Мілетська школа

Мілетська школа

Мілетська школа була першою філософською школою Еллади, тобто, Стародавньої Греції. Вона виникла наприкінці VIІ ст. до н.е. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті. Представниками цієї школи були Фалес, Анаксімандр та Анаксімен.

Античні філософи прагнули відшукати причину всіх явищ, що привертали до себе увагу. Поступово  серед них формується уявлення про  співвідношення великого світу природи, тобто, макрокосмосу і малого людського світу - мікрокосмосу.

Цікавим було те, що представники цієї школи уявляли першоречовину буття в конкретно-речовій формі води (Фалес), повітря (Анаксімен), "апейрона", що в перекладі з давньогрецької мови означає "невизначене", "безмежне" (Анаксімандр).

Виділення саме названих конкретних речовин як втілення "першоречовини" світу, а отже і душі, не є випадковим.

Розглянемо детальніше кожного вченого, і їх тлумачення про причину всіх явищ.

Фалес був видатним давньогрецьким філософом і політичним діячем, одним із «семи мудреців». Його надзвичайними життєвими здобутками було те, що у 585 до н.е. він передбачив сонячне затемнення, а також виміряв висоту єгипетських пірамід по їх тіні. Згідно Аристотелю, Фалес був  першим іонійським і давньогрецьким філософом.

Так як у  центрі уваги Фалеса були проблеми природи, то він зводив все різноманіття явищ і речей до єдиної першостихії - води. Фалесу належать такі висловлювання: “насіння і зерна всього існуючого мають вологу природу”, “висихання всього є смерть”. Таким чином можна стверджувати, що життя Фалес пов’язував з вологою, а волога передбачає наявність води, тому все походить з води, знаходить своє життя у воді і закінчується в ній.

Також, ще одним цікавим  твердженням Фалеса було те, що «Сам вогонь Сонця і зірок живиться вологими випарами, так само як і сам Космос. Земля плаває у воді подібно дереву». Це твердження Фалес також вважав однією з причин того, що «все є вода».

Але воду Фалес розглядав не як фізико-хімічний елемент, не ту, що ми п’ємо, адже це лише один з її станів. Вода за тлумаченням Фалеса - це першооснова – рідка сутністність, з якої витікає все суще і в яку все повертається, але яка сама залишається незмінною попри всі перетворення. Воду давньогрецький філософ співставляє з божественним началом. Він казав :"Найстарше з усіх речей – Бог, бо він не народжений". Проаналізувавши цю фразу можна сказати, що саме тому він – основа всього. Коли Фалес стверджував, що "все сповнене богів", він, можливо, підкреслював, що все насичене першопочатком.

Вже сама думка, що речі, які  ми бачимо, в дійсності складаються  з якоїсь іншої матерії, аніж та, яку ми бачимо нашими очима та сприймаємо іншими органами чуття, робить його твердження першим кроком до серйозної постави  одної з основних філософічних проблем, проблеми "субстанції", тобто "первісної матерії", з якої складеться все.

Саме вода своїми наочними перетвореннями на лід або пару вказує на можливість нескінченної кількості  метаморфоз.

Також про Фалеса розповідають, що він вважав душу деяким рушійним началом. На його думку магніт має душу, тому що приводить у рух залізо. Тече вода в ріках, рухаються світила на небі, котиться камінь з гори. Це дає підставу Фалесу вважати, що душа є і в неодухотворених предметах, якщо спостерігати зміни, що з ними трапляються.

Послідовником і учнем  Фалеса був Анаксимандр. Вчені вважають, що Анаксимандр зробив декілька колоніальних експедицій, написавши після цього ряд географічних творів, і першим зобразив кордони тодішнього світу на карті. Анаксимандр зробив ряд інженерних винаходів, серед яких особливо важливого значення набув сонячний годинник. Давньогрецький вчений багато займався астрономією, намагався порівняти величину Землі з іншими відомими тоді планетами.

Щодо досліджень у сфері  філософії, то Анаксімандр першооснову знайшов не серед реальних стихій, що підлягають спостереженню, а в апейроні.

