Контрольна робота з навчальної дисципліни «Фінансовій менеджмент»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний економічний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ФІНАНСОВІЙ РИНОК»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Кудаш О.В.

Роботу перевірила:

Андрійченко Ж.О.

 

 

 

 

 

Кременчуг, 2014

 

ПЛАН

1. Сутність і структура фінансового ринку.
2. Постійна вічна рента, і її використання при оцінці вартості цінних паперів.
3. Хеджери, спекулянти та арбітражери.
4. Практичне завдання з урахуванням коригуючого коефіцієнту.

 

1.Сутність фінансового ринку та його структура

 

В умовах ринкової економіки функціонують різноманітні ринки, які можна згрупувати на ринки виробленої продукції, товарів та наданих послуг і ринки ресурсів. У свою чергу ринки ресурсів можна розділити на ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються суб’єкти, які в процесі господарювання зазнають потребу в коштах для розширення діяльності, суб’єкти, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Процес переливу коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок до тих, хто їх потребує відбувається на ринку фінансових ресурсів, тобто на фінансовому ринку.

Гроші - не тільки головна мета підприємництва, а і найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу і шляхи його вкладення. Тому всі суб'єкти господарювання зіштовхуються насамперед  з фінансовим ринком, де шукають необхідні  кошти та здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і одержують від цього додатковий прибуток.

На фінансовому ринку суб’єкти господарювання, що мають вільні фінансові ресурси передають їх іншим учасникам. При цьому, фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти активи.

Передача в користування фінансових ресурсів оформлюється різноманітними фінансовими інструментами. Передача ресурсів на умовах позики оформляється борговими цінними паперами, а саме облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами. Вкладення коштів в акціонерний капітал оформлюється інструментами власності – акціями. Винагородою за надані в позику ресурси є процент, а при інвестуванні коштів в акціонерний капітал – дивіденди.

Рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку на використаний капітал і відповідати середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення інвестицій. Рівень прибутку на інвестовані кошти в акціонерний капітал відповідає рівню ефективності конкретного виробництва і визначається його рівнем рентабельності та ринковою кон’юнктурою.

Передача в користування фінансових ресурсів відбувається через продаж фінансових активів. Тому фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому визначаються попит та пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

Фінансовий ринок - це система економіко-правових відносин, що пов’язані з випуском та обігом фінансових активів. Він стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів і сприяє  виникненню і розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємозалежних і взаємодоповнюючих ринків (рис. 1.1):

Валютний ринок - це система економіко-правових відносин між продавцями і покупцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, здійснення кредитно-депозитних операцій з валютою.

Основою проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і зв'язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталу і кредитів.

Валютний ринок виконує наступні функції:

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютних курсів;

диверсифікація валютних резервів;

одержання прибутку учасниками валютного ринку у виді різниці курсів валют;

проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації узгодженої політики в межах світового господарства.

Кредитний ринок - це система економіко-правових відносин щодо надання та отримання на визначених умовах у позику капіталу, тобто механізм, за допомогою якого встановлюються взаємини між суб’єктами, що мають потребу у фінансових ресурсах, і суб’єктами, що можуть надати необхідні кошти на визначених умовах;

Цей ринок виконує наступні функції:

об'єднання дрібних грошових заощаджень населення, державних структур,  приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових, фондів;

трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

надання позик державним органам і населенню для рішення таких важливих задач, як   покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм;

забезпечення стабільності банку і грошового ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Таким чином, кредитний ринок дає можливість здійснювати накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між різними сферами економіки.

Грошовий ринок - це частина кредитного ринку, де обертаються готівкові гроші а також надійні короткострокові інструменти.

Ринок цінних паперів – це система економіко - правових відносин, що опосередковують рух капіталу у формі цінних паперів, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їхніх гібридів.

 

 

 

2.Оцінка цінних паперів і їх інвестиційних якостей

 

Як будь-який товар на фінансовому ринку, цінні папери мають споживчі властивості (інвестиційні якості), що прямо впливають на їхню ринкову вартість. Учасників фондового ринку в першу чергу цікавлять такі інвестиційні якості цінних паперів як надійність, прибутковість і ліквідність.

Для визначення надійності цінних паперів зручніше всього використовувати кредитні або фондові рейтинги емітентів, складені професійними агентствами.

Рейтинг – це така оцінка основних показників емітента (якості управління, платоспроможності, структури капіталу, ділової репутації, ризику видів його діяльності і інше), що знаходить своє вираження в присвоюванні емітенту визначеного місця за умовною шкалою щодо інших об'єктів для порівняння. Фондові рейтинги можуть складатися не тільки у відношенні емітентів, але і безпосередньо у відношенні їхніх цінних паперів, а також у відношенні професійних учасників фондового ринку, що обслуговують угоди з цінними паперами. Чим вище і стабільніше позиції емітента або його цінних паперів у рейтингу, тим вище надійність.

Таким чином, рейтинг – це оцінка ризику, пов'язаного з цінними паперами даного емітента в порівнянні з іншими цінними паперами.

На жаль, в Україні поки немає загальнодоступних, регулярно оприлюднюємих кредитних рейтингів підприємств, а фондові рейтинги, які публикуються в офіційних виданнях ДКЦПФР дають представлення про невелику кількість емітентів і їх цінних паперів (20 - 50 найменувань). До факторів, що свідчать на користь надійності цінних паперів можна так само віднести їх наявність у лістингу фондових бірж і ТІС (за котирувальними списками з високими вимогами до допуску – К1 і К2).[4]

Лістинг – включення до списку ЦП, що котируються.

