Творчість Ліни Костенко

 

 

 

Творчість Ліни Костенко — приклад  шляхетного служіння поезії. І докір  тим, хто свою іскру божу послідовно глушив марнослів'ям кон'юнктури.

В. Базилевський

 

Поетка Ліна Костенко — наша су­часниця, як митець вона «вписана» у свій час. її творчість стала небуден­ним явищем сучасної української по­езії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе націона­льні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підно­сить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської ху­дожньої творчості. Національні про­блеми, які досягли в поезії Ліни Кос­тенко найвищого ступеня узагаль­нення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпе­реживання.

 

Особливості індивідуального пое­тичного стилю: філософічність, істо­ризм мислення, вишукана тради­ційність, висока культура поетично­го вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності».

 

Творчість Ліни Костенко не розме­жуєш на інтимну та громадську: на­стільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

 

 

 

Безкомпромісність—ось пароль її поезії. У часи, коли Ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

 

В поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність  — ось друге з ключовихпонять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.

 

Від літератури «соціалістичного реалізму»  вимагався тотальний мажор —  у ліриці ж Ліни Костенко нерідко  пере­ломлювалися драматичні колізії  буття. І це, загалом, фунда­ментальна  особливість її таланту—трагедійний  характер світовідчування. У своїх віршах вона й справді промовляє «від імені болю» (А. Макаров).

 

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскріз­ні теми, образи.

 

Вже в перших збірках поетеси  болісно зазвучав мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколін­ням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відлупившись у низці поетичних творів.

 

Нелегка творча доля Ліни Костен­ко  зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед  її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна, — тих, кого світ ловив, але не впіймав...

 

Найбільше гармонії та душевної злагоди  —у тих віршах Ліни Костенко, де домінує  мотив єднання людини з природою.

 

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, части­ною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозум­ністю.

 

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява  в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою».

 

Емоційним багатством відзначається  й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної Jстихії ніжності й осяяння душі., У книзі «Вибраного» вона складає  розділ «Безсмертним рухом скрипаля".

 

Люблю до оніміння,

 

до стогону, до сліз...

 

Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша  «Недумано, негадано». Ще й тим характерні, що в них—бунт проти ерзац-почуттів, напівлюбові, лукав­ства й розрахунку.

 

Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами роз­гортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної ук­раїнської родини. У поезії йдеться про сільських пастушків Павла, Са­шка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлун­ня війни — залишена в полі граната. Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля.

 

Трагізм змальованої події підсилюється яскравим ліричним началом вірша. Поетеса сама гостро переживає непоправність утрати. У її словах - схвильованість, розпач, біль.

 

Відчай і горе матерів поетеса  передає через згадку про Аріадну. «Ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного  становища. Ліна Костенко трансформує міф, з безнадією, розпачем говорить:

 

І ніяка в житті Аріадна 

 

вже не виведе з горя отих

 

матерів.

 

Поетеса   провадить   думку   про вічний колообіг життя, розвиток:

 

А одна розродилась, і стала

 

ушосте — мати.

 

У вірші «Пастораль XX сторіччя» Л. Костенко зуміла сказати про невимовне. І в цьому велич її твору.

 

У вірші  «Тут обелісків ціла рота...» виражена думка про злочинність і неприродність  війни.

 

Особливий настрій поезії створює спільність, однаковість, однозначність почуттів, якими охоплена лірична героїня і її сучасники. У вірші звучать і пекучі спогади про пережите, і біль, викликаний спогляданням могильних плит військового кладовища.

 

Авторка досягає великої сили художньої  експресивності, використовуючи анафору, щоб передати розпач можливості щось змінити.

 

Уживаючи неозначені займенни­ки, Л. Костенко об'єднує почуття і  тих, хто загинув, і тих, хто залишив­ся живий. Поетеса говорить про без­межний борг живих перед мертвими, про  життя, про смерть і безсмертя. Це підкреслює й метафора «обелісків ціла рота».

 

У вірші «Життя іде і все без  корек­тур» Ліна Костенко нагадує про  те, що зробленого не перепишеш, життя  не має чернеток, над усім володарює  час.

 

Поетеса вдається до засобу пер­соніфікації, щоб передати стрімкий літ часу, миттєвість людського жит­тя в часі. У поезії минулий час окрес­лений двома образами: біблійного по­топу як розплати людства за гріхи та маркізи Помпадур — фаворитки французького короля Людовіка XV, яка мала на нього великий вплив і ви­значала, по суті, політику держави.

