Естетичний смак, ідеал у ставленні людини до дійсності

Естетичний смак, ідеал у ставленні людини до дійсності

Естетичний смак :   

здатність людини згідно з почуттям задоволення чи незадоволення ("подобається” – "не подобається”) диференційовано сприймати та оцінювати різні естетичні об’єкти, вирізняти прекрасне від потворного у дійсності та у мистецтві, відрізняти естетичне та неестетичне, знаходити у явищах риси  трагічного та комічного (почуття гумору).      

З історії:   

Категорія естетичного смаку з’явилась  в європейській науці в ХVІІ ст. як результат розвитку нових течій мистецтва, що руйнували старі канони і зумовлювали потребу в універсальних критеріях їх оцінювання.       

Водночас розвиток індивідуальності, започаткований епохою Відродження, ставив питання про можливість суб’єктивної, самостійної оцінки художнього твору, що грунтується на почутті естетичного задоволення або смаку. 

 

 

    Термін "смак” в естетичному значенні вперше вжив іспанський мислитель ХVІІ cт. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності людського пізнання, яке підноситься до пізнання прекрасного та оцінки творів мистецтва.        

Проблема смаку набула надзвичайної популярності у французькій суспільній думці ХVІІ-ХVІІІ ст. (Ларошфуко, Буало, Монтеск’є, Вольтер, Гельвецій та ін.).         

В естетиці класицизму та Просвітництва  категорія смаку тлумачиться  як категорія пізнавальна, як певна  здібність пізнання поряд із почуттям, розсудливістю та розумом.    

Д.Юм, англ. філософ:   

вважав, що істинні  судження смаку можливі лише за наявності загальної його "норми”, якою володіють лише деякі люди з витонченим смаком.   

 

 

   І.Кант, нім.філософ:    

вважав естетичний смак як центральну категорію, визначав смак як "спроможність естетичної здібності судження робити загальнозначущий вибір”. 

Антиномії смаку:

З одного боку, судження смаку є індивідуальними настільки, що жодні доведення не можуть їх заперечити, тобто: про смаки не сперечаються.

З іншого боку, смаки є не тільки суб’єктивними, між ними є дещо загальне, що дає змогу обговорювати їх, отже: про смаки можна сперечатися. Тобто суперечність між індивідуальним і суспільнім смаком, як і будь-яка антиномія, є принципово нерозв’язною. Окремі суперечливі судження смаку можуть існувати разом і бути однаковою мірою справедливими. 

 

Отже:   

естетичний смак не є природженою  властивістю людини, його не можна  зводити до психофізіологічний реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у процесі виховання і навчання.   

 

 

   Становлення особистості -    

процес тривалий, який не завершується до останніх днів життя людини. Проте  є вікова межа – від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні  характеристики особистості, зокрема  й естетичний смак. Неповторність, своєрідність кожної людини досягається тим, що в  процесі формування на особистість  впливає повний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створюється унікальність умов формування кожної людини, і естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й  засобом її суспільного самоутвердження.  

 

 

       Що ж  тоді є брак смаку?      

Це вияв всеїдності, тобто прийняття  людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеїдність характеризується браком особистісного  ставлення до світу, нездатністю  вибрати з багатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розвивають, доповнюють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, моральному, професійному вдосконаленню особистості.   

Естетичний  смак:  

своєрідне почуття міри, вміння знаходити  необхідну достатність в особистісному  ставленні до світу культури та її цінностей. Наявність естетичного  смаку виявляється як відповідність  внутрішнього і зовнішнього, гармонія духу і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.      

Художній смак:   

особливий різновид естетичного смаку, який формується тільки через спілкування  зі світом мистецтва і великою  мірою визначається художньою освітою  людини, тобто знанням нею історії  мистецтв, законів формотворення  в різних видах мистецтва, обізнаністю  з літературно-художньою критикою.   

Отже:    

естетичний смак є поєднанням об’єктивного і суб’єктивного, тобто в судженні смаку відображені не тільки якості предмета, що сприймається, а й якості суб’єкта, який сприймає. В ньому  відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб’єкта, його освіченість, соціальний стан. 

 

 

 

 

 

3. Естетичний ідеал -  

особливе духовне утворення, в  якому ідеально співвідносяться  цілісність, творчість, досконалість, тобто духовна мета естетичної практики.      

Поняття ідеал     

самостійне значення здобуло  в естетиці класицизму, яка модернізувала античне вчення про наслідування, доповнивши наслідування природи наслідуванням ідеалу. Мистецтво мало не тільки відображати природу, а й поліпшувати, виправляти, ідеалізувати її. Художник міг створювати такі образи, які не мали реальних прототипів у природі.      

І.Кант вважав, що ідеал має нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування:         

"Як ідея дає правила, а  ідеал слугує у такому разі  праобразом для повного визначення  своїх копій, і в нас немає  іншого мірила для наших учинків,  окрім поведінки цієї божественної  людини в нас, з якою ми  порівнюємо себе і завдяки  цьому виправляємося, ніколи, однак,  не маючи змоги зрівнятися  з нею”(Кант).     

За Кантом, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки "загальним”, а й "індивідуальним”, тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.    

Гегель визначив ідеал як центральну естетичну категорію, за допомогою якої він розглядав природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини.       

"Ідея як художньо прекрасне  не є ідеєю як такою, абсолютною  ідеєю, як її має розуміти  метафізична логіка, а ідеєю, що  почала розгортатися в дійсності  і вступила з нею в безпосередню  єдність” (Гегель). 

 

 

        Ідеал постає як вираження  пафосу творчості щодо суттєвих, головних її тенденцій.    

Естетичний ідеал :     

є однією із форм естетичного відображення дійсності, відображення не пасивного, а творчого, активного, здатного відкинути  випадкове, неістотне і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, зокрема сутності найвищого порядку, що містить у  собі найвищу форму розвитку реальності.      

Естетичним ідеалом певного суспільства, тобто "чуттєвим ідеалом”, і є вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин.     

Естетичний ідеал має спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.          

Суспільні та естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси й потреби прогресивного  розвитку суспільства і людини. Суспільство, не досягнувши попереднього ідеалу, вже  створює суперечності, які вимагають  пошуку ідеалу нового.