Контрольна робота з «Етика»

МІНІСТЕРСТВО ОССВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни

 «Етика»

 

 

 

Виконала 

Студентка ІV курсу

Кредитно – економічного факультету

Заочної форми навчання

Спеціальності 6508/1

 

 

 

 

2012

Довести помилковість релятивізму  та ригоризму у трактуванні добра  і зла

Моральне добро і моральне зло  взаємно визначаються і пізнаються одне через друге. Російський філософ  ХІХ століття В.С.Соловйов (1853-1900) у своїй праці “Виправдання добра. Моральна філософія” яскраво показав конкретно-історичний характер уявлень про добро та зло. “Немає правди, - пише В.С.Соловйов, - такої мерзотності, яка б не визнавалась де не-будь і коли-небудь за добро; але разом з тим немає і не було такого людського племені, яке б не придавало своєму поняттю добра (яке б воно не було) значення постійної і всезагальної норми та ідеалу” (Соловйов В.С. в 2т.-М.,1988.,т.1.-с.98.). Проте при визначенні добро і зла ми повинні враховувати принципово важливий момент: конкретні уявлення про те, що постає у наших відношеннях до дійсності добром чи злом, є мінливими, варіативними, багатоманітними, і тому якщо би ми поставили перед собою завдання перерахувати все, що може для якихось людей в якихось ситуаціях постати добром чи злом, такий перерахунок ми навряд чи змогли би завершити.

Звідси ціла низка звичайних  людей і різного роду мислителів роблять дуже простий висновок: добро  і зло визначити неможливо, оскільки їх прояви є надзвичайно різними і строкатими. Більше того, часто стверджується: те, що тут і зараз є добром, там і тоді-то може бути злом, як і навпаки. Такий підхід до справи не може бути ні прийнятним, ні виправданим. Давайте уявимо собі, що ми стали на таку позицію, тоді із неї можна зробити висновок: роби, як заманеться, адже в будь-якому випадку знайдуться люди (і ситуації), які будуть сприймати зроблене або як добро, або як зло. Більше того, роби свідомо зло, і знову-такі, знайдуться люди, які будуть сприймати це як добро!

Таким чином, релятивізм, тобто тлумачення добра і зла як явищ цілком відносних, є неприйнятним, оскільки він повністю нас дезорієнтує в моральних  оцінках наших (чи будь-чиїх) дій. Так  само неприйнятною постає і позицію  ригоризму (суворість), яка вимагає від людини того, щоби вона завжди і обов’язково в певних ситуаціях чинила те ж саме і однозначно; будь-які відхилення від усталеного взірця дії сприймається ригоризмом як аморальність і гріх. Прикладом морального ригоризму може слугувати вимога кантівської етики: “Ти повинен, отже ти можеш”. Вона випливає із кантівського категоричного імперативу: “дій згідно такій максимі, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом.” Кант наполягав: так як людина істота слабка, недосконала вона мусить виконувати категоричний імператив за будь-яких умов, не зважаючи на обставини, на те, подобається це їй чи ні. Не менш категорично (хоча і не безпідставно) Кант стверджував, що в світі не було жодного людського вчинку, мотив якого був би чисто моральним.

Тут, в ригоризмі, як і в позиції  релятивізму, проявляється та ж сама помилка: ототожнення добра і  зла із чимось конкретним в діях людини. Більше того, якщо релятивізм не хоче обмежувати наш вибір дій, то ригоризм навпаки позбавляє нас вибору. В будь-якому варіанті нас позбавляють творчого ставлення до моралі.

Пояснити, чому важливо  розрізняти зміст добра як поняття  та реальні прояви добра у певних життєвих ситуаціях.

Відсутність в людей чітких уявлень про сутність добра і зла повністю нас обеззброює в наших оцінках того, що відбувається в житті. Нам потрібні моральні орієнтири, і вони повинні бути достатньо визначеними і виразними.

