Шпаргалка по "Философии"

Сократ, будучи майстром діалогів, використовував слідуючі методи суб'єктивної діалектики: по формі - іронія і майевтика /повивальне мистецтво/, по змісту - індукція /наведення - від окремого до загального/ і визначення. Мета критичної роботи розуму - здобуття поняття, яке грунтується на строгому визначенні предмета. На індивдуальне у свідомості - розум, що дав всевагальне знання.

Пізнати самого себе, як вважав Сократ, - значить знайти і поняття моральних якостей /етичний раціоналізм: знання є основа доброчесності, а зло - результат незнання доброго/.

До сократичних шкіл, створених  послідовниками Сократа, можна віднести мегарську /Евклід, Евбулід/,едідо-ерітройську /Федон, Менедем/, кінічну /Антисфен, Діоген з Сино-па/, кіренську /Арістіпп/. Так, кініки /звідсіля термін "цинізм"/ абсолютизували існування одиничного, висунули ідеал безмежної духовної свободи, нігілістичне ставилися до багатства, шлюбу, моралі, політики.

23 Філос Платона  Найвидатнівий учень Сократа Платон /Арі стокл - 427-347 p.p. до н.е./, засновник своєї філософської вколи в Афінах - Академії, написав 34 діалоги /"Горгій, "Теєтет", "Парменід", "ведр", "Федон" та ін./, а також 13 листів. Йому належить ідеалістичне трактування буття як духовної безлічі, елементами якої є безтілесні ідеї. Вища ідея -ідея блага /єдине/, деміург /творець/ буття.

Треба звернути увагу на вчення Платона  про начала Всесвіту: перше нчяало - світ ідей /ідеальний світ, реальне, істинне буття, вічне і незмінне/, друге - матерія /це якийсь простір, безформенний, невловимий, мертвий/, третє - космічна душа /динамічна і творча сила, джерело руху, життя, свідомості і пізнання/. Платон виділяє три види сущого: ідеї, світ речей, матерія.

Психологічні погляди Платона-вчення про душу, /її три частини: вищу – розумну, і нижчі частини - афективну і хтиву , про безсмертя душі, переселення душ/, гносеологічні погляди /знання - це пригадування, або анамнезис - метод сходження до ідей шляхом пробудження в душі забутого знання, головне в цьому методі - це мистецтво логічного міркування, філософські бесіди/, його діалектику /насамперед вчення про головні роди буття: буття, рух, спокій, тотожне, інше/.

З вченням про людину і душу тісно зв'язана теорія держави Платона. Держава подібна людині і навпаки, справедливість у них одна. Причини виникнення держави як "спільного поселення" - різноманітність потреб людей і звідсіля суспільний розподіл праці. Критикуючи тимократію, демократію, тиранів і олігархів, Платон вважав кращою політичною формою держави аристократів. В своему проекті "ідеальної держави" Платон говорить про три верстви вільного населення: правителі-філософи /розумні частині дулі/, воїни /відповідають афективно-вольовій частині/, землероби і ремісники /відповідають хтивій частині куші/.

24 Осн ідеї філ Аристотеля  Учень Платона, найвидатніний античний філософ Арістотель із Стагири /384-322 p.p. до н.е./ заснував у Афінах свою філософську школу -Лікей. Головний твір його -"Метафізика", в якому дається критика теорії ідей Платона. Арістотель ототожнює буття і мислення, називає сутністю /субстанцією/ індивідуум, одиничне, неподільне, самостійне. В системі десяти категорій сутність відповідав на питання: "Що є річ?", а інші категорії /якість, кількість, відношення, час тощо/ -"які властивості речі?"

Суть вчення Арістотеля про матерію і форму, можливість і дійсність, рух, чотири причини: матеріальну, формальну, дійову і цільову, вчення про Бога. Арістотель все пов'язує з богом.

Природниче наукові уявлення Арістотеля викладені в твоpax "Фізика", "Про виникнення і знищення", "Про небо" та ін. Його космологія - геоцентрична. Основою світу в першоматерія, що мав дві пари протилежних властивостей: тепле і холодне, сухе і вологе. Комбінації їх дають 4 основні стихії: вогонь, повітря, вода і земля, з яких складаються тіла, а з п'ятого елемента - божественного ефіру - небо і зірки» Арістотель розрізняв надмісячну і підмісячну частини світу, два види руху: рівномірний рух по колу і руд зверху вниз, до центру Землі.

В трактаті "Політика" /8 книг/ викладені  етичні і соціадьно-політичні погляди Арістотеля. В етиці він розвинув як мету і зразок благого життя ідеал споглядального осягнення істини. Людина по природі - істота державна.  Арістотель висунув своєрідну теорію походження держави /сім'я, поселення, потім - держава/. Державні форми поділяв на "нормальні" / монархія, аристократія, політія/ і "ненормальні", якою схибили перші /тиранія, олігархія, крайня демократія/. Сам Арістотель був прихильником політії /влади середнього шару рабовласників/.

25 Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, неоплатонізм Епікуреїзм - одна з головних течій елліністично-римської філософії. Її засновник Епікур /34І-27О p.p. до н.е./ створює свою філософську школу в Афінах під назвою "Сад Епікура". Він продовжувач атомізму Демокрита. Але для нього задача філософії - етика обгрунтування свободної поведінки людини, не зв'язаної природною необхідністю, що приводить до щастя.

       Суть трьох основних частин філософії Епікура: каноніки, фізики та етики:

- у каноніці - вченні про критерій істини і правила пізнання шляхом індукції

- у фізиці - подальший розвиток атомістичної картини світу, розрізнення атомів по вазі, поняття спонтанного ''відхилення” атома від прямої лінії  та ін

- в етиці - соціальний атомізм,  гедонізм /гедоне - задоволення/, розуміння незворушності духу /атараксії/ як вищого задоволення /щастя/, для досягнення якого треба, насамперед, усунути жахи перед богами, а також смертю і загробним світом.

Найвідомішим з римських епікурейців був Тіт Лукрецій Кар /99-55 p.p. до н.е./, який виклав свої атомістичні погляди в поемі "Про природу речей".

Стоїцизм. Цю філософську школу, що знаходилась в Афінах у Розписній Стої /портику/, заснував Зенон  /333-266 p.p. до н.е./. Він, його учень Хрісіпп та ін. належали до Древньої Стої.

Вже в Древній Стої склалася система  стоїчної філософії /три її частини - логіка, фізика і етика/, її порівнювали з яйцем /жовток - етика, білок - фізика, а шкаралупа -логіка/. Головна задача філософії - створення етики, що спирається на фізику і логіку. Слід знати основні моменти цих трьох частин стоїчної філософії.

У фізиці стоїків вважалося що світ - єдине тіло, живе і розчленоване, пронизане "пневмою" - тілесним диханням.

В логіці /теорії пізнання/ підкреслюється роль почуттів у формуванні знань.

Головну увагу стоїки приділяли  етиці, бо знання - лише засіб для досягнення мудрості, вищого блага /щастя/, вміння жити. Ідеал стоїка - людина, яка покірливо, але мужньо і з гідністю /стоїчно/ підкоряється неминучості, долі або волі богів. Тільки таким шляхом можна досягти мети життя -апатії /безпристрасності, відсутності переживань/.

Скептицизм як вчення- це філософська позиція, що характеризується сумнівом у існуванні якого-небудь надійного критерій істини. Гносеологічне джерело цієї позиції - релятивізм.

Засновник якої Піррон з Кяіди /360-270 p.p. до н.е./. Піррон вважав, що той, хто бажає досягти щастя, повинен відповісти на три запитання: І/ з чого складаються речі; 2/ як ми повинні до них ставитися; З/ яку користь з цього ми отримаємо. Запитання, з яких випливав класична вимога скептицизму - "утримання від суджень". Вигодою від цього утримання буде досягнення атараксії як мети життя. Це ідеал скептичного мудреця.

Неоплатонізм - філософія періоду занепаду Римської Імперії /ІІІ-УІ ст.ст./. Засновник-Плотін /205-270 p.p./,/його робота "Еннеади"/.

Необхідно знати основні ідеї Плотіна:

- структура буття ієрархічна, включав в себе три субстанції: Єдине /першосуще, надсуще - безмежне, безформлене, невиразне/. Світовий розум - істинно суще, тотожнє платонівському світу ідей. Світова душа, що поділяється на вищу, небесну, повернену до споглядання Розуму, і нижчу, земну, що сходить у величезну масу матерії, пронизу і освітлює її /окремі душі -ЇЇ паростки/;

- вчення про містичну  еманацію /витікання, випромінювання/ світу з духовного первоначала, єдиного внаслідок його переповнення самим собою. Три ступеня еманації:

розум, душа, світ чуттєвих явищ. Це рух  сущого униз,

-вчення про пізнання, зворотний рух людської душі до бога. Мета життя - звільнення душі від тіла, уподобления божеству і єднання з ним у екстазі.

28 Схоластика. Реалізм і номіналізм. Головним напрямком в розвитку середньовічної філософії в ІХ-ХУ ст.ст. була схоластика /від лат. схола- школа/, що викладалась в школах і університетах.  Треба вказати на три періоди в розвитку схоластики: І/ період ранньої схоластики - ІХ-ХП ст.ст. /Іоанн Скот Еріугена, Ансельм Кеитерберійський, П"ер Абеляр/; 2/ період зрілості - ХШ ст. /Фома Аквінськмй/, З/ період занепаду - ХІУ-ХУ ст.ст. /Іоанн Дуне Скот, Уіл'ям Оккам/.

В схоластиці поряд з беззмістовними суперечками обговорювалися питання про взаємовідношення знання і віри, волі і розуму, одиничного і загального. З останнього питання розгорілася полеміка між так званими "реалізмом" і "номіналізмом^". А почалася вона із суто теологічної "проблеми" про характер реальності "святої трійці". Реалізм настоював на істотності реальності саме єдності "триєдиного" бога. Номіналізм справді реальними вважав "лики" /іпостасі/ трійці. Але за цією теологічною окрасою виявилася цілком філософська проблема - про статус реальності одиничного і загального,про природу загальних родів або понять /універсалій/.

"Реалісти" вважали, що загальне  існує реально /середньовічні платоніки - загальне існує "до речей", по зразку платонівськмх ідей; середньовічні арістотеліки - загальне існує "в речах", по зразку арістотелівських форм/. "Номіналісти" навпаки вважали, що реально існує тільки одиничне, а загальне - "після речей" у вигляді назв, імен /номіна/ речей, універсалій.