Поняття фінансового контролю

В юридичній літературі неоднозначно вирішено питання щодо кола осіб, яких слід вважати суб’єктами правовідносин. Більшість вчених вважає, що суб’єкт  – це поняття, яким повинні охоплюватися реальні учасники конкретних правовідносин. Відповідно розрізняють такі поняття  як суб’єкт права і суб’єкт  правовідношення. До суб’єктів права  ці вчені відносять осіб, які мають  правосуб’єктність, тобто потенційно спроможні бути учасниками конкретних правовідносин.  
Разом з тим існує й інша точка зору: поняття “суб’єкт права” значно ширше поняття “суб’єкт правовідносин”. Так, Ц.А. Ямпольська зазначала, що суб’єктами права є носії прав і обов’язків, які приймають участь у правовідношенні, так і такі, що спроможні прийняти в ньому участь. Р.О. Халфіна зазначає, що поняття “суб’єкти права” охоплює як потенційні можливості, так і їх реалізацію. Одночасно автор підкреслює доцільність виділення більш вузького поняття – “учасник правовідношення”.  
М.В. Карасєва, вважає, що незважаючи на те, що поняття “суб’єкт права” і “суб’єкт правовідносин” є близькими, але все ж таки вони є різними поняттями. Суб’єкт права – це особа, що наділена правосуб’єктністю і може приймати участь у конкретних правовідносинах. Суб’єкт правовідносин – це особа, яка приймає участь у даному правовідношенні. Суб’єкт правовідносин, на думку автора, інтегрує не тільки якості правосуб’єктності, а й ті, які він набуває у конкретному правовідношенні. Свідченням самостійності категорій “суб’єкт права” і “суб’єкт право відношення” є й те, що в деяких випадках вони фактично не співпадають в одній особі, що має місце в усіх галузях права, а не тільки у фінансовому праві. 
Врегульовуючи за допомогою правових норм відносини у сфері фінансової діяльності, держава визначає коло суб’єктів фінансового права. Ці суб’єкти фінансового права мають певні права і несуть обов’язки, виконання і дотримання яких гарантує та забезпечує планомірне утворення, розподіл і використання державних (місцевих) грошових коштів для суспільних потреб. Носії цих прав і обов'язків і є суб'єктами фінансового права. Але при цьому слід розрізняти суб'єктів фінансового права та суб'єктів фінансових правовідносин, незважаючи на те, що вони багато в чому співпадають. Хоча суб'єкти фінансового права не в усіх випадках стають суб'єктами фінансових правовідносин. 
Суб'єкт фінансового права - це особа, наділена правосуб'єктністю, тобто потенційно спроможна бути учасником фінансових правовідносин, оскільки вона наділена необхідними правами й обов'язками. Суб'єкти фінансового права - це юридичні й фізичні особи, які мають фінансову правосуб’єктність. Таким чином, фінансова правосуб’єктність виступає своєрідним правовим засобом включення суб’єктів фінансового права в сферу конкретних фінансових правовідносин. Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття більш ширше, ніж поняття правосуб'єктності суб'єктів фінансових правовідносин. 
Суб'єкт фінансових правовідносин - це реальний учасник конкретних фінансових правовідносин. Відповідно до зазначеного суб’єктом фінансових правовідносин є індивідуально визначений реальний учасник конкретного фінансового правовідношення. 
Юридичні права й обов'язки у сфері фінансової діяльності належать суб'єктам фінансового права внаслідок дії фінансово-правових норм, незалежно від участі в конкретних правовідносинах. На думку Н.І. Хімічевої, ці поняття не можна протиставити. Суб'єкт фінансового права, вступаючи в конкретні правовідносини внаслідок реалізації своїх прав і обов'язків, набуває нової якості - він стає суб'єктом (учасником) правовідносин. Але при цьому він зберігає свої якості, які мав до вступу у правовідносини, тобто він залишається суб'єктом фінансового права.  
Отже, поняття суб'єкта фінансового права є більш ширшим, ніж суб'єкта фінансових правовідносин. Носії фінансових прав і обов'язків можуть ще не вступати в конкретні правовідносини і навіть після вступу у ці відносини певна частина прав і обов'язків може залишатися нереалізованою. Однак її обсяг є меншим, ніж у інших галузей права внаслідок особливостей фінансових правовідносин, зумовлених виникненням цих правовідносин у процесі фінансової діяльності держави та місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць). Участь у фінансових правовідносинах державних органів чи органів місцевого самоврядування, які наділені певними повноваженнями в принципі передбачає необхідність повного здійснення прав і обов'язків у сфері фінансової діяльності, які складають їх компетенцію. Але і в цій сфері у зв'язку з дією уповноважуючих фінансово-правових норм, а також дією інших факторів суб'єкти можуть і не проявляти волю щодо реалізації деяких своїх прав. 
Учасники конкретних фінансових правовідносин діють відповідно до приписів чинного фінансового законодавства, виконуючи його вимоги і в кінцевому рахунку створюючи межі поведінки, які на думку держави, найкращим чином будуть відповідати цілям і завданням фінансової діяльності.  
Реалізація норм фінансового права у правомірній поведінці суб’єктів фінансових правовідносин здійснюється у чотирьох формах: дотримання, використання, виконання і застосування. 
