Роль основних принципів діалектики у пізнанні

Роль основних принципів діалектики у пізнанні

Принципи діалектики - це її вихідні (загальні, універсальні ) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають основи буття й пізнання, виражають їх найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну й регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

Основними принципами діалектики є принцип розвитку та принцип взаємозв'язку.

Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.

Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємообумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Вирваний із зв'язків предмет перестає бути собою.

Зв'язки завжди перебувають у єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж слід розглядати в розвитку, які проявляються і між речами, і між стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність, специфіку.

За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв'язки можуть бути: механічними, фізичними, хімічними, біологічними та соціальними.

Зв'язки притаманні як матеріальним об'єктам, процесам, явищам, так і «ідеальним об'єктам» (думкам, ідеям, які виникають у процесі мислення як відображення зв'язків, які мають місце в об'єктивній дійсності).

Згідно з матеріалізмом зв'язки об'єктивного світу є визначальними, а їх відображення в нашій свідомості похідними. Ідеалізм вважає навпаки. Як наголошувалося, перший тип зв'язків досліджує об'єктивна діалектика, другий тип - суб'єктивна. Принцип взаємозв'язку є першим і основним правилом наукового дослідження загалом і матеріалістичної діалектики, зокрема. У цьому ракурсі велике значення має принцип конкретно-історичного підходу, зокрема те, що кожне явище розглядається історично, в зв'язку з іншим, у зв'язку з конкретним досвідом.

Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває найзагальніший механізм розвитку. Показує, як відбувається розвиток. Якщо еволюціоністська концепція розвитку абсолютизує кількісні зміни, ігноруючи якісні, а інша концепція зводить розвиток лише до якісних змін (вибухів, катастроф, стрибків), то діалектико-матеріалістична концепція розвитку, науково описуючи зв'язок між названими моментами, враховує як еволюційний (кількісний), так і революційний (якісний) моменту розвитку.

Знання даного закону слугує засобом осмислення й перетворення дійсності. Із нього випливає ряд важливих методологічних висновків для теоретичної і практичної діяльності.

По-перше, цей закон вимагає глибоко пізнання тих властивостей і ознак, які в діалектичній сукупності утворюють якісну визначеність предметів (явищ), що призводить до пізнання сутності.

По-друге, закон вимагає, щоб у будь-якому випадку була визначена міра, в межах якої ті чи інші кількісні зміни призвели б (чи не призвели) до якісних змін. Це сприяло б передбаченню якісних стрибків (чи їх відсутності), прогнозуванню можливих ситуацій і плануванню своїх дій за певних умов.

По-третє, орієнтує людину на необхідність оцінки процесів і явищ дійсності не тільки з боку якісної, але й кількісної сторін, використовуючи для цього кількісні та якісні методи дослідження.

Закон єдності і боротьби протилежності

Протилежності - це основні тенденції, сторони, власності предметів, процесів явищ (систем). Їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка обумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями .

Все це говорить про те, що причиною розвитку будь-якої системи (предмета, явища тощо) є взаємодія між протилежностями. Вона й визначає співвідношення: починаючи від тотожності (діалектичної рівності) і завершуючи їх сильною протидією, яка може проявитися у формі антагонізму чи соціальної революції.

Закон заперечення

Закон заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення сталості, поступальності й повторюваності в процесі розвитку, Гегелю вдалося відкрити і осмілити цей закон.

Проте людство йшло до цього досить довго. Перші теорії про напрям і форми розвитку виникли лише в XVII-XVIII ст., які зводились переважно до двох концепцій: розвитку за колом і розвитку за висхідною лінією. Перша обумовлювалась тим, що різні зміни в природі часто мають циклічний характер (зміна пір року, дня і ночі тощо). Однім із авторів Дж. Віко вважав, що й суспільство проходить три стадії розвитку: дитинство, юність та зрілість. Ця концепція ігнорувала головну тенденцію розвитку (рух у перед) і абсолютизувала повторюваність.

Завдяки правильному розумінню співвідношення поступальності (подолання початкового рівня буття) й циклічності Гегелю вдалося вирішити питання напряму і форм розвитку. Він розумів розвиток як висхідний, поступальний рух уперед із повторенням деяких пройдених ступенів на новий, вищий основі.

З метою обґрунтування й осмислення цієї проблеми Гегель вводить категорію «діалектичне заперечення», яка відображає момент зв'язку, момент розвитку (зміни старої якості новою). Як наголошувалося, він виходив з того, що річ є суперечністю, оскільки містить у собі протилежність, а тому й має у собі своє заперечення. Вона проявляється в «протистоянні» підлеглої сторони визначальній, у формі якої існує сама річ. Заперечення є моментом (результатом) «боротьби» між цими протилежностями.

Закон заперечення має велике методологічне значення, оскільки дозволяє розуміти внутрішню логіку й загальний напрям розвитку. Підкреслюючи минущий характер всього існуючого, він вказує на перспективу події.