Цінності: класифікація цінностей, ціннісні орієнтири

ЦІННОСТІ: КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІННОСТЕЙ, ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ

 
Філософське вчення про цінності і  їх природу називається аксіологією (від грец. axios – цінність і logos – навчання). Але перш ніж скластися в своєму сучасному вигляді, це навчання пройшло історичний шлях розвитку, рівний становленню самої філософії, в зразках якої воно і формувалося. Як у античній, так і в середньовічній філософії цінності ототожнювалися безпосередньо з буттям, а ціннісні характеристики входили в його поняття. Отже, цінності не відділялися від буття, а розглядалися як такі, що знаходяться в ньому самому. Ще з часів Сократа і Платона основними питаннями були: Що є благо? Що є справедливість? Вони ж були і головними критеріями істинного буття. І напевно не випадково Платон поклав в основу свого вчення про ідеальну державу принцип справедливості. 
Вже у філософії Стародавньої Греції можна помітити різні підходи до питання про абсолютний і відносний характер цінностей. Якщо, за Платоном, вищі цінності носять абсолютний характер, то з погляду софістів, всі цінності індивідуальні і відносні. Це витікало з їх основної тези: “ людина є мірою всіх речей ”. Спроба диференційованого підходу до цінностей міститься у філософії Аристотеля, який визнає самодостатні цінності, або “самоцінності”, до яких, зокрема, відносяться людина, щастя, справедливість і т.д.

Основний підхід до сприйняття, розумінню предметів і явищ як цінностей визначило розвиток науки  і нових суспільних відносин в  новий час. Кант вперше вживає поняття  цінності в спеціальному, вузькому значенні. Передумовою аксіології у  нього є розмежування сущого і  належного, реальності і ідеалу. Цінності – це вимоги, звернені до волі; цілі, що стоять перед людиною; значущість тих або інших факторів для  особистості.

Гегель особливу увагу  приділяє розмежуванню цінностей на економічні і духовні. Перші виступають як товари і характеризуються з боку їх «кількісної визначеності». По суті, тут мається на увазі абстрактна, мінова вартість товару. «Оскільки  речі мають цінність, - пише він, - ми розглядаємо їх як товари.

 Їх значущість полягає  в цінності, і лише в цінності, а не в їх специфічних якостях». Ці цінності завжди відносні, тобто залежать від попиту, «від продажу, від смаку публіки». У другому значенні цінності зв'язуються з свободою духу, і все, «що має цінність і значущість, - духовно за своєю природою».

За традиційною класифікацією  цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі  речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні  — моральні, релігійні, художні, політичні  та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникнення і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров'я, екологія)

цінності, які задовольняють  тілесне буття людини, а духовними  — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо  суспільства) цінності, які роблять  буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти. У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від історичної епохи або типу культури. Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику. В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні. У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності. Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати.                                                                                     Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до носія цінності, який може бути реальним предметом задоволення потреб окремої людини чи соціальної спільності. Наявність усталених ціннісних орієнтацій свідчить про зрілість людини як особистості. Виявляються вони в діяльності та поведінці людини. Вони є своєрідним індикатором ієрархій переваг, які людина надає матеріальним чи духовним цінностям у процесі своєї життєдіяльності. Ціннісна орієнтація, сформована на рівні переконань, адекватно виявляється в реальній поведінці й діяльності людини.

Діяльність  людини невіддільна від ціннісної  орієнтації, яка спирається на ціннісні уявлення. Ціннісна орієнтація завжди має індивідуальний характер. На відміну  від неї, ціннісні уявлення, хоч і  здаються людині суто індивідуальними, насправді ж завжди є типовими уявленнями певних соціальних груп, представником  яких є певний індивід. Вони є зовнішніми стосовно конкретного індивіда, який може привласнити їх шляхом засвоєння. У такий спосіб

забезпечується  механізм взаємозв'язку і взаємодії  індивіда й суспільства, одиничного і загального, внутрішнього й зовнішнього.

Ціннісна  орієнтація формується на підґрунті  базових (основних, ключових) цінностей, зміст і співвідношення яких в  історії як окремої людини, так  і людства в цілому, надзвичайно  різноманітні. Ціннісні орієнтації визначають смисл життя людини.   Виступаючи загальним орієнтиром у житті людини і регулятивним чинником її фактичної поведінки, світогляд виражає розуміння й оцінку найважливіших явищ суспільного життя. Головне його призначення полягає в тому, щоб правильно орієнтувати людину в надзвичайно складних ситуаціях розвитку як навколишньої дійсності, так і буття самої людини.

Він потрібен людині для того, щоб вона могла правильно оцінювати значення соціальних процесів і власних вчинків, спрямовувати свою життєдіяльність  згідно з тенденціями і закономірностями суспільного прогресу. Звідси стають зрозумілими вимоги до сучасної школи, в тому числі й вищої, яка покликана давати молоді основи знань, виробляючи в неї вміння самостійно оцінювати життєві явища. Кожний індивід на відповідному етапі соціалізації відчуває потребу особистісного сприйняття певних норм, ідеалів, тобто потребу в науковому світогляді. Людина живе в суспільстві, ставить перед собою цілі й прагне їх здійснити, шукає смисл життя, своє призначення у своїй же діяльності. За тим, у чому людина бачить сенс свого життя, які цілі переслідує, якими засобами намагається їх досягти, тобто на що спрямовані сутнісні сили людини як діяча, можна судити про саму людину, про її ціннісну сутність, про її мораль, місце в суспільстві (колективі), її цінність для життєдіяльності інших людей, серед яких вона живе.

Отже, характер діяльності людини в системі  суспільних відносин як об'єктивоване в діях і вчинках суб'єктивне  розуміння нею мети свого життя  є 

синтезованим  критерієм її суспільної цінності як особи. Виходячи з гармонії особистих  і суспільних інтересів, індивід  формує суспільний ідеал, який і є  його життєвим орієнтиром, дороговказом у житті. Проблема органічного поєднання ціннісних орієнтацій на самоцінність світу, на зобов'язання людини перед суспільством і самореалізацію зберігає свою актуальність і чекає на своїх дослідників. Актуальність її підсилюється ще й тим незаперечним фактом, що історія розвитку суспільства підійшла до межі, коли проблема орієнтації окремого індивіда на загальнолюдські цінності стала безальтернативною.

ВИСНОВОК 
Питання сенсу життя і ціннісних орієнтацій невичерпне, проте кожна людина повинна визначити мету свого життя і визначити свої ціннісні орієнтири. Задовольняючи свої потреби, людина тим самим розвиває їх, що лежить в основі розвитку сенсу життя. Проте цілі самі по собі не можуть наповнювати життя людини значенням і щастям, бо робити – це ще не дійсність, а всього лише можливість. 
На закінчення відзначу, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасної філософії є все більша увага до людини, до проблем її буття в світі і до її внутрішнього світу. І очевидно це не випадково, тому що, врешті-решт, загальна задача філософії якраз і повинна полягати в тому, щоб допомогти раціонально-практичним способом з'єднати людину зі світом, тобто зробити людину реальним представником і суб'єктом світу, а світ – дійсно людяним.