Правові основи страхування

—  морське та авіаційне  страхування;

—  страхування від  втрати прибутку (доходу) внаслідок порушення виробничого процесу, простою, пошкодження або крадіжки майна і інших втрат, пов'язаних з перериванням основної діяльності;

—  страхування ризиків  по новій техніці і технології;

—  страхування заставних  операцій;

—  страхування біржових операцій та угод;

—  страхування видатків по входженню експортера на новий ринок;

—  страхування від  втрат із-за коливання валютних курсів;

—  страхування від  інфляції:

— страхування від фінансових втрат, зумовлених злочинною діяльністю, шахрайством службовців при виконанні ними своїх службових обов'язків;

—  страхування вантажів та вантажоперевізних засобів. Види страхування враховують конкретні  страхові інтереси

організацій, підприємців  і громадян, дозволяють охоплювати страховим захистом широке коло об'єктів віл найрізноманітніших страхових випадків.                                             

З роками все помітнішу  роль в інфраструктурі страхового ринку  України відіграє перестраховування. Перестраховування — це система економічних відносин, при яких страховик частину відповідальності по взятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій. Договір перестраховування укладають дві сторони: страхове товариство, яке передає ризик, і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність — перестрахувальник.

Система перестраховування  робить можливим приймати для страхування практично будь-який ризик. Головна функція перестраховування полягає в скороченні ризику страхувальника шляхом компенсації коливань у розмірах страхових виплат, що неодмінно виникають і можуть підірвати фінансове благополуччя страховика. Перестраховування дозволяє компаніям з невеликим страховим портфелем та власним капіталом укладати страхові угоди на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, зменшує потребу у створенні запасних страхових фондів. Крім цього, система перестраховування надає страховику різноманітні послуги по здійсненню страхувальної справи, сприяє кооперації та співробітництву в страховій діяльності.

Поряд з перестраховуванням у страховій практиці України  використовується і такий метод  розподілу та вирівнювання страхових ризиків, як співстрахування. В цьому випадку страховик, що одержав пропозицію укласти угоду страхування об'єктів з великою фактичною вартістю і високим ступенем ризику, ділить частину відповідальності з іншими страховиками, укладаючи з ними договір співстрахування. Поширеність цього методу розподілу і вирівнювання ризиків в даний час в нашій країні зумовлена недостатнім розвитком ринку страхування та свідчить лише про початкові етапи його формування у нас.

Як правило, наявні нині в Україні страховці компанії здійснюють всі види страхування. Водночас в процесі формування національного ринку страхових послуг все чіткіше намічається тенденція до спеціалізації діяльності страхових компаній та до поділу їх на дві основні групи:

—  компанії, що займаються переважно страхуванням життя (особистим страхуванням);

—  компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні ризиків (майновому страхуванні, страхуванні відповідальності, перестраховуванні).

За методами здійснення страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Суспільство в особі  держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

В інших країнах обов'язкова форма поширена на страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування воєнних ризиків та деякі інші види страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог закону чи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність в цьому випадку наступає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір. поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі і форми страхового захисту.

Метою обов'язкового страхування  є підвищення соціальної захищеності  окремих категорій громадян, посилення  стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за наступними трьома ознаками:

— за правом вибору страхувальником страховика: а і обов'язкове страхування за вибором в будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій; б) обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації:

—  за правовою формою здійснення обов 'язкового страхування: а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту; б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін;

— за мірою повноти обов'язкового страхування: в повній вартості об'єкта страхування або частковій його вартості.

Згідно Закону України  «Про страхування», в Україні здійснюються наступні види обов'язкового страхування:

1)    медичне страхування;

2) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

3)  державне особисте  страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту при виконанні ними службових обов'язків:

5)  державне обов'язкове  особисте страхування працівників митних органів;

6)  державне обов'язкове  особисте страхування працівників  прокуратури;

7)  державне страхування  життя і здоров'я народних депутатів;

8)  державне обов'язкове  страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

9)  державне обов'язкове  страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

10)  державне обов'язкове  страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

11)  особисте страхування  працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

12) державне страхування  посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

13)  державне страхування  спортсменів вищих категорій;

