Види та принципи магії

Після вбивства Османа починається  боротьба за владу. Владу захоплює представник  роду Омайн. Із цього часу влада халіфів стає всі більше світської, функції духовної влади переходять усе більше до Корана, який давав відповіді на кожне питання, і тоді створюються "хадиси" або спогади найближчих сподвижників пророка про те, що говорив він із приводу різних ситуацій і як робив в тому чи іншому випадку. Створюється свого роду професія "мухадисів", збирачів і тлумачів "хадисів", які поєднували в собі всю суму богословських і юридичних знань епохи.

Поступово до мухадисів висувається наступна вимога: довіра до нього можлива лише тоді, коли він не тільки передає хадиси, але й дотримується їх. А дотримуватися хадисів означало намагатися відтворювати у своєму житті у всіх деталях життя засновника Ісламу, а це життя аскета, повного трепету перед Богом, та уникнення всього, що може вважатися заборонним, і саме тут починає оформлятися аскетична течія, згодом названа суфізмом.

Суфістів відрізняло від  звичайних віруючих лише підвищена  інтенсивність сприйняття релігії  й відмінність в релігійній практиці. Так, наприклад, згідно Корану, вони приділяли  велику увагу поминанню кожного  з 99 імен-аспектів Бога з певними  дихальними вправами протягом тривалого  часу.

Суфійські містики стверджували, що при повному заглибленні в  медитацію про любов до Бога, про  єдність із Богом, може зародитися почуття  повного знищення "я". Людина зникає, залишається тільки Бог. До цього  стану вони застосовують назву "фана" (небуття). Це назва з кінця IX століття стає технічним терміном суфізму й набуває величезного значення, тому що саме фана в більшій частині суфийских шкіл починає визнаватися кінцевою метою шляху тарікату (суфийского шляху).

Деякі мусульмани вважають суфізм найбільш важливим аспектом ісламу, тоді як інші, що не довіряють емоційній  і інтуїтивній стороні релігійного  досвіду, відносять його до другорядних, побічних явищ. Усе залежить від  того, який тип особистості виявляє  собою той чи інший мусульманин. Ті, хто зрозумів і усвідомив цінність суфізму, називають його серцем чи духом  ісламу; однак мусульмани, що засновують свою віру на слухняності і послідовному виконанні всіх обрядів ісламу і  які лякаються всіляких нововведень, поглядають на суфізм із великою підозрілістю.

Суфії переслідують багато цілей. Основні з них:

• Відкидання мирських бажань, багатства і розкоші;
• Пошуки внутрішнього духовного життя;
• "Очищення серця" і досягнення єднання з Богом у результаті безпосереднього емоційного переживання;
• Викорінювання людської свідомості і повне розчинення у свідомості Бога;
• Подолання бажань і пристрастей самолюбної людської плоті.

Багато хто вважає, що суфізм врятував іслам від зайвого впливу "доктринерства", тому що завжди існує  спокуса, особливо для мусульман, не обтяжених глибокими знаннями, звести іслам до найпростішого дотримання правил і обрядів, думаючи, що цього  цілком вистачить для порятунку  душі. Суфії боролися за збереження в життєвих цінностях заповідей  Пророка і Божественної любові. Сумирність, щирість і богобоязливість характеру  і поведінки суфіїв глибоко запам'ятовувалися  в серцях тих, кому доводилося з ними зустрічатися. Як би там не було, „суфіїв часто не розуміли і так само часто переслідували. Внаслідок цього вони іноді ішли в підпілля, намагаючись знайти безпечний притулок, щоб продовжити своє духовне подвижництво потайливе і таємно, боячись викликати на себе гнів або з боку правителя-тирана, або з боку якого-небудь владного богослова, який боявся втратити авторитет і суспільне положення через загальнонародну популярність суфіїв” ⁴.

Суфії були і залишаються  борцями проти матеріалізму і  продовжують відігравати найважливішу роль у попередженні схоластичної обрядовості, що грозить захопити духовний початок  – умму і витиснути з її живого духу любов і жаль. Їхній вплив на мусульманські нації продовжує залишатися величезним, і досить важко знайти серед правителів сунітських мусульман такого, котрий не належав би до того чи іншого суфійського ордена.

Таким чином, суфізм, виступаючи окремою течією в ісламі не відкидає його та не містить протиріч з його різними течіями та сектами. Суфізмом можна вважати більш поглиблене пізнання ісламського вчення з переходом  до аскетизму та містицизму. Не кожний мусульманин може бути суфієм. Для  цього слід „подарувати” своє життя та долю Богові, залишити усі світські справи та заглибитися до пізнання божественного.

 

Висновки

 

Іслам сьогодні вважається світовою релігією через те, що він „перекрокував” державні кордони та став панівним віровченням в різних країнах. Незважаючи на те, що іслам порівняно з християнством і буддизмом, є молодою релігією, поширення його вчення здійснюється серед різних народів. Прихильники ісламу визнають його „найправильнішою” вірою та вірять у те, що Бог надав іслам, щоб замінити ним попередні спроби людям розуміння своєї сутності.

Мусульманський світогляд  має багато спільних рис з християнською  та іншими релігіями. Особливо важливим є те, що в ньому визнаються ті ж етичні норми, які проповідуються в антагоністичних йому релігійних течіях. Поняття добра, справедливості, відданості, вірності не є чужими і  для ісламу. Це зближує цю релігію  з іншими віруваннями, змушує замислитися  про сутність релігії взагалі, взаємозв’язок  її різних напрямів.

Іслам має тісний зв'язок з християнством і іудаїзмом. В ньому використовується подібна  термінологія, визнаються одні і ті ж релігійні персонажі. Головний Бог, за переконанням мусульман, є той  же самий, що і у християн, і у  іудеїв, але він в їх релігії  віддає свою прихильність тільки тим, хто повірив в нього через  свого посланця – Магомета.

Виходячи з подібностей  всіх цих релігій, становиться зрозумілим, чому і ісламські, і християнські, і іудейські головні святині  знаходяться в одному регіоні  земної кулі, мало того, що в одному регіоні, – навіть в одному місті  – Єрусалимі. Сучасна політичне  та воєнне протистояння в цьому районі уособлює собою протиборство цих  течій за право називатися „найправильнішим” вченням.

 

Література

 

1. Абу Аля Ал-Маудуді. Принципи Ісламу. – Львів, Логос, 1995. – 112с.
2. Горбаченко Т.Г., Лубський В.І., Нілова І.Д. Релігія і культура: Курс лекцій. – К., КДІК, 1996. – 236с.
3. Зінько Соломія Ю. Іслам у сучасній світовій політиці. – Львів, Простір-М, 2005. – 275с.
4. Кимелев Ю.А. Философия религии: Сист. очерк. – М., Nota Bene, 1998. – 424 с.
5. Культура и нравственность в исламе / Духовное управление мусульман Украины. – К., Аль-Иршад, 2000. – 40с.
6. Лубський В. І., Бурлак С. М., Вороновська Л. Г., Горбаченко Т. Г., Козленко В. М. Релігієзнавство: Підручник. – К., Академія, 2000. – 408с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¹ Черній А.М. Релігієзнавство, К., Академвидав, 2003. – С. 117.

² Релігієзнавчий словник / НАН України; Інститут філософії. Відділення релігієзнавства, К., Четверта хвиля, 1996. С. 142.

³ Абу Аля Ал-Маудуді. Принципи Ісламу, Львів, Логос, 1995. – С. 14.

⁴ Эрнст Карл В. Суфизм, М., Фаир-Пресс, 2002. – С. 65.