Визначте та охарактеризуйте методи фінансової діяльності держави

1) Визначте та  охарактеризуйте методи фінансової  діяльності держави.

Фінансова діяльність держави  здійснюється за допомогою відповідних методів вибір яких залежить від ряду факторів:

- завдань держави чи місцевих утворень на відповідному етапі фінансової діяльності;

- мети використання коштів; співвідношення обсягу фінансових ресурсів, що є в розпорядженні і потреб в коштах;

- стану економіки держави; пріоритетності заходів та інших факторів. Різмаїття методів визначається суб’єктами з якими держава вступає у відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів.

Методи фінансової діяльності – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів. Методи фінансової діяльності прийнято поділяти на групи. Одні автори поділяють їх на дві групи (загальні методи), інші - на три групи (спеціальні методи).

Загальні методи зводяться до застосування:

• імперативного методу, коли держава і органи місцевого самоврядування виражають вольові бажання, обов'язкові для всіх юридичних і фізичних осіб у процесі фінансової діяльності;
• рекомендаційного методу, заснованого на імперативному, коли держава або орган місцевого самоврядування не наказують, а радять виконувати ті чи інші дії. Наприклад, Конституція України, Закон України "Про самоврядування в Україні" мають припис щодо можливості введення нових чи встановлення порядку справляння місцевих податків і зборів, якщо законодавством не встановлено Інше.

До спеціальних методів фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування належать:

• формування публічних централізованих і децентралізованих фондів коштів;
• розподіл фінансових ресурсів, які створюють публічні фонди коштів;
• використання цих ресурсів при фінансуванні видатків.

Перша група - методи мобілізації грошових коштів. Ця група методів передбачає встановлення виду платежу, його розміру, строку сплати та санкції за невиконання приписів. Методи мобілізації поділяється на обов’язкові та добровільні. Обов’язковий метод мобілізації полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Поряд з обов’язковими методами застосовуються й добровільні методи мобілізації грошових коштів: позики, пожертвування фізичних та юридичних осіб, розміщення державних цінних паперів тощо.

Друга група - методи розподілу грошових коштів. При розподілі державних грошових коштів застосовуються два основних методи: метод фінансування (безповоротний, безвідплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів з централізованого фонду) і метод кредитування (виділення коштів на засадах відплатності і зворотності). Залежно від суб’єкта, що отримує грошові ресурси та умов отримання виділяються дотації, субсидії та субвенції.

Дотація – це допомога, що надається підприємствам установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами. У фінансовій діяльності держави застосовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція, згідно п. 37 ст. 2 Бюджетного кодексу України (надалі БК України) – це міжбюдетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. В юридичній літературі існують визначення субвенції:

- як бюджетної дотації,  що має цільовий характер;

- як бюджетної дотації,  що надається з бюджету вищого  рівня бюджету нижчого рівня для певного цільового використання.

Субвенція застосовується як метод бюджетного регулювання з  метою збалансування бюджетів нижчого  рівня і надається з чітко  визначеним призначенням як часткова державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку  гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення  регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Третя група - методи використання грошових коштів. До цієї групи методів відносяться метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод планування; метод фінансового контролю.

Значення методу встановлення цільового призначення державних  фондів грошових коштів полягає у тому, що формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає грошові фонди та напрями їх використання. Так, наприклад, створивши Пенсійний фонд України, держава визначила його призначення, закріпивши в нормативних актах завдання та функції цього фонду.

Метод встановлення порядку  використання коштів, одержаних з  відповідного фонду полягає в  тому, що одержані з державного фонду  кошти завжди мають своє призначення  і можуть витрачатися тільки на ті цілі, на які вони виділені. За допомогою методу встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб’єктів держава визначає характер використання цих прибутків і, відповідно, надає державним коштам цільове призначення.

Застосовуючи метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів  використання грошових коштів держава  встановлює мінімальні та максимальні  межі, а також розміри виділення  та витрачання грошових коштів на ту чи іншу операцію чи одиницю виміру.

 

 

2) Охарактеризуйте  структуру бюджету Вашого міста (села) 2011 року у порівняння з бюджетом 2010 року.

По-перше, необхідно визначити, що саме являє собою поняття «структура бюджету». Бюджет складається з 2 частин: доходної і витратної:

• доходи бюджету - це частина бюджету, що виражається в платежах юридичних і фізичних осіб та інші доходи;
• видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на фінансове забезпечення завдань і функцій держави та місцевого самоврядування.

