Гумільов Лев Миколайович «Етногенез і біосфера Землі»

Відпрацювання з філософії

Семінар №3

Виконав студент групи Мла-04-11

Поліщук Артем

Гумільов Лев Миколайович  «Етногенез і біосфера Землі»

В тексті «Два аспекти всесвітньої  історії, Л. М. Гумільов спочатку висвітляю  поняття історії, як науки про  події в їхніх зв’язках та послідовності. Задачею будь-якої науки є вивчення будь-якого предмету в цілому, тому потрібно знайти точку, з якої ми будемо це робити, тобто вибрати аспект. Вибір аспекта базується на виключно практичних цілях. Наша ціль – зрозуміти Всесвіт як становлення однієї з оболочок Землі – етносфери.

Автор зауважує, що в теорії історичної думки здавна склались 2 концепції, які актуальні до цих пір: 1)всесвітньо-історична і 2)культурно-історична. Перша трактує історію народів як єдиний процес прогресивного розвитку, який охоплює всі області, заселені людьми. Вперше вона була сформована в Середні віки як концепція «чотирьох імперій» минулого: ассирійскої, персидської, македонської, римської і п’ятої – «Священної Римської імперії германської нації», яка очолила разом з папським престолом католичну єдність.

При такій системі інтерпретації  подій, прогресом вважалось поступове  розширення тертторій, які були під  імперською владою. Згодом, ця концепція  була по інакшому сформована: прогресивною нащивалась «цивілізація», під-якою розумілась культура знову-ж-таки Західної, романо-германської  Європи, при чому «язичники» і «схизматики» були просто названі «дикими» і «відсталими» народами.

Друга, культурно-історична концепція  була вперше декларована Геродотом, який протиставив Європу Азії. Під  Європою він розумів систему  еллінських полісів, а під Азією  – персидську монархію, до якою згодом додав Скіфію, Ефіопію, які не були схожими ні на Іран, ні на  Елладу, а далі список культурних регіонів розширювався, до поки вся заселена територія не була розписана на культурно-історичні області. В Старому світі, такими вважаються, окрім Західної Європи, Ближній Схід, Індія, Китай, основна культурна частина Тихого океану, Євразійська степова область та Африка південніше Сахари.

Основна відмінністю культурно-історичної школи від всесвітньо-історичної Л. М. Гумільов вважає постулат: кожна  культура має свій шлях розвитку, тому не можна говорити про відсталість  неєвропейських народів, а можна  лише відмітити їх своєрідність. Представники культурно-історичної школи в ХІХ  ст.: Ф. Ратцель, Н. Данилевський і К. Н. Леонтьєв, а в ХХ ст. – О. Шпенглер і А. Тойнбі.

В цьому тексті автор висвітлив  два аспекти вивчення історії: всесвітньо-історичний і культурно-історичний і їхню сутність.

Особисто я прихильник всесвітньо історичного аспекту вивчення історії. Вважаю, що сучасне переконання в тому, що історія включає в собі не всі події суспільного життя, а лише ті, які заслуговують звання «історичних», тобто ті, які на думку історика, мали першорядне значення на долю багатьох людей і народів – хибним. Якщо керуватись такими принципами вивчення історії, то рамки вивчення історії потряпляють в пряму залежність від пізнавальних інетересів історика. Такий підхід помилковий, тому що критерії «важливості» і «неважливості» подій змінюються від епохи до епохи. Мені здається, що історію потрібно розуміти як хронологічно непреревний ланцюг подій, життя людей в часі, в якій минуле і теперешнє розділене умовною, невизначеною гранню, а які взаємопроникають один в одного: минуле втілюється в теперішнє, а теперішнє щосекунди стає сьогоднішнім. Поняття історія воно виражає події не конткретні, на кшталт «такий-то, такий-то рік – така-то подія». Історія повинна знамітибудь-який хронологічний відтінок в поняттях «суспільство» і «історія», історія лише виражає між ними зв’язокрівневої конкретизації понять.