Котирування полягає у визначенні курсів ЦП через зосередження попиту та пропозицій.

Надійність цінних паперів можна визначити самостійно на основі оцінки фінансового стану емітента без врахування рейтингів і біржового лістингу. Надійність емітента в частині виконання грошових зобов'язань за цінними паперами може підтверджуватися задовільними значеннями показників платоспроможності, коефіцієнтів покриття і фінансової стійкості. Дані коефіцієнти нескладно обчислити за балансами емітентів тому, що фінансова звітність ВАТ й емітентів облігацій підлягає обов'язковому оприлюдненню.

Для визначення надійності цінних паперів доцільно також проаналізувати інформацію про їх емісію й статут емітента. Якщо права власників цінних паперів прописані в цих документах нечітко, якщо статут не передбачає детально порядку доступу акціонерів до інформації про діяльність підприємства, якщо ревізійна комісія і наглядацька рада залежні від правління, то все це повинно насторожити інвестора і зменшити його довіру до цінних паперів даного емітента.

Власник цінного папера може одержати дохід із двох джерел - за рахунок виплат емітента в розмірі, обумовленому в емісії, і за рахунок перепродажу цінного папера за ціною вище ціни придбання (приріст ринкової вартості). Дохід за рахунок емітента виплачується у формі відсотка або дисконту (за борговими цінними паперами) і у формі дивіденду (за акціями і інвестсертифікатами).

Дисконт – це особлива форма доходу за борговими цінними паперами, що полягає в тім, що емітент розміщає свої цінні папери за ціною нижче номіналу, а погашає їх за номіналом вартості. Різниця між ціною погашення і ціною придбання дисконтної облігації або векселя складає дохід інвестора.

Розмір доходу, що емітент обіцяє виплачувати набувачам цінних паперів, є, платою за використання притягнутих фінансових ресурсів. Величина цього доходу повинна перевищувати відсоток виплат за банківськими депозитами (інакше інвесторам буде невигідно вкладати свої кошти в цінні папери) і не перевищувати очікуваного доходу емітента від зросту отриманих у ході емісії інвестицій

Емітент розраховує і повідомляє дохід стосовно номінальної вартості цінного папера. Однак через те, що цінні папери продаються і купуються за ринковими цінами, відмінними від номіналу, реальний дохід інвестора буде відрізнятися від номінального (оголошеного). Реальну прибутковість ЦП можна визначити за формулою:

 

  

 

Реальна прибутковість за акціями називається також рентабельністю акції. Для різних видів цінних паперів і в різних ситуаціях загальна формула реальної прибутковості може мати свої модифікації.

Так, при розрахунку реальної прибутковості акцій варто враховувати, що в період між оголошенням дивіденду і датою початку їхньої виплати, ринкові ціни акцій зростають на величину номінального дивіденду. Це пов'язано з тим, що продавці акцій намагаються компенсувати втрату вже оголошеного, але ще не виплаченого доходу. У цьому випадку застосування звичайної формули розрахунку реальної прибутковості дасть перекручений результат, тому що й у чисельник і в знаменник буде входити номінальний дивіденд.

Для усунення цього перекручування використовується формула збалансованого доходу:

 

 

облігацій і ціни їхнього придбання. Оскільки ця складова  доходу носить одноразовий характер, то при визначенні рівня питомої прибутковості вона повинна бути "розкладена" на весь період, що залишився до погашення. Тому, якщо облігація була придбана на ринку дешевше ціни її погашення (тобто дешевше номінальної вартості), то її прибутковість розраховується за формулою:

 

.     

 

Акціонерам, зацікавлених переважно в одержанні дивідендів, зручно користатися показником частка дивіденду (у розрахунку на одну акцію - дивідендний вихід на акцію):

 

.  

 

Крім того, показник частки дивіденду застосовується для оцінки раціональності використання прибутку підприємства. Якщо частка дивідендних виплат займає значну частину прибутку, то це обмежує можливості внутрішнього розвитку емітента, а якщо значення частки дивіденду перевищує 100%, то це майже однозначно свідчить про спробу штучного завищення ринкових цін на акції або інших маніпуляціях.

Для оцінки прибутковості акцій широко використовуються показники, пов'язані не тільки з дивідендами, але і з прибутком АТ. Найбільш відомим і простим показником є коефіцієнт ціна/дохід (Prіce-Earnіng Ratіo), обумовлений за формулою:

 

  .    

 

Цей коефіцієнт показує, за скількох років окупляться інвестиції акціонерів, спрямовані на придбання  акцій за ринковою ціною.

Ступінь ліквідності таких цінних паперів цілком визначається можливістю швидко знайти на них покупця на організованому або неорганізованому фондовому ринку. Найбільш сприятливі умови для ліквідності створюються на біржах і ТІС за умови зосередження на них попиту та пропозиції на цінні папери. Коефіцієнт ліквідності цінних паперів визначається за формулою:

 

        

 

Чим ближче цей показник до 1, тим вище ліквідність цінного папера. Недоліком коефіцієнта ліквідності ЦП є те, що він відбиває ліквідність тільки тієї кількості цінних паперів, що було запропоновано в продаж. Для визначення ліквідності цінних паперів стосовно  усієї випущеної їхньої  кількості застосовують коефіцієнт обертання: