Природне право та природний закон у філософії права Т. Гоббса

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

Харківський національний університет внутрішніх справ

 

Навчально-науковий факультет права та масових комунікацій

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни  «Філософія права»

 

на тему: «Природне право та природний закон у філософії права  Т. Гоббса»

 

 

 

Галузь знань   «Право» (0304)

Напрям підготовки (спеціальність)  (8.03040101)  «Правознавство»  

Освітньо-кваліфікаційний рівень   магістр

студента заочної форми навчання

Щербань Олени Петрівни

 

 

 

 

м. Харків

2014

 

План

Вступ

1. Основні методологічні підходи  Т.Гоббса

2. Соціальна філософія Т.Гоббса

3. Вчення про мову у філософських  поглядах Т.Гоббса

4. Місце людини у філософії  Т.Гоббса

5. Місце держави та влади в  поглядах Т.Гоббса

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

В XVII ст. виразно визначилися дві гносеологічні концепції: сенсуалістична (Френсіс Бекон, Джон Локк) і раціоналістична (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза). Але деякі мислителі намагалися уникнути таких двох крайностей. До них належить Томас Гоббс.

Видатний англійський мислитель XVII ст. Томас Гоббс (1588-1679 рр.) досліджував на самперед питання соціальної філософії.  Народився в сім'ї священника. Закінчив Оксфордський університет, одержав науковий ступінь бакалавра мистецтв. Деякий період - домашній учитель, секретар Френсіса Бекона. Спілкувався з видатними вченими: Галілео Галілеєм, Рене Декартом, Габріелем Мерселем та ін.

 

1. Основні методологічні  підходи Т.Гоббса

Філософію Гоббс визначав, як набуте правильним мисленням пізнання дій або явищ через розуміння їх причин, або, навпаки, причин через дані їх дії.

Під правильним мисленням Гоббс розумів мислення математичне, яке відправляється від аксіом і встановлює закони шляхом дедукції або демонстрації. Проблему причинності розумів як знаходження причини поміркованої, як виведення математичного співвідношення між явищами за принципом causa aequat effectum (причина дорівнює дії).

Об’єктом філософського пізнання є тіла, що мають матеріальну субстанцію. До поняття тіла зводиться все, що існує в світі. Нематеріальна субстанція представляє собою внутрішнє протиріччя. В світі немає духів. Весь світовий процес є рухом тіл, і так зване духовне життя людини зводиться до руху матеріальних частинок. Рух здійснюється з механічною необхідністю, і тому, будь яке теологічне пояснення явищ виключається.

В основі пізнання лежить вплив тіл на наші органи чуття; він викликає в нас враження (світла, кольору, звуку), що залежать від об’єктивного руху, але не тотожні з ним і мають суб’єктивний характер. Всі ці враження залишають в нас сліди, які і складають пам’ять; завдяки пам’яті утворюється досвід, як сукупність одержаних вражень; завдяки досвіду, складається можливість в певній мірі передбачувати майбутнє по аналогії з минулим.

Практична діяльність людини підкорена повністю механічній необхідності. Дії людини викликані не вільною свободою, але тими відчуттями, які вони одержують від зовнішніх тіл. Ці відчуття зводяться до двоякого почуття: задоволення і незадоволення. Моторна їх дія така, що ми прагнемо отримати задоволення і уникнути незадоволення. Переважаюче стремління і визначає нас до дії з механічною необхідністю. Протиставлення добра і зла співпадають з протиставленням приємного і неприємного, корисного і шкідливого. Всі етичні судження суб’єктивні і набувають об’єктивну обов’язковість лише в державі.

2. Соціальна філософія  Т.Гоббса

Томас Гоббс, як і Френсіс Бекон та Рене Декарт, критично ставився до схоластичної філософії, яка ще вивчалась тоді в теологічних навчальних закладах, досліджувалася в працях окремих теологів та філософів. Філософія, у розумінні Томаса Гоббса - синонім науки, і головний її предмет - тіло. Категорія тіло інтерпретується дуже широко: природне тіло - річ, природне і одночасно соціальне тіло - людина, штучно створене тіло - держава. Відповідно існують три розділи філософії (науки взагалі): філософія природи, філософія людини (антропологія), філософія держави. Всю ж філософію Томас Гоббс поділяє на дві частини: природничу або, в арістотелівській інтерпретації першу філософію (натурфілософію), і філософію громадянську або моральну.

