Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Сентября 2014 в 15:37, реферат
Передумови формування світогляду І. Канта.
Апріорізм та агностицизм в філософський системі І. Канта.
Категоричний імператив і вчення про правову державу.
Імануіла Канта прийнято називати “засновником класичної німецкої філософії”. Дійсно, майже всі види класичного та сучасного філософствованія так або інакше восходять до його творчості. Його праці поклали початок знаменательній традиції в європейському духовному розвитку. Її сутність полягає в тому, що кожний подальший крок вперед роздивляється як переосмислення накопленого творчого багатства, яке дбайливо зберігається, але не перетворюється на фетіш. Канта зрівнюють з Сократом, бо його філософія людяна.
Відправний пункт совокупності поглядів Канта, які роздивляються в даній роботі – його концепція права та держави. Якщо в етиці він будував теорію моралі шляхом “подолання” емпіричної мотивації вчинків, то в теорії права вона йому не заважає, так як для “природнього” права достаньо легального дотримання законів, а історично існувавше “позитивне” право це зовсім окрема область розгляду. “Природнє” право повинне укріпляти моральну свободу особистості, тобто создавати умови виконання нею свого долгу. Правовий долг на відміну від морального,стосується не однієї лядини, а відносин справедлівості між різними особами. Розуміння справедлівості Кантом типово буржуазне: він включає до неї дотримання права власності (при умові, що їм не порушується свобода іншіх осіб), а в шлюбі бачить одну з форм закріплення приватно-власницьких відносин. Згідно з правовими ідеями французської буржуазної революції, Кант вводить до “природнього” права принцип jus talionis (тождественої покари), тоді як для права “позитивного” допускає залежність шкали покарань від конкретних інтересів держави в даний історичний момент її існування. Категоричний імператив “природнього” права, який є перефразированою 6-ю статтею якобинської конституції (1793), вчиняй так, щоб твоя свобода могла співіснувати зі свободою всіх людей. Це формальний принцип буржуазної демократії, і його формалізм легко дозволив Канту вкласти до нього не якобинський, а більш умірений зміст.
Вплив ідеї французької буржуазної революції істотно сказався на теорії Канта про державу. Держава – це об´єднання людей в межах правових заканів. Його мета – додержання та забезпечення дії принципу справедлівості для всіх громадян. Но толковання “республіканізму” не залишилося у Канта незмінним. Від Руссо він приймає ідею народного суверенітету: “Законодательна влада може належати тільки об´єднаний волі народу”. Але потім ця ідея набуває у Канта схожість з теорією Гоббса: підкорення насильству з боку правительсвеної влади перетворюється з тимчасової та небажаної вимушенності на виконання долгу підкорення. “Республіканізм” получає істолкування, що припускає ототожнення з ним далеко не конституційного правління Фрідріха ІІ, так як Кант об´являє “республіканським” всякий полятичний устрій, при якому діє принцип відділення виконавчої влади від законодавчої, а в “Антропології з прагматичної точки зору” вкрай абстрактно визначає республіканізм як поєднання примусу, свободи і закону.
Неоднакове істолкування в різні періоди життя Кантаполучили і три видвинуті їм невідчуждаємих принципи суспільного життя в умовах держави: свобода кожного члена суспільства, рівність всіх подданих,самостійність кожного громадянина. Лозунг французької революції “Свобода, равенство і братство!” получив у Канта в ціх трьох принципах з роками все більш вузкий смисл. Виною цьому були не загальна вузкість політичних поглядів Канта і не видсутність в нього демократичних симпатій, но тот реальний факт, що німецьки бюргери того часу не созріли не тильки для політичного діяння, но і для адекватного політичного мишлення. Канту доводиться враховувати це, але він не бачив причин такого положення речей. Ані Кант, ані німецькі бюргери не помічали, що в основі ціх теоретичних мислей буржуазії лежали матеріальні інтереси.
Тому нас не повинно здивовувати те, що поняття “свободи” було ототожнено Кантом з підкоренням народу тій владі який він “згоден” підкоритися. Але, і законодавча влада повинна пов´язувати себе тими законами, які народ прийняв як повинне. Якщо ж ця влада повела себе деспотично, як це і було, наприклад, при Фридриху ІІ, то членам суспільства залишається притулок свободи хоча б во власній душі, як писав про це напівкантіанець Ф.Шиллер.
Один з Кантових принципів держаного життя – рівність. Спочатку він формулюється як принцип рівності всіх підлеглих між собою по відношенню їх до верховного правителя як особи, що не є рівною їм. До цього приєднується положення про те, що політична рівність означає також право признати висшим над собою тільки того, кого ми в принципі в змозі зобов´язати до всього того, до чого він сам зобов´язує нас. Це антифеодальний принцип відповідальності правителя перед своїми підданими, правда реальними гарантіями в Канта не підкреплений. Свої роздуми Кант починає з феодально-монархичного тезису про те, що “один тільки глава має право принуждати, сам не підкоряючись ніякому закону”. Але потім Кант починає атаку на принцип сословних розбіжностей і заявляє, що “ не може бути ніякої природженої переваги одного члена суспільства перед іншими…”. Далі він розповсюджує критику на право сословної власності. Кант сподівається, що в майбутньому дворянство буде скасовано взагалі.
Ще один принцип – громадянської самостійності. Кант сподівається, що в майбутньому громадянами стануть всі, поки ж він вважає природнім, що “робітники”, які не мають приватної власності “не володіють ніякою громадянською самостійністю”, і він відносить їх до категорії політично пасивних осіб. На майбутнє віднесена Кантом і реалізація, да і те лише в регулятивному смислі, “совершенної правової конституції” взагалі.
Абстрагіруясь від історичного розвитку в своєму вченні про “природнє” право та державу, Кант роздивляється його в філософії історії. Тут само поняття історичного становиться під тиском фактів відчасті методологічним, но в поєднанні з теологічною його трактовкою. Роздуми Канта направлені від етики до історії і від індивіда до суспільства, де людина сама “зможе зробити з себе розумну тварину”.
Ліберальне кантіанство другої половини XIX ст.,яке прагнуло придати етиці Канта “безумовно светський характер”,поставило головним те, що було найбільш тісно пов´язано з його религійним образом мишлення,– уповання на царство справедливості в фіналі історії. Етика Канта стала називатися концепцією “віддаленого соціального ідеалу” яка робила ставку на тимчасову безмежність людського буття. “Научна” та “светська” інтерпретація кантовської моральної теорії обернулася, іншими словами, науковим та светським перетолкуванням постулату про безсмерття души.
Я вважаю, що головним в кантовський філософії є якраз протилежна установка – бажання (хоч і не до кіня здійнене) розличити належне (безумовно-обов´язкове для особистості) і те що мусить мати місце в майбутньому (особий вимір існуючого).
В цьому смислі розуміння моральної дії виключно як дії в ім´я майбутнього є, з точки зору Канта, моральність в межах розрахованості і користі. Він шукав таку етичну концепцію, яка приводила б до одного знаменателя і ціничний практицизм, далекий від всякої внутрішньої орієнтації на ідеал, і прогресистський фанатизм. Ця двуєдина критико-полемічна направленість пояснює своєрідність кантовської моральної доктрини, яка пов´язує антисторицистську стоічну преданість безумовному і пафос безкорисливості, идею відданості нравсвеному закону і ідею духовної автономії особистості.
ЛІТЕРАТУРА: