Гроші та кредит

Вступ

В умовах нестабільного світового  фінансового середовища відбувається підвищення ступеня дестабілізації національних грошових та валютних ринків країн світу, що призводить до неконтрольованого  зростання грошової маси, прискорення  темпів інфляції, підвищенні волатильності  обмінних курсів. Кожна країна світу  тією чи іншою мірою зазнала втрат  від інфляції, оскільки остання є складним та неминучим явищем. Інфляція, зазвичай, обумовлена диспропорціями в економічній систем, грошовими і негрошовими факторами та призводить до негативних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, зокрема в соціальній та економічній. Високі темпи інфляції важко піддаються прогнозуванню, що суттєво ускладнює планування та здійснення будь-якої господарської діяльності, викликає високі інфляційні очікування.

У будь-якому випадку уряд повинен вміти знижувати ризики, що стосуються інфляції, до мінімального рівня. Втілення у життя антиінфляційної політики потребує від уряду розробки певної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є не з легких і тому потребує діючих методів регулювання.

Важливою частиною розробки антиінфляційної  програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві  результати. На практиці до них відносять  цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних  витрат тощо. Вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загальногосподарської кон’юнктури; особливостей теоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскільки треба визначити об’єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Вважають, що способи її подолання інфляції мають бути адекватними чинникам, що спричинили цю інфляцію. Тому здебільшого антиінфляційна політика охоплює політику управління чинниками попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції — сферу грошового обігу.

Глобалізаційні процеси сьогодення створюють тісні зв’язки між  усіма країнами світу, зокрема –  на основі економічних відносин. Саме тому під час порушень функціонування фінансової системи однієї з країн  може призвести до збою на ринках інших. Так, численні коливання та погіршення кон’юктури ринків держав-учасників ЄС призвели до створення цілої системи заходів боротьби з інфляційними процесами та їх наслідками в економічній сфері. Ці заходи стосуються відродження економічного зростання, підвищення ліквідності фінансової системи, стимулювання процесів виробництва, споживання, зайнятості тощо. Деякі з них виявились дійсно високоефективними, тому застосовуються і за умов відносно стабільного розвитку задля стимулювання економіки в цілому.

Оскільки Європейський Союз являє собою досить складну систему  відносин, то відповідно і регулювання  інфляції здійснювалось різними шляхами та за участі багатьох інструментів. Саме розуміння причин інфляції та передбачення наслідків компетентними органами та особами дає можливість швидше та за найменших втрат зупинити негативне явище розбалансування в економіці.

Відносно нещодавна глобальна економічна криза та після кризовий період кинули виклик економічній та грошово-кредитній політиці Європейського союзу і викрили слабкі елементи механізмів поточної міждержавної координації.

Реакцією на виклики економічної  кризи стали системні заходи з  боку ЄС, спрямовані на зменшення впливу негативних факторів та забезпечення стійкого економічного розвитку. План базувався на двох опорах. Перша - стимулювання споживчої довіри й розширення попиту. Друга опора - посилення конкурентних позицій Євросоюзу. Для цього була розроблена стратегія «розумних» інвестицій, яка передбачала вкладення останніх в підвищення ефективності використання енергії та енергозбереження, розвиток чистих технологій, а також в розвиток дослідницької інфраструктури. Головними принципами плану визначались солідарність та соціальна відповідальність. Вчасності, йшлося про заходи, спрямовані на збереження робочих місць, про допомогу в зайнятості звільненим працівникам, зниження цін на енергію й надання інтернет-послуг соціально незахищеним верствам населення.

З початку кризи банки країн ЄС оголосили про збитки, котрі в основному були покриті за рахунок масових державних вливань. Під підозру інвесторів попали не тільки «токсичні» активи, але й фінансовий сектор в цілому. Довіру до банків було підірвано, тому в ЄС лише поодинокі крупні банки змогли залучити нові вклади. Євросоюзу вдалося запобігти паніці в банківському секторі, масовому банкротству банків, вдалося відновити довіру й запобігти накопиченню ризиків, які загрожують стабільності загальної фінансової системи. Проте, умови кредитування населення й підприємств залишились вкрай несприятливими. Банки втратили частку позикових коштів й отримали набагато більше ризиків, ніж у попередні роки, що призвело до посилення умов кредитування для компаній, серйозного економічного спаду, що в результаті торкнулося економіки в цілому.

Основними інструменти політики, які були використані на етапі  кризового регулювання для сприяння стабілізації фінансової системи ЄС були:

1) Для поліпшення умов  кредитування та забезпечення  функціонування грошового ринку,  ЄЦБ і інші центральні банки  з моменту початку фінансової  кризи, зробили повторні ін'єкції ліквідності. Паралельно з цим було здійснено зниження процентних ставок (мінімальна ставка по основних операціях рефінансування зменшена до 3,25 %; відсоткова ставка за овернайт кредитом знижена до 3,75 %; відсоткова ставка за овернайт депозитами знижена до 2,75 %).