А відтак, ми не можемо відмовитись  від визначення етичних категорій  добра і зла та свідомого їх використання. Проте ми не повинні плутати поняття добра і зла із реальними ситуаціями, в яких добро і зло проявляються та в яких вони набувають кожного разу певного конкретного змісту. Тобто найперше завдання, що стоїть перед нами, - це завдання визначити етичні категорії добра і зла саме як поняття, а не як конкретні випадки їх проявів; маючи в своєму розпорядженні чіткі визначення понятійного (ідеального) змісту добра і зла, ми можемо із такими визначеннями підходити до будь-яких реальних ситуацій життя, порівнювати їх із ідеальним змістом понять та оцінювати або з позиції добра як такого, або – зла як такого. Якщо ми не зможемо отримати відповіді на питання про те, що є за сутністю добро або зло, то ми не зможемо користуватись цими словами, але самі ці поняття не можуть і не повинні співпадати із жодними реальними випадками, в яких ми те чи інше вважаємо саме добром чи злом. Тобто саме поняття добра (так само як і поняття зла) повинно бути настільки широким, щоби в його зміст могли увійти різноманітні, тобто будь-які явища, що ми їх можемо оцінити у таких визначеннях – у визначеннях добра (чи зла). Що саме люди будуть вважати, наприклад, добром, всього того перерахувати не можна, але чомусь, за якимись ознаками вони вважають це добром, і саме такі ознаки і повинні про фігурувати у визначенні добра як етичної категорії.

Як етична категорія добро виражає  те, що є цінним саме по собі, що сприяє позитивному утвердженню людини в людському способі буття  та відкриває перспективу такого утвердження. Звернемо увагу на те, що дати відразу та однозначну відповідь на те, що та хто саме буде вважати щось таким, що є справді людським, інколи дуже важко, а інколи навіть і неможливо, проте коли ми так вважаємо (хай навіть помилково), ми стверджуємо, що це є добро. Більше того, в реальних явищах скоріше за все відсутнє чисте представлення якихось виключно таких характеристик, що підпадають під ознаки добра, але саме такі ознаки дозволяють нам стверджувати, наприклад, що тут доля добра перевершує долю зла.

Важливо також відзначити два моменти у наведеному визначенні змісту категорії добра: а) добро постає в своєму якісному стані (те, що сприяє утвердженню в людському способі буття), а також – б) в часовому вимірі (те, що відкриває перспективу). Адже може бути й так, що в даний момент нам видається щось добром і тільки добром, проте в перспективі це може виявитись скоріше негативно для людини, ніж позитивно. Припустимо, щоби уникнути плачу дитини, ми даємо їй річ, яку давати дітям не можна; на даний момент ми нібито перевели ситуацію в стан добра, проте в майбутньому це може привести до розбещеності та вседозволеності цієї дитини й постати в характеристиках очевидного зла. Отже, за своєю суттю моральне добро конструктивне, що й знаходить адекватне відображення  і у етичній категорії.

Чи може людина нести відповідальність за результати свого вчинку, якщо порушення добра сталося не з її волі , не входило в її намір, а є результатом зовнішніх обставин, які з різних причин не могли бути сповна враховані людиною.

Я вважаю, якщо це був її вибір, то так. Моральне зло – це зло яке людина обирає. Отже якщо людина зробила вчинок який поніс за собою порушення добра, то вона вина в повному обсязі. Якщо ж людина не намагалася вчинити зло в будь – яких його проявах, а лише обрала сторону, яка по її міркам відповідала моральності, і це призвело до того чи іншого зла, тоді, на мою думку, людина може себе вважати не виною в такій ситуації.

Розкрити суть поняття  морального зла та охарактеризувати два основні види морального зла  – ворожість та розпущеність.

Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища і процеси дійсності постають як наслідок свідомого воле визначення суб’єкта, коли за нм розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, як раніше вже зазначалося, моральне зло – це зло яке людина обирає; обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин. Як зазначає, зокрема, сучасний дослідник А.П. Скрипник, у моральному злі можна виділити такі дві головні «протоформи».

Першу з них утворює таке панування  суб’єкта над людьми і навколишнім  світом, таке їх використання, яке завдає їм шкоди, призводить до їх руйнування та загибелі. Вона виростає з активного самоствердження за рахунок інших і називається ворожістю.

Друга – утворює таке підпорядкування  суб’єкта зовнішнім обставинам і  своїм власним нахилам, котре веде до перетворення ним самого себе на пасивний предмет докладання стихійних сил, на простий засіб задоволення чиїхось примх в результаті – до деградації цього суб’єкта, руйнування його фізичних або душевних якостей. Вона ж, в свою чергу, виростає з небажання чинити опір зовнішньому тискові й опанувати власні схильності і називається розпущеністю.

Чи може зло виступати  засобом здійснення добра

Я вважаю, що це цілком можливо і навіть необхідно для прийняття себе як особистість, визначення своїх допустимих рамок добра. Ще Г.В.Ф. Гегель у «Філософії права» підкреслював «необхідність зла» як принципу суб’єктивної індивідуальності,котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку.