Прикметник апейрос з грецької означає неосяжний, неозорий, безмежний. Апейрон Анаксімандра безсмертний, непідвладний знищенню і вічно рухається. За переконаннями філософа, саме на безмірності апейрону базується здатність не вичерпуватися, бути вічним генетичним початком Космосу, лежати в основі взаємоперетворення чотирьох стихій, адже, якщо стихії перетворюються одна в одну, то в них є щось спільне, що саме по собі не є ні землею, ні водою, ні повітрям, ні вогнем.

Анаксімандр стверджував, що саме апейрон є основою і єдиною причиною всієї суті. Рухаючись, апейрон виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне й тепле; їх парні комбінації утворюють землю (сухе й холодне), воду (вологе й холодне), повітря (вологе й гаряче), вогонь (сухе й гаряче).

Апейрон у Анаксімандра виступає як божественне начало, адже воно безсмертне і не може бути зруйноване.

На підставі цього можна  сказати, що всупереч міфологічному і космогонічному світоглядам, у яких найперші боги також є безсмертними, космологічний напрямок мислення Анаксімандра визнає першопочаток вічним, так як він не тільки не має завершення, але й не має початку.

У нього Бог виступає першопричиною, а Боги стають світами, універсамами, яких безліч, і вони циклічно виникають і гинуть.

Слід зазначити, що світ Анаксімандра побудований на симетрії. Він виникає завдяки виокремленню з первинного одвічного апейрону серії протилежностей – теплого і холодного, світла і темряви, сухого і вологого, – які прагнуть перемогти одна одну.

Філософ вважає, що чергування протилежностей є "несправедливість", але, оскільки світ народжується з розколу на протилежності, то на початку виступає несправедливість, яка має спокутувати себе смертю (кінцем) того ж світу, який потім народжується знову у ряді певних циклів безкінечного часу, виступаючого у ролі судді.

Можна підсумувати, що повстання окремих речей є ніби якимось їх "гріхом" проти "необмеженого" – повставши, вони нищать одна одну й зникають, гинуть, впливаючи знову в ту первісну субстанцію, з якої повстали. Таким чином, погляд Анаксімандра можна назвати "трагічним".

Підсумувавши його положення, можна таким чином зобразити  ґенезу космосу. В якийсь момент вічності виникли перші дві протилежності: холодне і гаряче. Холодне у своїй первісній природі було рідким. Частково трансформоване гарячим, тобто вогнем, воно утворює повітря, периферійні сфери. Вогняна сфера потроюється, народжуючи сонце, місяць і зірки. Рідкий елемент збирається у земних западинах, утворюючи моря. Земля нагадує рівновіддалений від усіх інших рухомих небесних тіл непорушний циліндр. З рідкого елемента під дією сонця народжуються перші організми, елементарні структури, з яких помалу розвиваються тварини більш складні. На думку Анаксімандра, перші живі істоти, включаючи й людей, зародилися в нагрітім сонцем мулі й мали рибоподібну форму.

Третім представником  мілетської школи був Анаксімен. Він був учнем Анаксімандра.

В якості матеріальної першооснови  Анаксімен запропонував таке, що одночасно відповідає і ідеї Фалеса (уподобань як конкретна природна стихія) і Анаксімандра ( безякісний початок вбачав в апейроні).

В концепції Анаксімена натурфілософський принцип поєднується з суто психологічним. Таким чином він вважає душу повітрям, а дихання її головним визначенням. Дихання і повітря охоплюють увесь світ, і Анаксімен висуває ідею всезагальної одухотвореності, як це було і у вченні Фалеса. Однак в означенні першоелемента світу Анаксімен надав перевагу повітрю. Він віднайшов у цьому елементі завдяки його рухливій і змінній природі основу для варіацій та трансформацій.

З повітря, згідно з Анаксіменом, завдяки розрідженню виникає вогонь, завдяки загущенню утворюється вітер, хмари, вода, земля і каміння.

Таким чином у цьому твердженні можна бачити значний крок наперед, адже замість "масивної" води Анаксімен бере за основу всього майже непомітний, малоприступний для чуття елемент, який нагадує "дихання", віяння життя, з чого повстала думка про душу.

Отже, підсумовуючи можна  сказати, що натурфілософія стала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це була вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізичні взаємодії різних речовин не приділяючи уваги моральній стороні поведінки окремої людини.