2) Для вирішення фінансових  проблем ліквідності платоспроможним  банкам ЄС, узгодженими діями  Європи була розпочата програма, в якій лідери ЄС зобов'язалися  надати протягом перехідного  періоду і на відповідних комерційних  умовах, прямо або побічно, гарантії  уряду, страхування, або аналогічну угоду на середньострокову перспективу (до 5 років).

3) Для зміцнення довіри  клієнтів до фінансової системи,  і сприяння створенню рівних  умов, було встановлено мінімальний розмір страхування вкладів було з € 20 000 до € 100 000 у всіх державах-членах.

4) Комісією викладені  принципи, які регулюють застосування  правил державної допомоги вразливим  фінансовим установам. Конкретні  вказівки були опубліковані для  держав-членів, зокрема, участь у банківському гарантуванні та рекапіталізації, в розробці структурної перебудови і заходи щодо полегшення тягаря активів.

5) Комплексний пакет реформ  для створення більш міцної  фінансової системи у майбутньому.  Основні напрями, які розглянуті, наступні: нагляд і контроль, структура  винагороди у фінансовому секторі  і нормативні прогалини в правових  системах, сегменти ринку які  мають вирішальне значення для  раціональної діяльності сектору  [3].

Основним каналом антиінфляційної політики ЄЦБ стали операції на відкритому ринку. Саме вони дозволили забезпечити платоспроможним банкам безперервний доступ до ліквідності. Як відомо, для реалізації головної цілі  ЄЦБ - підтримання стабільності цін в зоні євро - використовується ставка рефінансування, а операції на відкритому ринку проводяться, щоб забезпечити належне функціонування грошових ринків у зоні євро. За рахунок таких операцій ЄЦБ максимально наближає ринкові ставки до ставки по щотижневим тендерам ЄЦБ, а, якщо точніше, до об'явленої мінімальної ставки по кожному конкретному щотижневому тендеру [7].

ЄЦБ помітно збільшив об'єм ліквідності, що надавалась шляхом стандартних  недільних тендерів. Щоб не допустити переповнення каналів грошового обігу, він одночасно проводив операції тонкого налаштування, які раніше практично не використовував. З їх допомогою успішно абсорбувався надлишок засобів, що утворилися в результаті додаткового кредитування через стандартні тендери. Значно були розширені строки кредитування по операціям довготермінового рефінансування - спочатку з трьох до шести місяців, потім - до 12 місяців. Крім того, ЄЦБ почав надавати готівку за допомогою операцій, котрі раніше фактично не використовувались. У серпні та вересні він неодноразово вливав засоби в банківську систему за допомогою добових кредитів.

Оскільки всі операції рефінансування ЄЦБ проводилися на умовах стовідсоткового заставного забезпечення, в умовах кризи вимоги до заставних активів були послаблені, а спектр цінних паперів, що приймались в забезпечення - збільшився. На відміну від центральних банків багатьох інших країн, які приймають в забезпечення головним чином державні цінні папери, ЄЦБ проводив заставні операції з корпоративними цінними паперами ще до кризи. Після осені 2008 року ця практика була розширена і в теперішній час на державні облігації приходиться тільки 44 % (по номінальній вартості) активів, які включені в список ЄЦБ [2].

Кардинальний вплив на ринок здійснило прийняте безпрецедентне рішення про проведення кредитних тендерів з фіксованою ставкою при повному забезпеченні поданих заявок. Традиційно всі стандартні операції рефінансування ЄЦБ проводяться з використанням багатозначної ставки, або в формі так званого американського тендеру. Його суть полягає в тому, що кожний учасник (банк) може подати дві або й більше заяв з вказаними різними сумами й різними ставками. При цьому учасники не знають об'єму всіх поданих заявок. Задоволення заявок за такою процедурою йде зверху вниз: від більш високих до більш низьких запропонованих ставок. Частина заявок - по мінімальним ставкам - не задовольняється загалом. В умовах кризи ЄЦБ вирішив, що «гра на темну» з банками тільки посилить їх нервозність, й перейшов до максимально простої схеми кредитування.

Приймаючи до уваги гостру потребу на європейському ринку  доларових активів, ЄЦБ провів небачені за масштабами операції по вливанню на ринок доларової ліквідності. Усі  тендери в американській валюті мали фіксовану ставку й повне покриття.