 

У розумінні Ліни Костенко, смисл  людського життя полягає в  тому, щоб «зробити щось, лишити по собі».

 

Авторка також тривожиться за майбутнє — як зберегти природу, як достукатися  до серця людини, збуди­ти її відповідальність за все суще на землі.

 

Звучить у вірші й мотив відповіда­льності творця за слово, за кожний написаний рядок, за творчість. Для ліричної героїні найголовніше — обе­рігати свою душу від гріхів, не при­множувати вже зробленого колись зла:

 

Людині бійся душу ошукать,

 

бо в цьому схибиш —

 

то уже навіки.

 

У вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє»  Ліна Костенко розглядає людину в  контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і доброту, і силу впливу на людину; це і Рафаелівська Мадонна як символ безко­рисливої материнської любові та всепрощення.

 

Поетеса вихоплює з історії справж­ні  мистецькі шедеври, розуміє їхнє важливе значення для людства  й лю­дини зокрема. Криваві ж  події, жорс­токі сутички, кровопролитні  події згадує як незначні факти з  огляду на їхній вплив на становлення  спра­вжньої людини.

 

Авторка щиро «підказує» сучасни­кам  основний життєвий постулат:

 

Нехай тендітні пальці етики 

 

Торкнуть вам серце і вуста.

 

Лірична героїня Ліни Костенко шукає  ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя  і любов не завжди поруч, але наперекір долі кохає й розцінює це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприй­нятті світу. Цій темі присвячено вірш «Світлий сонет». Світло — це ранок життя, юність, це пробуджен­ня першого кохання. Проте для моло­дої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності.

 

Нерозділене кохання супроводжують  щастя і печаль водночас. Лірична  ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене  кохання — вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку.

 

Тональність і настрій вірша  «Роз­кажу тобі думку таємну»  визнача­ються спогадами про  минуле кохан­ня. Ліна Костенко говорить про не­збагненну тайну любові, яку можна осягнути лише інтуїцією, почуттями.

 

Вірш побудовано у формі щирого монологу-одкровення ліричної ге­роїні. Вона ніби перегортає ще одну сторінку свого життя і бачить, що її душа зберегла серед буденності най­вищі почуття.

 

У глибокоінтимній поезії «Моя любове! Я перед тобою» авторка звертається до найніжнішого свого почуття, але одночасно виголошує грізну пересторогу:

 

Бери мене в свої блаженні сни.

 

Лиш не зроби слухняною рабою,

 

Не ошукай і крил не обітни!

 

Для письменниці немає нічого страшнішого, як утрапити ще й у рабство почуттів. Підсвідоме лірична героїня відчуває, що це стане духов­ною зрадою усіх тих, хто жив до неї і плекав надії на її буття на цій землі:

 

Не дай мені заплутатись в

 

дрібницях,

 

Не розміняй на спотички доріг,

 

Бо кості  перевернуться

 

в гробницях

 

Гірких  і гордих прадідів моїх. Для письменниці  характерний наскрізний мотив іронії долі, парадок­сального зв'язку часів. Минуле ціка­вить поетесу найчастіше своїми пара­лелями з днем сьогоднішнім (цикл «Ду­ша тисячоліть шукає себе в слові»).

 

Зосередження  уваги на історично­му аспекті свідомості людини не ви­падкове, адже поетеса  вважає й по­слідовно втілює у  своїх ліричних творах думку про  те, що повноцінна життєдіяльність  особи можлива тіль­ки за умови  невідривності її від свого народу і його долі, на основі традицій і духовних надбань нації:

 

Митцю не треба  нагород,

 

його судьба нагородила.

 

Коли в  людини є народ,

 

тоді вона уже людина.

 

«Не треба  думати мізерно». Історія як джерело  й одночасно засіб художнього осмислення дійс­ності актуалізується в багатьох тво­рах поетеси: «Скіфськаодіссея», «Ду­ма про трьох братів неазовських», « Маруся Чурай », «Берестечко»...

 

Як зазначає Г. Клочек, «Ліна Кос­тенко — Поет у найповнішому, спра­вжньому розумінні  цього слова. А це означає, що в неї загострене розуміння Краси... На принципах Краси будує­ться і етична позиція Ліни Костенко».