Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Января 2014 в 15:54, доклад
Особливості філософії Давида Юма
Зміст «Діалогів про природну теологію»
Аналіз «Діалогів про природну теологію»
Давид Юм (1711-1776) – британський (шотландський) філософ, представник емпіризму і агностицизму попередник позитивізму, економіст та історик, публіцист, один з найбільших діячів шотландського Просвітництва. Почав філософську діяльність в 1739 році, опублікувавши перші дві частини «Трактату про людську природу». Через рік вийшла друга частина трактату. Перша частина була присвячена людському пізнанню. Потім він допрацював ці ідеї і опублікував в окремій книзі - «Дослідження про людське пізнання». Написав безліч робіт на різні теми, у тому числі історію Англії у восьми томах.
Загалом, історики вважають, що філософія Юма носить характер радикального або помірного скептицизму, однак багато дослідників (Н. Кемп-Сміт) не виключають, що вкрай важливу роль у вченні Юма грають і ідеї натуралізму. Безперечно те, що великий вплив на Юма мали ідеї сенсуалістів Д. Локка і Дж. Берклі, П. Бейля, І. Ньютона, С. Кларка, Ф. Хатчесона і Дж. Батлера і у деякій мірі раціоналістів Декарта, Лейбніца та інших.1
Як вже було вище зауважено, у фокусі дослідження Юма є людське пізнання, а саме особливості емпіричного досвіду. Будучі послідовником Локка та Берклі, Юм, тим не менш, говорячи про джерело почуттів, відкидає ідеї як першого, для котрого відчуття починаються з реальності (матеріалізм), так і другого - відчуття в дусі і Богові (спірітуалізм). Питання ж про те, яким є джерело відчуття – принципово не розв’язане, бо залежить від нашого сприйняття, а тому ніяких доказів існування світу не існує. Його не можна ні довести, ні спростувати.2 У зв’язку з цим, Юма відносять до агностиків. Але приписувати йому абсолютну неможливість пізнання занадто поспішно, оскільки зміст свідомості людина знає, отже світ у свідомості відомий. Світ пізнаваний, та лише той, який є в людській свідомості, але людина ніколи не дізнається сутності світу, можна пізнати лише явища (зародки феноменалізму). Причинно-наслідкові зв’язки в теорії Юма – це результат звички людей. А людина – це пучок сприйняттів.
Звідси стає зрозумілим, що досвід є початком ідей і вражень (які складаються з ідей). Юм заперечував можливості апріорного знання, прикладом якого є, з його точки зору, математика. На його думку, досвід складається з сприйняття, які у свою чергу поділяються на враження (відчуття і емоції) та ідеї (спогади і образи уяви). Після сприйняття матеріалу людина починає обробляти ці уявлення. Ця обробка проходить у площині трьох типів відносин: типи подібності (подібність і розбіжність), тип простору (далеко чи поруч) та тип причинно-наслідкового зв’язку. Таким чином увесь досвід виходить лише з сприйняття, а також упорядкування вражень і уявлень.
«Діалоги про природну теологію» є однією з найбільших праць Давида Юма, яка хоча і була написана ним ще у 1751 р., та вперше вийшла лише через декілька років після смерті свого автора. Юм зачіпає одну з «найболючіших» тем його творчості – релігію. Але у цій праці він не стільки критикує саму релігійну свідомість, скільки методи пізнання та ствердження головного предмету релігії – існування Бога. Його «Діалоги» побудовані на співбесіді декількох людей, а саме Клеанта, Дімея та Філона, які розмірковують, чи можна взагалі довести існування Бога, осягнути його природу та наскільки доречним є використання тих чи інших аналогій. Поза цими питаннями, автор підіймає проблему апріорного та апостеріорного пізнання.
З перших строчок «Діалогів» задається напрямок міркувань усього подальшого твору: з одного боку, Клеант, схильний захищати пізнаваність Бога та його існування через використання аналогій механістичного світу, він як і його супротивник Філон зводить релігійні аргументи до досвіду3, з іншого боку, Філон, який теж використовує аналогії з природнього світу та мистецтва, але його судження базуються, перш за все, на філософії скептицизму та емпіричному досвіді.4 Треба зауважити, що останній іноді навіть допускає апріорні судження. Дімей у цьому діалозі постає більше як учень-спостерігач, роблячи де інде особисті коментарі і загалом більше схиляється до позиції Клеанта.