Дотримання – це форма реалізації правових норм, за якою суб’єкти фінансового права утримуються від здійснення заборонених фінансовим законодавством дій. Наприклад, підконтрольний суб’єкт (суб’єкт, фінансова діяльність якого перевіряється органами фінансового контролю) не перешкоджає працівникам цього контролюючого органу при здійснені ними своїх професійних обов’язків. 
Використання – це реалізація суб’єктами фінансового права наданих ним прав в сфері фінансової діяльності. Права суб’єкти реалізують за власним бажанням, на власний розсуд й власними діями. Так, наприклад, Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” органам місцевого самоврядування надано право здійснювати емісію місцевих облігацій. 
Виконання – це здійснення суб’єктами фінансового права дій на користь уповноваженої особи. Специфіка цієї форми реалізації полягає в тому, що суб’єкт здійснює дії, що безпосередньо передбачені фінансово-правовою нормою чи публічним договором, укладеним цим учасником з іншим. Наприклад, сплата податків у порядку і розмірах, встановлених законом є виконання обов’язку, передбаченого ст. 67 Конституції України. 
Застосування – це прийняття компетентними органами держави чи місцевого самоврядування рішення, що встановлює права та (або) обов’язки суб’єктів конкретних правовідносин на підставі фінансово-правових норм. Необхідність цієї форми реалізації зумовлена тим, що державні органи та органи місцевого самоврядування відіграють ведучу роль у визначенні кола та статусу суб’єктів фінансового права й безпосередньо приймають участь у формуванні, розподілу, перерозподілу й використанні власних грошових фондів. 
Суб'єктів фінансових правовідносин можна об'єднати у три групи: 
- перша група – суспільно-територіальні утворення: держава та її місцеві утворення (адміністративно-територіальні одиниці). Держава, як правило, виступає в особі уповноважених нею державних органів: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України. Суб'єктами фінансового права також виступають і місцеві утворення (адміністративно-територіальні одиниці): Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села. Держава та її місцеві утворення (адміністративно-територіальні одиниці) - це коло суб'єктів, яке є більш властивим для бюджетних правовідносин. Чинне законодавство закріплює право на державний та місцеві бюджети саме за цими суб'єктами, а не за державними органами чи органами місцевого самоврядування. Але вони (держава та адміністративно-територіальні одиниці) виступають суб'єктами й в інших фінансових правовідносинах, наприклад, у відносинах, пов'язаних із державним або місцевим боргом при випуску облігацій державних чи місцевих позик, при використанні банківського кредиту для покриття нестачі бюджетних коштів тощо. У цих випадках органи державної влади або місцевого самоврядування виступають від імені і в інтересах як у цілому держави, так і її адміністративно-територіальних одиниць, які і є носіями прав і обов'язків. Виконання фінансових обов'язків перед іншими суб'єктами забезпечується при цьому за рахунок коштів держави та її територіальних утворень, тобто відповідного державного чи місцевого бюджету; 
- друга група - колективні суб'єкти. Під колективними суб’єктами слід розуміти організовані, відокремлені, самокеровані групи осіб, які наділені правом вступати у відносини з іншими суб’єктами персоніфіковано, як єдине ціле. До колективних суб'єктів фінансового права належать органи законодавчої та виконавчої влади: Верховна Рада України, Рахункова палата України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України тощо. Ці органи не тільки можуть, а й зобов'язані приймати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладено на них Конституцією та законами України. Підставою для визнання зазначених органів суб’єктами є наявність у них компетенції в сфері фінансової діяльності держави. Під компетенцією цих органів розуміється система їх повноважень щодо здійснення державної влади, до яких входять права по відношенню до керованих об’єктів, що походять з певних функцій та обов’язків перед державою. Також у фінансових правовідносинах приймають участь органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До колективних суб'єктів також належать підприємства, організації, установи різних форм власності, серед яких виділяють комерційні (господарюючі суб'єкти) та некомерційні організації. Господарюючі суб'єкти - юридичні особи є активними учасниками фінансових правовідносин, оскільки вони є платниками податків, користувачами банківських позичок тощо. Некомерційні установи одержують із бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони також вступають і в інші фінансові правовідносини (добувати грошові кошти для свого фінансування); 
- третя група - індивідуальні суб'єкти, до яких відносяться фізичні особи. Їх права та обов'язки пов'язані в більшій мірі з податковими та іншими обов'язковими платежами, які надходять до державного чи місцевих бюджетів. Фізичні особи також можуть вступати у фінансові правовідносини у сфері державного та банківського кредиту, державного страхування тощо. Чинне законодавство визначає умови, за яких суб'єктами фінансового права можуть бути не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни та особи без громадянства. Серед фізичних осіб - суб'єктів фінансового права, виділяються громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.  
Інші автори виділяють дві групи суб’єктів: колективні суб’єкти, до яких відноситься держава в особі уповноважених органів, місцеві утворення (адміністративно-територіальні одиниці), юридичні особи, некомерційні установи та індивідуальні суб’єкти. Також можна виділити уповноважених суб’єктів фінансових правовідносин та зобов’язаних суб’єктів фінансових правовідносин.