу прибутку корпорації, вартість простого та привілейованого капіталу та інше.

Дивіденди оголошуються у вигляді  абсолютних значень, оскільки відсотки можуть, у деяких випадках, не показувати вірогідних значень розміру доходів  акціонерів.

Дивіденди можуть виплачуватися готівкою або акціями:

Дивіденди акціями сплачують, як правило, молоді компанії, які спрямовують  весь прибуток на інвестування. Взагалі завжди існує певна суперечність між дивідендами та іншою часткою прибутку, що спрямовується на інвестиції.

Пропозицій щодо послаблення цієї суперечності є чимало.

Концепція М.Міллера — Ф.Модільяні.

Згідно з нею ринкова вартість акцій взагалі не залежить від  дивідендної політики акціонерного товариства. Використовуючи доходи для  інвестування, а не для виплати  дивідендів, корпорація забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до підвищення ринкової вартості акцій, а отже, доходів акціонерів. Виходячи з цього, немає сенсу вибирати будь-яку дивідендну політику.

"Синиця в руці" (М.Гордон, Е.Брігем,  Дж.Лінтнер).

Цей підхід виходить з того, що, оскільки майбутні доходи ще будуть колись, а  поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж нарощування  капіталу, і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Отже, корпорація мусить виплачувати дивіденди в обсязі, який задовольнив би інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може призвести до того, що вони спробують позбутись акцій, що, в свою чергу, призведе до спадіння курсової вартості останніх.

Тяжіння до великих дивідендів притаманне лише дрібним інвесторам, бо стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів. Наприклад, коли доходи від участі в управлінні товариством перевищують дивіденди чи контроль за діяльністю корпорації дає змогу вирішувати проблеми конкуренції, інвестор згоден утриматись від одержання доходу сьогодні, вважаючи, що завтра він буде значно вищим.

Але завжди треба пам’ятати, що зберегти акціонерний капітал можна лише тоді, коли дрібні акціонери будуть задоволені розміром дивідендів.

3. Концепція комплексної політики (Дж.Уолтер).

Вона полягає у тому, що оптимальний  розмір дивіденду повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона базується на порівнянні норми дохідності інвестицій корпорації (J) з ринковою нормою дохідності по акціях (К): 

• за J > К  — ринкова вартість акцій тим вища, чим нижчі дивіденди;
• за J < К — ринкова вартість акцій зростатиме, якщо зростатимуть дивіденди.

Концепція М.Міллера — Ф.Модільяні  виходить з наявності абсолютно  ліквідного ринку — тільки на ньому  можна отримати дохід у вигляді  приросту капіталу (різницею між цінами купівлі акції та наступного її продажу). Такої характеристики український ринок цінних паперів, що формується, не має. Крім того, для дрібних інвесторів, що володіють невеликою кількістю акцій з низькою номінальною вартістю (для приватизованих підприємств стандартна номінальна вартість акцій становить 25 копійок), їх реалізація зв’язана з витратами на послуги операторів ринку, розмір яких кореспондується з доходом від приросту курсової вартості.

Зазначимо також, що навряд чи курсова  вартість акцій більшості приватизованих підприємств зростатиме — загальна економічна ситуація не породжує оптимізму щодо перспектив розвитку цих підприємств.

Отже, доходів від курсової вартості очікувати інвесторам не слід. Це твердження справедливе і для доходів від дивідендів.

Загальне падіння виробництва  та скорочення прибутку підприємств не дає їм змоги виконувати обов’язки щодо акціонерів, тим більше, що реального капіталу під час сертифікатної приватизації корпорації не отримали. Залучення стратегічних інвесторів в процесі продажу державних пакетів акцій під інвестиційні зобов’язання теж не дає надії на виплату дивідендів, оскільки політику корпорацій визначатимуть стратегічні інвестори, інтереси яких полягають, насамперед, у пожвавленні виробництва реінвестуванням прибутку.

Крім того, довіра дрібних інвесторів до вкладання грошей у фондові цінності значно підірвана скандалами з «фінансовими пірамідами» та  виплатами копійчаних дивідендів на безпідставно розрекламовані колись приватизаційні сертифікати.

Можна передбачити, що менеджмент приватизованих підприємств змінить своє ставлення до виплат дивідендів, проводячи додаткові постприватизаційні емісії. Але на це потрібен час. Поки що сумлінні корпорації, які пунктуально виконують зобов’язання перед акціонерами («Українська фінансова група», «Укррічфлот», найпотужніші банки та деякі інші), не «роблять погоди» у загальній дивідендній політиці.