Тезою, яка ставиться на обговорення є наступне твердження Клеанта: «Подібні дії доказують подібні причини5 […] Світ походить на машину, тому він є машина, тому він виник завдяки наміру.6 Цим аргументом a posteriori і тільки їм одним ми доводимо відразу як існування Божества, так і його подібність людському духу і інтелігенції.7» Антитезою є аналогія Філона водночас з критикою аналогії Клеанта: «Світ, кажу я, походить на тварину, тому він є тварина, тому і виникає завдяки народженню.8 […] Тому все, що може зробити людський розум у цьому глибокому небачені – це бути скептичним або, принаймні, обережним, і не допускати ніякої гіпотези.9» Треба зауважити, що як теза так і антитеза розглядаються лише гіпотезами (куди включені теізм, політеізм, скепсис).10
Не дивлячись на схильність Юма стверджувати, що саме емпіричний досвід, ніяк не апріорні судження, заслуговують на визнання, він, тим не менш, допускає саме критику досвіду. Ця критика базується на засудженні нібито недоречних деталей механістичної аналогії (як у Клеанта), та ствердженні аналогії через мистецтво або організм (як у Філона11). Так вже у другій, п’ятій і восьмій частині особливо розкритиковується суто емпіричний підхід Клеанта, який нібито може довести, що причина необхідно повинна бути спів розмірною дії.12 Філон каже, що «порядок, устрій чи узгодження кінцевих причин є не самі по собі якимось доказом умислу, але лише настільки, наскільки спостерігалося їх походження з цього принципу. Оскільки ми здатні знати a priori, матерія в такій же мірі може спочатку мати в собі джерело або початок порядку...»13 Тут досвід вважається дуже обмеженим та недосконалим, а тому не може дати ніяких вірогідних здогадок відносно цілого речей, особливо у космологічному масштабі.14 Очевидно, що поряд з критикою досвіду, прослідковується навіть захист апріорних суджень: «Говорити, що цей порядок у тварин та рослини виникає з умислу, значить вважати вирішеним саме питання; і ця велика теза може бути засвідчена тільки доказом a priori - по перше, тому, що порядок за своєю природою нерозривно пов’язаний з мисленням, і, по друге - що він ніколи не може сам по собі або в силу споконвічних невідомих принципів належати матерії.»15
У той же час, Філон, розмірковуючи про зв’язок аналогії з предметом її усвідомлення, зауважує, що «Клеант виставляє здогад, що Всесвіт виник колись з чогось подібного наміру, але крім цього положення він не може достовірно встановити жодної обставини; і надалі йому надано розвивати свою теологію, спираючись на розбещену вкінець фантазію і гіпотези», тим самім він сам вдається до апріорних суджень, які не заслуговують визнання.16 Сам же Філон постає тут містиком, який визнає непізнаванність Божества.17
Після подібних тверджень Дімей пропонує оперувати саме апріорними судженнями і допустити існування першопричини, яка, тим не менш, не може бути емпірично доведена: «Але якщо аргумент a posteriori пов'язаний зі стількома труднощами, то чи не краще ми зробимо, якщо будемо триматися простого і піднесеного аргументу a priori, який, пропонуючи нам безпомилкову демонстрацію, одним ударом нищить всі сумніви і труднощі? [...] Я дотримуюся тієї думки, що кожна людина відчуває деяким чином істину релігії у власних грудях, і що швидше свідомість свого безсилля і злополуччя, ніж будь-які міркування, спонукають його шукати заступництва тієї істоти, від якої залежить віно і вся природа.»18 На що Філон відповідає, що подібні аргументи мало, хто знаходить переконливими, бо навіть «необхідність» може бути оскаржена випадковістю, яка могла самоорганізуватися.19
Критика аналогії Філона.20
Але Клеант постійно відстоює, що навіть «розум – є різновидом досвіду».21 Тому як аналогії розуму, так і досвіду заслуговують визнання, і у той же час, усі із них мають суттєві недоліки.22 Тим більше, з його позиції, саме намір є основою релігії, що визнає навіть Філон: «мета, намір, задум вражають всюди навіть самого безтурботного, самого невдумливого мислителя, і жодна людина не може так зачерствіти в безглуздих системах, щоб завжди відкидати це… І таким чином всі науки ведуть нас непомітно до визнання першого розумного Творця, і їх авторитет часто тим більше великий, що вони не задаються прямо таким наміром.»23
Діалоги завершуються наступними словами: «Релігія, як би зіпсована вона була, все ж краще відсутності всякої. Вчення про майбутнє життя є настільки потужною і необхідної опорою моралі, що ми ніколи не повинні відмовлятися від нього або нехтувати ним24 […] Бути філософським скептиком, є для вченого першим кроком до того, щоб бути здоровим віруючим християнином.25»
«Система ідей, вибудувана сама собою без попереднього наміру, нітрохи не більше з’ясовна, ніж система матерії, яка впорядковується таким же чином – і в останньому припущенні не більше труднощів, ніж у попередньому [...] Видається очевидним, що суперечка між скептиками і догматиками йде виключно про слова або, принаймні, стосується тільки ступенів сумніву і переконаності, з якими ми повинні миритися щодо усілякого міркування, а такі спори зазвичай в корені своєму словесні і не допускають ніякого точного рішення.»26
У його роботі прослідковується твердження про те, що поза межами людської свідомості існує реальність, яку людина неспроможна пізнати. Це деякі «ідеї», котрі людина отримує за рахунок інтуїції або аргументації (аналітичні або логічно істинні).27 Саме тому досвід критикується не з причини вагань Юма у своїх міркуваннях, що обирати, а тому що він розуміє, що розмірковування над природою та її творцем мають між собою нездоланну прірву непорозуміння, бо «це питання таке віддалене від сфери нашого спостереження […] Воно потребує досвіду о створенні Світу […], що виходить за межі усілякого людського розуму та дослідження […] з'ясування останніх причин або вказівка останнього зв'язку яких-небудь предметів завжди буде за межами людських здібностей. Якщо кілька кроків, які ми зробили, знайдуть підтримку в досвіді і спостереженні - цього достатньо.»28
Видно, що реальні речі є наслідком враження, та не можуть існувати поза досвідом.
У його роботі «Діалоги про природну теологію», особливо у останній частині, стає наявним визнання обмеженості суджень, отриманих за допомогою емпіричної неповної індукції29, хоча цей факт і інтерпретується їм агностично. Навіть такий умовивід, з позиції Юма, є наслідком досвіду, і не може бути отриманий апріорним судженням розуму.
Усі причини пояснюються як співіснуючі, тому неможна робити висновки, що перше явище є причиною другого, а друге – наслідком першого, коли вони слідують один за одним («після», ще не значить «тому»). Таким чином, Юм відхиляє відносини причинності.
З його роботи видно скептичний настрій щодо релігії (а також атеїстичних настроїв). Проводом слугує, як вже було зауважено раніше заперечення духовної (об’єктивної субстанції). Свідченням цьому є наглядна критика доказів існування Бога, як через недосконалість людської природи, так і через доцільність устрою світу.
Здається, що Юм, допускаючи існування Бога, тим не менш розглядає його з деістичних позицій.30
Висновок: вищезгадані діалоги свідчать, що релігія з її різноманітними аспектами буде завжди залишатися предметом постійних суперечок, оскільки ні аналогії, ні будь які твердження щодо її елементів не можуть бути верифіковані суто емпіричним досвідом. Твердження про «причину світу» та «потойбічний/духовний світ», хоча і є у деякій степені усвідомлюваним (про що засвідчать роздуми Канта), але він є надемпіричним, а тому цілком залишається предметом вірування та гіпотетичних апріорних суджень.
1 История философии в кратком изложении / Пер. с чеш. И.И. Богута – М.: Мысль, 1991., с. 414.
2 Там же, 415.
3 Там же, 32.
4 Давид Юм, Диалоги о естественной религии / Пер. с англ. С.М. Роговина. – М.: Профит Стайл, 2007, 13-25.
5 Там же, 62, 72
6 Там же, 85, 49-50.
7 Там же, 30-31,
8 Там же, 85
9 Там же, 123.
10 Там же, 60, 78, 95, 115, 143-145.
11 Там же, 40.
12 Там же, 32-33, 65-67, 79-80, 89, 118, 132, 145.
13 Там же, 35.
14 Там же, 81-83, 98
15 Там же, 84.
16 Там же, 69.
17 Там же, 73.
18 Там же, 96-98, 103.
19 Там же, 90-91, 102.
20 Там же, 74-75.
21 Там же, 42.
22 Там же, 56-57, 119, 141-142.
23 Там же, 70, 138.
24 Там же, 146.
25 Там же, 159.
26 Там же, 62.
27 Там же, 59, 89.
28 Там же, 41, 42, 44, 68.
29 Порівняйте, 77.
30 Там же, 132-134.