14)  державне страхування працівників державної лісової охорони;

15)  страхування життя  і здоров'я спеціалістів ветеринарної  медицини;

16)  страхування життя  і здоров'я суддів;

17)  державне страхування  донорів крові та (або) її компонентів;

18)  особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

19)  страхування членів  екіпажу і авіаційного персоналу;

20)  страхування працівників  замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного  процесу при виконанні авіаційних  робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

22)  страхування відповідальності  повітряного перевізника і виконавця  повітряних робіт щодо відшкодування  збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

23) страхування відповідальності експлуатації повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

24) страхування цивільної  відповідальності власників транспортних засобів;

25)  страхування авіаційних суден;

26)  обов'язкове страхування  врожаю сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень у  радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

Решта видів  майнового та особистого страхування здійснюється на добровільній основі. Добровільне страхування є найоптимальнішою із форм вираження страхових інтересів. В цьому випадку у страхувальника є можливість вибору страховика, а їх відносини регулюються укладанням угоди страхування.

Раціональне поєднання  обов'язкового та добровільного страхування робить можливим сформувати таку систем у страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і громадян країни.

 

 

 3. Організація страхування в Україні і  відносини у цій сфері, що регулюються фінансовим правом.

Виділення страхування в самостійний  елемент ринкової інфраструктури в  теоретичному плані зумовили необхідність реорганізації страхової справи на практиці, створення самостійної страхової системи, як елемента ринкової структури, не пов'язаної організаційно ні з якими іншими економічними інститутами.

Початок цьому процесу було покладено 16 жовтня 1991 р., коли Кабінет Міністрів  України своєю постановою за № 272 ліквідував Держстрах України і  утворив на його базі Українську державну страхову комерційну організацію, реорганізовану пізніше в акціонерне товариство відкритого типу — Національну акціонерну страхову компанію «Оранта» (НАСК «Оранта»). 14 червня 1994 р. розпорядженням уряду України на базі п'яти регіональних дирекцій НАСК «Оранта» — Кримської. Донецької, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської — були утворені самостійні акціонерні товариства страховиків.

Особливо помітно прискорився  процес демонополізації страхової справи в Україні після видання Кабінетом Міністрів України декрету «Про страхування» від 10 травня 1993 року. У відповідності з цим декретом Міністерство фінансів України розробило та утвердило 29 червня 1993 р. інструкцію про умови ліцензування страхової діяльності на території України і контроль за їх дотриманням. Відповідно до встановлених правил ліцензії на здійснення страхової діяльності видаються юридичним особам, створеним у формі акціонерних, повних, командитних товариств чи товариств з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з врахуванням особливостей, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування». Зокрема, даний декрет встановив мінімальну величину статутного фонду страхових товариств в розмірі суми, еквівалентної п'яти тисячам доларів СІЛА за курсом НБУ.

У випадку порушення  страховиком вимог нормативних  актів України про страхову діяльність видана йому ліцензія за рішенням арбітражного суду може бути обмежена, призупинена чи зовсім анульована.

Постановою Кабінету Міністрів України № 743 від 17 вересня 1993 р. було утворено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його органи на місцях, а також затверджено Положення про цей комітет. Згідно цього Положення на Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його органи на місцях покладені функції державного нагляду і контролю за ринком страхових послуг в Україні. Комітет здійснює єдиний державний реєстр страховиків (перестрахувальників), видає ліцензії на зайняття страховою діяльністю, здійснює контроль за платоздатністю страховиків, встановлює правила формування. розміщення і обліку страхових резервів. На Комітет покладена розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, узагальнення практики страхової діяльності, організація підвищення кваліфікації кадрів страхових організацій.

Закон України «Про страхування» ще більше розширив функції державного Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та його органів на місцях. Зокрема, у відповідності зі статтею 37 цього закону Комітет має право:

1)  у межах своєї  компетенції одержувати від страховиків  встановлену звітність про страхову  діяльність та інформацію про  їх фінансовий стан, а також  інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2)  проводити перевірку  щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3)  при виявленні  порушень страховиками вимог чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому в статтях 38 і 39 Закону України «Про страхування»;

4)  звертатись до  арбітражного суду з позовом  про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про підприємництво».