В натурфілософії природа розглядається як сукупність тіл, причому ніякої первісної матерії крім незліченної кількості тіл не існує. Увесь універсум складається з тіл, пустоти не існує. Рух окремих тіл, змінюваність одного іншим створює суб'єктивний образ часу у формі загальної тривалості, в дійсності ж часу як об'єктивного явища не існує. Об'єктивно не існує і простору як певної загальної протяжності окремих тіл. «Нескінченне не може осягнути людина, бо сприймає тільки скінченність. Тому нескінченне можна лише поважати».

Онтологічні і гносеологічні питання Томас Гоббс розглядає з позицій номіналізму. У відповідності з такою концепцією, матерія, рух, простір, час - лише назви, символи, знаки розуму для визначення різних станів тіл, їх координації. Номіналістська точка зору проводиться філософом і в розумінні суті низки якостей - кольору, звуку, смаку та ін. Все, на його погляд, ніщо інше, як привиди, суб'єктивні психічні утворення, що виникають під впливом руху зовнішніх тіл. Рух, за Томасом Гоббсом, - невід'ємна властивість кожного тіла.

В XVII ст. виразно визначилися дві гносеологічні концепції: сенсуалістична (Френсіс Бекон, Джон Локк) і раціоналістична (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза). Але деякі мислителі намагалися уникнути таких двох крайностей. До них належить Томас Гоббс. Услід за сенсуалістами віддає належне почуттям у пізнанні: «Немає жодного поняття у людському розумі, яке б не було породжене первісне, повністю або частково, в органах почуття». Відчуття спричиняються зовнішніми об'єктами суб'єкта. Уявлення і пам'ять - це послаблені відчуття. Разом з тим Томас Гоббс називає відчуття і думки привидами, тобто не ототожнює у змістовному психічний образ з його діями, а вважає, що досвід - це джерело первісного знання, яке потім підлягає логічній обробці розумом.

Отже, знання істини, осягнення суті явищ можливе лише завдяки розумовій діяльності. Сама ж розумова діяльність реалізується завдяки мові, що вважається формою існування мислення.

 

3. Вчення про мову  у філософських поглядах Т.Гоббса

Вчення про мову - одне з найважливіших досягнень філософії Томаса Гоббса. Основна думка така: мова - це засіб соціалізації людини. «Без здатності людей до мови, у людей не було б ні держави, ні суспільства, ні договору, ні миру так само, як немає мови у левів, ведмедів і вовків».

Мова - таке ж сильне знаряддя, як і інші матеріальні знаряддя людей. Томас Гоббс схилявся до конвенціона-лістської концепції, вважаючи, що мова - це суто умовна система знаків, яка ґрунтується на згоді між людьми певного кола спілкування.

Мова потребує постійної перевірки і уточнення, тому що в процесі спілкування люди можуть вкладати в слова різний зміст і цим ускладнювати пошук істини.

Отже, аналізуючи пізнавальну діяльність як цілісний процес, філософ стоїть на позиції єдності чуттєвого і логічного (раціонального), але вважає раціональне провідною формою пізнання. На такій же позиції стоїть Томас Гоббс і у вирішенні проблеми методу пізнання. Перше знання, яке люди одержують за допомогою почуття, вимагає використання методів індукції та аналізу. Внаслідок формуються конкретні поняття, дефініції і принципи, визначаються причини явищ. Потім пізнання переходить в теорію. Вчений використовує методи дедукції і синтезу, логічно обґрунтовує висновки, створює систему доказів, робить різні узагальнення, виводить з причин наслідки, формулює закони. Томас Гоббс віддавав перевагу в процесі визначення і пізнання істини методам дедукції та синтезу, що безпосередньо зв'язані з раціоналістичним підходом у науковому пізнанні.

 

4. Місце людини у філософії  Т.Гоббса

Для Томаса Гоббса головним предметом філософії є людина. Але на відміну від інших філософів, звертає увагу переважно на соціально-політичний і моральний аспекти людського буття. Якщо світогляд середньовічної людини опирався на принцип теоцентризму, то в наступні історичні періоди - Відродження і пізніше в ХVІІІ-ХІХ ст.ст. на передній план виходить принцип антропоцентризму.

Правда, Томас Гоббс, будучи деїстом, визнає існування Бога-творця, але, як зауважував Карл Маркс, деїзм - зручний і легкий спосіб позбутися релігії. Людина, на думку Томаса Гоббса, житель двох світів - природи і суспільства.

