Педагогічна думка Античності

1

Зміст

Вступ……………………………………………………………...2

І. Характеристика систем освіти

Античного світу

1. Виховання і школа в Древній Греції………………………...4

2. Виховання і освіта в епоху Еллінізму……………………...9

3. Виховання і школа в Древньому Римі……………………..11

4. Виховання і навчання в ранніх християн………………...14

II. Педагогічна думка Античності

1. Сократ…………………………………………………….....17

2. Платон……………………………………………………….18

3. Арістотель………………………………………………..…21

Висновки……………………………………………………….23

Література…………………………………………………..25

Вступ

Школа і педагогіка пройшли багатовіковий історичний шлях. На цьому шляху педагогіка поступово перетворювалась в науку.

Позитивні педагогічні ідеї часто втрачались, а потім відроджувались, але вже в іншому образі. Розвиток освітньо-виховних інститутів був неоднозначним процесом, що мав багато протиріч. Його рівень, межі та результати ставали все більш вагомими.

Вивчення історії школи та педагогіки — важлива умова формування загальної педагогічної культури, оскільки воно дає знання про процес розвитку теорії і практики виховання та освіти і допомагає становленню світогляду та педагогічної майстерності вчителя.

Відродженню і успішній розбудові національної системи освіти в Україні великою мірою може прислужитися використання досвіду педагогів, древніх мислителів Античного світу. Такий досвід був нагромаджений в Середземноморському центрі Античного світу, де панували традиції греко-римської культури.

Досліджуючи і вивчаючи історію педагогіки і школи з прадавніх часів, стає можливим легше уявити хід і результати взаємодії суспільства, з одного боку, і школи та педагогіки — з іншого. Виникає система знань про те, як школа і педагогіка створювали суспільства й цивілізації, як в сфері виховання і навчання закріплювались набуті культурні цінності.

Формується уява про те, що школа і педагогіка ще з давніх часів завжди були помітними (хоча і не єдиними) рушійними силами культурної та громадської еволюції. Досліджуючи систему виховання Древньої Греції і Риму, слід вказати на актуальність вивчення цього періоду в історії педагогіки. Вона полягає в тому, що саме в цю добу (в III – I тис. до н. е. —  I – II ст. н. е.), і саме на цій території наука, освіта та виховання набули свого найбільшого розмаху.

Метою даної роботи є вивчення систем виховання в Античному світі, встановлення між ними зв’язків, а також дослідження творчої спадщини видатних педагогів і мислителів минулого.

Предмет — система виховання та освіти в Древній Греції і Римі.

Об’єктом  дослідження є розвиток педагогіки і шкільництва в епоху Античного світу.

Завдання:

1. Дати характеристику системам освіти Древньої Греції і Риму;

2. Розкрити основні педагогічні думки цього часу, зокрема таких грецьких філософів і мислителів як Сократа, Платона та Арістотеля.

І. Характеристика систем освіти Античного світу

1. Виховання і школа в Древній Греції

У ІІІ – ІІ-му тис. до н. е. в Греції, на острові Крит та деяких інших островах Егейського моря виникла самобутня культура зі своєю писемністю. Еволюція цієї писемності пройшла шлях від клинопису до складового письма. Писемністю володіли жреці, жителі царських палаців, знатні вельможі та заможні люди.

Центрами навчання письма були палаци і храми. Крито-мікенською (Егейською) культурою була закладена деяка традиція письма, яку прийняли і в наступних цивілізаціях. З цією традицією, наприклад, пов’язані правила писати зліва направо, зверху вниз, виділення червоним рядків та букв заголовків.

Наступним етапом в розвитку навчання і виховання в цьому регіоні стали часи так званої архаїчної Греції (IX – VIII ст. до н.е.). Яскраво та образно намалював картини навчання та виховання в цю епоху легендарний Гомер в поемах “Іліада” і “Одіссея”.

Герої Гомера отримували виховання під наглядом наставників - старців. Вони красномовні, добре знайомі з діяннями предків і богів, володіють музичними інструментами та письмом, фізично міцні, добрі воїни.

“Прийняті в архаїчній Греції форми виховання описані також в поемі Гесіода “Праці і дні”, де говориться про побут та життєві установи тої древньої епохи. Основним мотивом цієї поеми є думка про працелюбність як найважливішу якість людини.”[1; 41].

Подальший розвиток виховання та зародження педагогічної думки в Древній Греції пов’язаний з культурою міст-полісів (держав) (VI – IV ст. до н. е. ), коли виховання зайняло важливе місце в суспільстві. Держава починає брати на себе навчання заможніших. Відсутність можливості отримати освіту розглядалася ганебно. Саме тому, як говорить давньогрецький історик Плутарх, переможці із міста Мілет заборонили навчатися грамоті та музиці дітям переможених. Школи були невеликими — 20 – 50 учнів з одним вчителем. Учні розміщувалися в будинку вчителя, або просто на вулиці міста. Учитель сидів на високому стільці, а діти — навпроти на низеньких складних табуретах. Писали на колінах. Навчалися одночасно діти різного віку: коли одні відповідали вчителю, інші виконували завдання. Заняття проходили цілий день з невеликою перервою на обід. Канікул не було — вихідні випадали на міські та сімейні свята.

