Освіта Київської Русі

Освіта Київської Русі

 

Вільховська Анна

УПЕП-11

• Створення слов’янської азбуки пов’язують з іменами Кирила і Мефодія (IX ст.). Із двох алфавітів, якими користувались у IX-XI ст. – кирилиці та глаголиці, більшість дослідників вважає саме другий винаходом солунських братів. На межі IX і X ст. на території Першого Болгарського царства на основі синтезу грецького письма та глаголиці виникла більш досконала азбука, що отримала назву кирилиці; нею й написані відомі нам пам’ятки давньоруської літератури.

• З прийняттям християнства розширюється використання та прискорюється розвиток писемної культури. Православ’я допускало богослужіння рідною для народу мовою, що сприяло збільшенню кількості освічених людей та появі книги. Літературною мовою стала церковнослов’янська, яка прийшла на Русь разом з богослужебними книгами та церковними відправами з Болгарії.

• Оволодіння книжністю в Київській Русі вважалося державною справою. Саме тому князь Володимир Святославович після хрещення створив у Києві школу для дітей бояр і дружинників. Молодь мала не просто освоїти грамоту й підготуватися до церковного служіння, а здобути освіту, гідну громадян великої держави. Поширеним було й індивідуальне домашнє навчання. Грамотність поширювалася серед різних верств населення, про що свідчать і різноманітні написи на предметах щоденного вжитку і на стінах культових споруд.

• Вільний доступ до освіти мали жінки. Представниці князівської верхівки своєю освіченістю не поступалися чоловікам і, через шлюб потрапляючи до іноземних королівських дворів, вражали своїм розумом, світоглядом, аргументованими висловленнями.

• Оскільки освіту населення вважали надзвичайно важливою справою, князі доручили її священикам. Це були найосвіченіші представники тогочасного суспільства, серед них було чимало видатних мислителів, письменників і проповідників.

• Просвітницький дух охопив усю країну і вийшов далеко за межі релігійних цілей, набувши світського характеру. Діти з семи років училися читати й писати під час вивчення й переписування церковних книг. Це було нелегкою справою: правила писання вимагали краси, геометричних пропорцій і точної постановки кожної літери. Роки опанування тонкощами письма виховували в людині терпіння і старанність. Вивчали й арифметику, початки географічних і природничих наук. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, риторики, історії.

«Людина без книги, як птах без крил». 

 

• Засвоєння знань поєднувалося з вивченням морально-етичних настанов, які вимагали бути корисними своєму суспільству. Особливе місце відводилося порадам серйозно ставитися до книги, оскільки: «Людина без книги, як птах без крил».

• Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру. Вчені стверджують, що загальний книжковий фонд Київської Русі становив близько ста сорока тисяч томів.

• Найбільш відомими і багатими бібліотечними центрами були церква Святої Софії і Києво-Печерський монастир. У монастирських майстернях день і ніч переписували,

 

• Оздоблювали і переплітали книжки. Знання іноземних мов сприяло створенню перекладів іноземної літератури, водночас з’являлися твори вітчизняних авторів.

 

• У поширення освіти й книжної справи істотним був особистий внесок київських князів. Яскравим прикладом цього є діяльність Ярослава Мудрого широко освіченої людини, бібліофіла. Він багато читав, перекладав з грецької мови. Завдяки йому було створено бібліотеку при Софійському соборі в Києві. Свої знання і прагнення до освіти князь передав дітям — його син Всеволод знав п’ять мов.

• РОзвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства.

•         Кінець