Також головний банк зони євро взяв на озброєння ще один інструмент - пряме скуповування у банків закладних листів. Дані цінні папери мають високий рівень забезпечення при тому, що операції з ними не дозволяють перерозподіляти кредитний ризик (його завжди несе емітент). Новація дозволила фінансовим установам зони євро розширити доступ до довгострокового кредитування.

На боротьбу з кризою країни ЄС витратили понад 3 % ВВП, але обсяг  витрат ростиме, якщо у подальшому фінансова  підтримка здійснюватиметься без структурних реформ. В іншому випадку виділені гроші можуть спричинити другу хвилю кризи, ознаки якої гостро можемо спостерігати сьогодні.

Досвід, отриманий головним банком зони євро в ході ї кризи, безумовно, сприяє розвитку його грошово-кредитного інструментарію й підвищує його стійкість  по відношенню до майбутніх коливань кон'юнктури.

У теперішній час країни ЄС переживають найбільш глибокий за всю післявоєнну історію економічний спад. Його особливістю являється те, що він проходить в обстановці зрілої глобалізації, що створює для ЄС як нові можливості, так і нові виклики. Це ставить перед Євросоюзом задачу якнайшвидшого оформлення нової економічної стратегії, котра була б адекватною досягнутій стадії інтеграції та новій ролі ЄС у світі. Якщо на перших етапах свого розвитку ЄС в основному займався негативною інтеграцією - усуненням бар'єрів на шляху руху факторів виробництва всередині угрупування, то тепер йому належить максимально розгорнути початі проекти позитивної інтеграції, які дозволили б створити нову якість загального економічного простору. Для цього Брюсселю і Франкфурту необхідно не тільки консолідувати існуючі направлення економічної політики ЄС, але й зробити так, щоб вона почала реально працювати на економічний ріст та стійкий розвиток.

Криза чітко показала, що можливості Євросоюзу приймати заходи швидкого реагування й реально впливати на соціально-економічний стан в країнах-членах вкрай обмежені. Корінь цього лежить у відсутності в інститутів Євросоюзу повноважень, що властиві вищим органам федеративних держав. Вкрай складний розподіл зон відповідальності між країнами-членами й наднаціональними структурами, а також довгий і заплутаний процес прийняття рішень заважають Євросоюзу діяти рішучо, вчасно та ефективно.

1. Головнін М. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику: теоретичні аспекти і реакція на фінансові кризи. // Економіка України. - 2009. - № 2. - с. 67-78.

•2. Звіт Єврокомісії по економічному прогнозу на 2008-2010 роки // http://ec.europa.eu/economy_finance/thematic_articles/article13288_en.htm

•3.  Офіційний сайт Європейського Центрального банку: Пріоритети та заходи з подолання кризи в банківській сфері // http://www.ecb.int/

•4.  Кравченко К. Європа на голодному пайку - http:/www.news.finance.ua/ua/2/0/all/2010/11/25/218155/

•5.  Представництво Європейського Союзу в Україні: Річні звіти євро комісії за 2009-2010 роки // http://ec.europa.eu/delegations/ukraine/

•6.  Європейський комітет статистики: Щоквартальні збірки статистичних даних фінансового сектору // http://epp.eurostat.cec.eu.int/

•7. Eurostatistics Data for short-term economic analysis Issue number 01/2011. - Mode of access http:/www.epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ ITY_OFFPUB/KS-BJ-11-001/EN/KS-BJ-11-001-EN.PDF

•8.  Світова фінансова криза і можливі наслідки для України // http://http://www.glavred.info/

•9.  Галиць О. Вдосконалення банківської діяльності в контексті євроінтеграційних процесів // Зб. праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції. - Чернівці, 2006. - Вип. 7: Економічні науки. - с. 177-182.

Стратегія ЄЦБ підпорядковується  меті дотримання грошової стабільності в Європі.

До створення  ЄВС грошова політика країн ЄС мала однакову мету — підтримання  стабільності національної валюти. Однак  шляхи окремих країн щодо досягнення цієї мети були доволі різними. Так, деякі  країни намагалися досягти цінової  стабільності шляхом регулювання зростання  монетарних агрегатів (монетарний цільовий орієнтир), виходячи з того, що регулювання  обсягу грошової пропозиції за достатньо  стабільного попиту на гроші відповідним  чином впливатиме на рівень цін та процентних ставок.

Інші країни віддавали  перевагу прив'язці національної валюти до більш стабільної іноземної валюти (країни "блоку німецької марки" та ін.).

Треті країни обрали шлях прямого регулювання інфляції без офіційного встановлення проміжних цілей. Цей метод використовувався переважно в країнах, у яких регулювання грошової маси та процентних ставок утруднювалося через нестабільний грошовий попит.