Платили вчителям небагато —  приблизно стільки ж, скільки заробляли середні майстри. Соціальний статус вчителя, особливо в навчальних закладах початкового рівня, був дуже низьким.

Книг було мало. Знання засвоювали на слух — з голосу вчителя.

На початкове навчання витрачалось 6 – 8 років, воно закладалось приблизно до 14-річного віку. Вчили початкам читання, письма та співів. Читати вчилися по складах, перебираючи багато сполучень, поки не впізнавали їх з першого погляду. Потім читали перші слова — імена богів та героїв. А вже потім читали перші фрази, зазвичай повчальні віршовані рядки. Писати вчилися на навощених дощечках величиною в долоню. Дощечки скріплювалися шнурками в книжечку. Писали паличкою (стилом), загостреною з одного кінця: гострим кінцем вицарапували букви, тупим стирали написане. Для вправ у рахуванні використовувалась дошка — абака, що була розділена на клітинки для одиниць, десятків, сотень і т. д.

На клітинки клали боби або камінчики — від одного до дев’яти. За допомогою абаки вивчали чотири арифметичні дії.

Співам навчали без нот, оскільки їх не було. Співи супроводжувалися грою на семиструнній кифарі. Серед держав-полісів Еллади дуже виділялись республіканські Афіни та авторитетна Спарта. Ці держави не тільки представляли різні політичні системи, але і багато в чому мали протилежні принципи навчання та виховання.

За словами давньогрецького мислителя Арістотеля, виховання спартанців мало переважно на меті підготувати членів військової спільноти. За твердженням Плутарха, новонароджених спартанців оглядали старійшини (ефори). Доля нездорових немовлят невідома. Плутарх говорить, начебто їх страчували. У всякому випадку, такі діти росли поза системою військового виховання. До семи років спартанці виховувались в сім’ї під наглядом няньок, які славились своїм умінням на всю Елладу.

Потім наставав час, коли поліс брав на себе виховання та навчання підростаючих спартанців. Таке виховання було досить довгим у часі і ділилось на три етапи: з 7 до 15 років, з 15 до 20 років, з 20 до 30 років.

На першому етапі діти потрапляли до вихователя пайдонома. Вони разом жили, навчались, набували мінімальних навиків читання та письма, без яких, за словами Плутарха, ніяк не можна було обійтися. Зате фізична підготовка, загартування були дуже насиченими. Вихованці завжди ходили босоніж, спали на тонкому солом’яному настилі.

В 12-річному віці виховання ставало ще більш жорстокішим. У всі пори року верхнім одягом підлітків був легкий плащ. Їх привчали до короткослів’я. Довільний натяк на красномовство переслідувався. Застосовні були і покарання, але вони носили, скоріше, символічний характер. Наприклад, того, хто провинився, кусали за великий палець.

Хлопчиків 14-річного віку посвячували у ейрени — члени общини, які мали деякі громадянські права. Під час ініціації підлітка жорстоко випробовували. Ейрени були помічниками пайдономів в фізичній та військовій муштрі інших підлітків. Протягом року ейрени проходили випробування в військових загонах спартанців. На другому етапі випробування до мінімального навчання грамоті добавляли музику та співи, які викладалися більш поглиблено.

Прийоми виховання ставали ще більш жорстокішими. Підлітки та юнаки повинні були, наприклад, самі добувати їжу. Того, хто був впійманий на крадіжці, дуже били, але не за те, що вкрав, а за те, що його спіймали при цьому.

В 20 років ейрен отримував військове спорядження і потім ще протягом десяти років поступово набував статусу повноправного члена військової громади. Весь цей час не припинялась військова підготовка. До заборони не відносили, наприклад, ніяк і ні в чому не обмежене статеве життя. Але різко засуджувалось і переслідувалось пияцтво. Легендарний законодавець Лікург, щоб зберегти спартанців від пияцтва, проводив своєрідні “уроки трезвості”, коли рабів заставляли напиватися, щоб спартанці могли на свої очі переконатися, наскільки відворотний п’яниця.

Виховання дівчаток та дівчат-спартанок мало відрізнялося від чоловічого. Воно складалося переважно із фізичних та військових вправ з диском, списом, дротиком, мечем. В такому ж малому об’ємі давалась загальноосвітня підготовка. Таким же вільним, як і в юнаків, була сексуальна поведінка.