Таким чином, без можливості зла, а  інколи і його актуальній присутності в моральній свідомості й поведінці особистості неможливе гартування справжньої моральної доброти.

Окреслені відносини добра і  зла, потрапляючи в поле філософсько-етичного розгляду, нерідко давали привід для  занадто широких узагальнень. Так, у межах діалектичної філософської традиції, від Гегеля до основоположників марксизму й далі, утверджується парадигма (взірець) розуміння взаємовідношення добра і зла в дусі класичної діалектики суперечностей – як Цілковитого взаємоопосередкування, взаємопроникнення і взаємопереходу між ними. В суспільній свідомості вкорінювалася, аж поки не стала загальним місцем, думка про те, що зло в історії виявляється чи не найбільш вдалою і природною формою втілення певного кінцевого добра, що добро безсиле, поки не знайде доступ до «злих» важелів реального прогресу, що добрі наміри самі по собі тільки й ведуть, що до пекла, і т. д., і т. п. Девізом цього діалектичного розуміння, що інколи й сьогодні сприймається як єдино можливе, можна було б поставити відомі слова Мефістофеля з гетевського «Фауста»: 

Я – тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

У цілковитій відповідності із цим  мефістофелівським гаслом у філософії  історії Гегеля зло осмислюється як реальний двигун суспільного прогресу: саме користолюбство, любов до влади та інші низькі пристрасті людини головним чином і рухають, за Гегелем, коліщата історичного поступу, спрямованого до кінцевої свободи й добра. Ще виразніше про зло як рушійну силу історичного прогресу висловлювався Ф. Енгельс.

Щодо мене я не згодна з цією думкою, адже її можна по різному трактувати. Наприклад можна зрозуміти, що для досягнення цілі взагалі не важливо які методи ти використовуєш. Але це не так. Цілі досягати потрібно, але з моральними принципами.

Дати відповідь на запитання «Що є простішим: утриматися від зла чи творити добро?»

На мою думку простішим буде утриматися від зла, тому що це можна робити і не навмисно. Я маю на увазі, що в тебе є свої поняття добра та зла, є загально визначенні поняття, визначенні суспільством та етикою, тому не робити умисного морального зла набагато легше.

Завдання для самостійної  роботи студентів

1. Добро та зло по різному сприймаються у різних культурах. Якщо прийняти умовне розділення культурних регіонів на Захід та Схід, то ми відразу помітимо розходження у моральних відмітках одних тих самих явищ. На Заході високою моральною відміткою оцінюється прагнення людини до індивідуальності, унікальності та своєрідність. Бути неповторною особистістю та голосно заявити про себе – благо, це варто похвали та наслідування. На Сході, напроти, не прийнято показувати себе, тут вітається бути добре "вписаним" у колектив, бути одним з його "гвинтиків". Голослива маніфестація своєї оригінальності розглядається тут як зло і потрапляє у розряд "непристойної поведінки".
2. Уявлення про добро та зло розрізняється і по епохам і по поколінням. У традиційному суспільстві доброчесністю вважалось беззаперечне підкорення старшим і дії по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучасне покоління обирає свободу від диктатури та опіки, для нього справжнє добро – це самостійність, можливість робити все на свій розсуд та з власної волі.

У минулому усюди діяв подвійний  стандарт для оцінки поведінки різних полів. Жінкам треба було бути слухняними та терплячими, їм відводилась тільки сімейна роль, і усі спроби жінки бути самостійною отримували у суспільстві різке моральне осудження. У сучасному світі схвалюється жіноча активність, прагнення бути особистістю, професіоналом, соціальним діячем.

3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу, може бути також недвозначним злом для інших людей або іншого колективу. Яскравий тому приклад – перемога у війні. Переможці вважають її добром, особливо якщо вона визвольна, "справедлива", радіють їй, прославляють своїх керівників. А переможені бачать у своїй поразці зло, втрати, економічні, фізичні та моральні збитки.

З точки зору високої моралі, будь-яка  війна, з яких причин вона не велась – це зло, бо вона є проявом насилля, пробуджує агресивні інстинкти, що супроводжуються кровопролиттям та мародерством. Війн без крові та збитків практично не буває.

4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинах оцінюється людьми як добро. Це перш за все відноситься до вбивства. У священних книгах різних народів присутня заповідь "не вбий". Однак люди вбивають, і дуже часто їх поведінка розцінюється як добро.

Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винесли жорстокому злочинцю. Вважається, він творить благе  діло, реалізуючи справедливість: той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя, щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок іншим.