Григорій Сковорода

• розумове виховання дітей;
• становлення їх як майбутніх трудівників (підготовка до "спорідненої"" праці);
• моральне виховання.

                                       Поезії Г.Сковороди

Сковорода мріяв перебудувати хижацький світ шляхом переважно внутрішнього перевиховання, удосконалення. Пізнавши себе, кожна людина пізнає свої здібності, свої творчі нахили, своє природне місце в суспільстві та суспільній праці. Ця теорія «сродної праці» скерована була проти феодально-кріпосницького ладу, проти сильних світу гноблення, що займають пости не по «сродності», а заради наживи.

Перша на Україні збірка байок «Басни Харьковские» стала видатним явищем в історії цього жанру в українській літературі. Вона логічно завершують собою давній період у розвитку української байки і, концетруючи в собі найжиттєдайніші її здобутки, одночасно починають новий, «гребінківсько-глібовський» період її історії чи принаймні являють собою перехідний місток до нього» . Отже, Сковорода не лише підсумував кращі здобутки своїх попередників, а й вивів байку на шлях самостійного розвитку, ставши першим українським байкарем. 
Байки та їх розширена різновидність — «притчі» Сковороди («Благородный Еродий», «Убогий жаворонок») насичені філософськими, педагогічними та загальногромадськими ідеями. «Басни харьковскія» написані прозою, кожна з них складається з двох частин: лаконічної художньої фабули (переказу подій, змальованих у творі) і «сили». «Силою» називає автор мораль, яка в деяких його байках перевершує за обсягом саме оповідання, перетворюючись у своєрід-ний філософський трактат. Основним джерелом байок були власні життєві спостереження автора, сучасна йому феодально-кріпос-ницька дійсність, народна мудрість. Байкар яскравими сатиричними барвами зображує поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів («Оленица и Кабан»), стверджує, що справжня гідність людини визначається високими моральними якостями («Жаворонки», «Голова и Тулуб»). Значна частина байок Сковороди присвячена прославленню «сродної праці» («Пчела и Шершень», «Орел и Черепаха», «Собака и Кобила»). Так, у байці «Пчела и Шершень» на іронічне запитання дармоїда Шершня, чому Бджола приносить плоди своєї праці людям, та відповідає, що відчуває справжню насолоду, збираючи мед для інших. Бджола символізує мудру людину, для якої праця — природна потреба, сенс життя. Її мораль — це мораль людей праці, які зневажали паразитичне існування. Байка стверджує пошану до трудящих людей, славить працьовитість бджіл, які працюють не заради власної користі, а тому, що народжені саме для цього. Сатира твору спрямована проти визискувачів-трутнів су- 
спільства, які ухиляються від праці, живуть за рахунок трудящих. 
Помітне місце у творчому доробку Григорія Сковороди належить поезії. Вірші збірки «Сад божественных песней» — це передусім поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про сенс життя, про справжнє щастя тощо. Органічне поєднання особистих і громадських мотивів — найхарактерніша ознака поезії Сковороди. Поет одним із перших в українській літературі звертається до чарівної природи рідного краю, оспівує красу зелених полів, степових просторів («Ах поля, поля зелены!», «Ой ты, птичко желтобоко»). 
Особливе місце в поетичній спадщині письменника належить віршам з сильним соціальним звучанням. Викриваючи пороки тогочасної дійсності, болісно переживаючи трагізм життя гнобленого народу, Сковорода в багатьох своїх творах виступає істинним просвітителем-демократом, переконаним гуманістом, який над усе ставив свободу, вважав її найвищим благом людини, палко бажав покріпаченому люду здобути волю («Про свободу»). 
Твори збірки «Сад божественных пbсней», в яких Сковорода виступає з критикою володарів сучасного йому світу, насичені викривальним пафосом. Найсильніше цей пафос виявився в знаменитій десятій пісні «Всякому городу нрав и права...», яка по праву вважається класичним зразком соціальної сатири в українській літературі. Письменник вдається до сарказму, тавруючи різних представників тогочасного панства.

                                                    Висновки

 
Філософія Сковороди - це джерело справжнього гуманізму та співчуття людині. Вона змушує замислюватися над важливими питаннями життя. Філософа турбують вічні теми, які існують з часів виникнення людства. Він знаходить відповіді на багато запитань і ділиться ними з кожною людиною. 
 
Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію. Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги дляукраїнського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено. Минуло понад два століття, як філософ Сковорода ходив по нашій землі, але його філософські роздуми й досі приваблюють людей своєю актуальністю та навчають нас добру і людяності. 
 
                              

                       Список використаної літератури 
 
1. Багалій Д. І. «Український мандрівний філософ Г. Сковорода». К., 1992 
 
2. Багалій Д. І. «Григорій Саввич Сковорода» К., 1920 
 
3. Багалій Д.1., Яворський М.І. «Український філософ Сковорода.» К., 1922 
 
4. Білий В.Г, Сковорода Г.С. «Життя й наука.» К., 1924 
 
5. Ефименко А.”Личность Г.С.Сковороди, как мислителя.” К., 1905 
 
6. Коваленский М. Й. «Життя Сковороди.» К., 1886 
 
7. Кудринский Ф. «Философ без системи.» К., 1848