Людська природа така, що люди в суспільстві приблизно рівні за своїми фізичними і розумовими здібностями: якщо одна людина в чомусь перевершує іншу, то в іншому поступається. Через рівність здібностей і надій на досягнення мети, люди намагаються підпорядкувати або підкорити одне одного і вступають у стосунки, відносини загальної війни.

Такий стан, на думку Томаса Гоббса, і є «природний стан людей». Як же інакше пояснити такі прояви людської природи: збираючись в дорогу, кожний озброюється і намагається йти великою компанію, відправляючись спати, запирає двері; навіть у своєму домі замикає ящики та ін. Висновок один: людина від природи зла істота і її порятунок у розумі, який підказує вихід: необхідно шукати миру і дотримуватися його. З усвідомленням ідеї миру здійснюється перехід від «природного стану» до суспільних відносин, тобто до укладення суспільного договору. Суспільне становище допускає відмову від права на всі речі в тій мірі, в якій це необхідно в інтересах миру і самозахисту. Людина повинна задовольнятися таким ступенем волі у ставленні до інших людей, який допускає у ставленні до себе з боку інших людей.

Саме такий закон проголошує Євангеліє: поводься з іншими так, як ти б хотів, щоб інші поводилися з тобою. На думку Томаса Гоббса, такий закон розумного егоїзму - основне моральне кредо людини, до такого закону, по суті, зводяться всі інші соціальні закони. Але хто повинен стояти на сторожі такого закону і бути гарантом його використання? Таким посередником між людьми, що знаходяться в стані війни одне з одним, має стати штучний, тобто створений самими людьми суб'єкт - Левіафан.

Левіафан - це земний Бог, втілення влади і порядку в суспільстві, символізує державу як гарант людської свободи. Томас Гоббс фізіологічне інтерпретує функції такої штучної людини, соціального володаря: влада - душа, посадові особи - суглоби, нагорода і кара - нерви, багатство - сила, радники - пам'ять, закон - воля, громадянський мир - здоров'я, смута -хвороба, громадянська війна - смерть.

Отже, природне становище - загальна війна всіх проти всіх, змусила людей перейти до суспільного становища. Люди уклали суспільний договір між собою заради своєї ж користі і необхідності виживання. «Природне становище примушує людей ціною втрати вільного природного життя переходити до життя в більш комфортних умовах, тобто до цивілізації.

 

5. Місце держави та  влади в поглядах Т.Гоббса

Держава, уряд, монарх, інститути цивілізації здійснюють насильство над природним життям людини, змушують її підкоритися новій суспільній силі - загальній спільній владі. Без держави жити не можна, адже альтернатива така: «Немає місця для працелюбності, немає розвинутого виробництва, загрожують постійний страх і небезпека насильницької смерті, життя людини бідне, безпросвітне, тупе і короткочасне.

Людина за своєю природою егоїстична і прагне виключно досягнення власної користі. Згідно цього будь-яка людина визнає себе в праві на все, чого може добитися силою, і не рахується з інтересами інших людей. Звідси - невідворотність безперервних зіштовхнень, і “війна всіх проти всіх”, як природній стан людини. Однак, війна протирічить інстинкту самозбереження, і люди необхідно шукають миру. Мир можливий лише за умови самоподолання і обмеження природнього права індивіда на все. Необхідно при цьому, щоб вказане обмеження було прийняте всіма і було дотримуване примусово. Те і інше може бути досягнуте не інакше, як шляхом погодження всіх і домовленого встановлення незалежної влади, що оберігає домовленість від порушення. Таке походження держави.

Стан всезагальної війни і протиборства - природній стан людського роду - відсутність громадянського суспільства, державної організації, державно-правового регулювання життя людей. В природньому стані діє лише природнє право, що дозволяє людині робити все, що завгодно і проти кого завгодно.

В такому стані знаходяться люди, коли над ними немає вищої влади. Пізнання всякої речі повинно починатися з вивчення її складових частин. Для пізнання держави потрібно роздивитися спочатку її як би в стані розмноження, тобто потрібно спочатку дослідити природу окремої людини і дізнатися, наскільки вона спроможна або неспроможна до створення держави, і як повинні поєднуватися люди, які хочуть об’єднатися у державу.

Якби ми могли уявити, що велика маса людей погоджується дотримуватися справедливості і інших природніх законів за відсутності загальної влади, що тримає їх в страху, то ми на цій же підставі могли б уявити те саме стосовно всього людського роду, і тоді не існувало б, да і не було б неіякої необхідності в громадянському правлінні або державі, бо тоді існував би світ без підкорення.