Я проживаю у місті Одеса, отже мені потрібно охарактеризувати структуру бюджету саме міста  Одеси та порівняти доходи та видатки 2011 року з 2010. Згідно зі знайденими статистичними даними, я можу це зробити.

Обсяг доходів бюджету  міста Одеси без урахування міжбюджетних трансфертів за 2010 р. склав 1 618 184 600 грн., за даними управління фінансів міськради. У той же час витрати склали 1 795 600 000 грн.

В 2011 році в бюджет міста Одеси (без трансфертів) надійшло 1 889 932 800 грн. або 94,8% до плану року. У порівнянні з аналогічним періодом 2010 року (в умовах нового бюджетного законодавства) надійшло на 20,0% або 271 748 200 грн. більше. Що стосується видатків за 2011 рік, то вони склали 1 905 770 300 грн., це на 110 170 300 грн. більше, ніж роком раніше.

Отже, можна спостерігати, що доходи, так само як і видатки, за 2011 рік збільшились, порівняно  з 2010 роком, майже на 20%, збільшився грошовий обіг, але сальдо покращилося з -183 415 400 грн. до -15 837 500 грн., на жаль, в основному, це вдалося досягнути через зменшення видатків на соціальний захист населення. Хоча сальдо й досі зберігає від’ємний показник. З цього випливає, що потрібно вдосконалювати бюджет м. Одеси, щоб доходи невдовзі перевищили видатки.

3) Дайте характеристику  податкових соціальних пільг,  передбачених Податковим кодексом України.

Пільга – це звільнення (повне або часткове) платника податків, що враховує його особливості, відсилати податок. Тут необхідно згадати три обставини. По-перше, пільга — де звільнення саме від сплати, а не від податкового обов'язку, оскільки при відстрочці обов'язку сплата податку залишається, а звільнення (за певний строк) стосується тільки перерахунку податку, і по закінченні визначеного терміну обов’язок підлягає реалізації (податковий Кредит). Крім цього, податковий обов'язок має три складові: податковий облік, сплату податку та податкову звітність. І якщо платника може бути звільнено від сплати податку, то обов'язок з обліку і звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливе в повному обсязі, якщо платника цілком звільнено від сплати, і в частковому, якщо скорочується податковий тиск за рахунок зменшення об'єкта (предмета та ін.) чи відстрочки оплати податку. Третя обставина – особливості платника. Вони можуть стосуватися його як безпосередньо, характеризуючи його (інвалід першої чи другої групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретного виду діяльності, яким він займається (підприємство, що виготовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів та ін.)

Законодавство про оподаткування, закладаючи основи надання податкових пільг, в якості пільгових суб'єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, на підставі якої формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об'єкт оподаткування, обчислюють податкову базу і суму податків у повному обсязі згідно з встановленими законодавством загальними правилами.

Отже, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування і сплати податку чи сплата ним податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Звільнення від сплати податку можливо в повному чи частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування і сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки у певній частині його податкового обов'язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їхньої діяльності й об'єкт оподаткування.

Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший — податкові закони» що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи галузей. Другий — підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб’єктів і вирішальні більш вузькі цілі.

Платник податків вправі використовувати  податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, безпопереднього повідомлення податкових органів.

Система податкових пільг

Систему пільг по податках можна розділити на дві групи. Перша - це порівняно традиційні і стабільні звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою.

Друга група пільг характеризується певною короткочасністю щодо конкретних об'єктів. У сучасних умовах становлення податкових систем і нестабільної господарської і політичної ситуації ця група відрізняється великою кількістю пільг і постійною їхньою зміною.

Класифікувати податкові пільги можна за різними принципами. Найчастіше податкову пільгу визначають шляхом:

1) податкового відрахування, що  зменшує базу оподаткування при  нарахуванні податку;

2) зменшення податкового обов'язку  після нарахування податку;

3) встановлення зниженої ставки  оподаткування.

Види податкових пільг:

1. Відрахування (вилучення) — вид пільги в галузі оподаткування, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку.

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподаткування можна класифікувати:

а) за видами платників:

повні — надаються всім платникам;

часткові — надаються певним категоріям платників;

б) за термінами:

постійні — діють постійно протягом тривалого періоду часу;

тимчасові – діють протягом визначеного, заздалегідь обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);

надзвичайні — надаються в зв'язку з появою певних раптових обставин;

в) за елементами об'єкта:

майнові — відрахування визначеної частини оподатковуваного майна;

прибуткові відрахування — застосовуються до частини доходу платника залежно від виду діяльності.

2. Знижка — вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат платника, що їх законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності платника, стимулюються його витрати у запланованому напрямі.