Виховна традиція Спарти в результаті стала дуже поганою. Гіпертрофована військова підготовка, фактична неосвіченість молодого покоління — таким є результат одного з перших в історії дослідів державного виховання.

На дереві людської цивілізації спартанські культура і виховання були мало плодовитою гілкою. Не випадково Спарта не дала ні одного наскільки-небудь великого і яскравого мислителя або художника. А взагалі, не весь педагогічний досвід Спарти забувся.

Традиції фізичного виховання, загартування підростаючого покоління стали наслідуватися і в інші епохи.

Інакше, аніж в Спарті, будувалось навчання і виховання у Афінах.

Ідеал афінського виховання зводився до багатозначного поняття сукупності чеснот. По суті, мова йшла про всебічне формування особистості, перш за все з розвинутим інтелектом та культурою тіла. Вважалось, що прагнути до досягнення подібного ідеалу був у праві лише вільний та заможний громадянин Афін.

Практику організованого виховання та навчання проймав принцип змагання (агоністики). Діти, підлітки, юнаки постійно змагалися в гімнастиці, танцях, словесних суперечках, самовдосконалюючись і відшліфовуючи свої найкращі якості.

Всі афіняни отримували домашнє виховання. Сини вільних громадян зазвичай виховувались в сім’ї до 7 років. Потім за хлопчиками із заможних сімей наглядав особливий раб — педагог (дослівно поводир). Вихователем часто ставав найнепотрібніший в господарстві раб. Так що нерідко педагог був носієм не кращих властивостей, які часом засвоював і його підопічний.

Після семи років хлопчики-діти вільних громадян отримували можливість навчатися в приватних і загальних навчальних закладах.

Існувало декілька типів подібних закладів.

Початкову освіту давали приватні платні школи: музичні та гімнастичні. В музичних школах навчались школярі 7 – 16-річного віку, в гімнастичних школах або палестрах — 12 – 16-річні підлітки. Зазвичай учні відвідували одночасно обидва типи вказаних закладів.

Музична школа давала переважно літературну та музичну освіту з елементами наукових знань. Альфою і омегою шкільної програми було вивчення поем Гомера. Як відмічав давньогрецький мислитель Платон, “Елладу виховував Гомер”. Насправді, “Іліада” і “Одіссея” не тільки слугували дидактичним матеріалом при навчанні грамоті і музиці, але і вводили юних громадян в систему життєвих відносин, призвичаювали до народних традицій.

Освоювались також початки математики, перш за все чотири арифметичні дії. В палестрах займалися розвитком культури тіла. Учні інтенсивно займалися бігом, боротьбою, стрибками, метанням диска, списа, фехтуванням. Все це було необхідно майбутнім воїнам. Афінський важкоозброєний піхотинець (гопліт) під час бою повинен був робити часті перебіжки, вступати в єдиноборство з ворогом, користуючись списом та мечем. Такому воїну отримана в палестрах підготовка була необхідною. Для завершення перебування в музичних та гімнастичних школах наступним етапом освіти могли стати загальні установи — гімназії. В V – IV ст. до н. е. Таких гімназій в Афінах було три: Академія, Лікей та Кіносарг.

В гімназіях вдосконалювали освіту юнаки 16 – 18 років. Акцент робився на вправах, що укріплювали та розвивали тіло. Водночас відшліфовувалися і розумові здібності. В гімназії завжди можна було послухати популярного політика або філософа. Наприклад, відомо, що для великого мислителя давнини Сократа одним із улюблених місць для зустрічей зі слухачами був Лікей.

Вершиною виховання і освіти вважалось перебування 18 – 20-річних юнаків в ефебії — громадській установі, де викладачі, які знаходилися на службі у держави, навчали військовому ремеслу: верховій їзді, стрільбі із лука і катапульти, метанню дротика та ін. У ефебів була особлива форма одежі — широкополий капелюх та чорний плащ (хламіда).

Більш скромними були зміст і завдання жіночої освіти і виховання. Афінська традиція передбачала для дівчаток та дівчат аж до заміжжя виключно домашнє виховання. В сім’ї вони отримували елементарні навики читання та письма, музичну підготовку. Дівчата рідко коли з’являлися на людях, наприклад, під час релігійних церемоній. За судженнями афінян, жінка не могла бути претендентом на володіння “сукупністю чеснот”. Її справою було домашнє господарство.

2. Виховання і освіта в епоху Еллінізму

В Елладі та переважно на Близькому Сході в епоху після розпаду імперії Олександра Македонського (ІІІ – І ст. до н. е.), культура та освіта розвивались в тісному зв’язку з традиціями грецької освіти. В цей період, що отримав у науці назву епохи Еллінізму, система грецької освіти поширюється по Середземномор’ю, проникає в Причорномор’я, на Кавказ, в Середню Азію та Індію.