Еразм Роттердамський «Похвала глупоті»

5. Еразм Роттердамський «Похвала глупоті».

1. Світоглядно-естетичний контекст

Головна героїня носить ім’я Морія(з гр. – глупота). Вона ображена на те, що люди не змогли її гідно вшанувати, тому вирішила зробити це сама. Морія представлена у 2х образах – як нерозуміння і як природний чуттєвий початок. Вона є донькою бога багатства Плутоса і німфи Неотеси (зачата в стані похмілля). Морія не дурна, вона мала тверезий розум і неабиякий життєвий досвід. Морія для автора – синонім мудрості, бо «Похвала глухості» -- це похвала розуму життя.

Запевняє, що без Глупоти життя було б нестерпне, нецікаве, що вона — основа радощів, всілякого процвітання та щастя. В першу чергу Еразм різко засуджує загальну рису середньовічного суспільства — облудну побожність, яка виявляється в надмірному культі ікон та в бубонінні молитов, таврує зловживання у відпущенні гріхів. Перед читачем дефілюють довгою колоною послідовники й прихильники Глупоти — представники різних станів та професій: купці, які наживають багатство оманою; граматики, які втовкмачують у голови дітей всілякі нісенітниці; марнолюбні поети; обмежені ритори; письменники-плагіатори; правознавці-крутії, які займаються словоблуддям; балакучі діалектики; довгобороді філософи, які видають себе за всезнайків; астрологи-шарлатани. Але найвищої сили викриття й сатиричного таврування досягає письменник у зображенні богословського стану. Не обійшлося й без насмішок над безглуздими проповідями церковників. Висміювання богословського стану сатирик перериває для того, щоб ущипливо поглузувати з панівного класу феодального суспільства — дворян та світської влади. Також гнівно засуджуються війни, які ведуться римськими первосвящениками нібито з ворогами церкви.(Багато написала, щоб мали уяву, про що текст)

2. Історико-культурний контекст

Німецька сатира в той час – найпопулярніший жанр літератури. Оскільки гуманісти Німеччини, Нідерландів хотіли бачити свою країну оновленою, звільненою від церковно-феодальної реакції, то і літ-ра тяжіла до публіцистики(єднання літ-ри і реформ) і сатири. Епоха Реформації з Мартіном Лютером на чолі, котрий переконував, що людину може врятувати лише особиста віра в Христа, а не особливі заслуги святих і добрі справи на користь церкви.

Намір написання безсмертної сатири «Похвала Глупоті» визрів у Еразма 1509 року дорогою з Італії в Англію, куди він вирушив на запрошення англійських друзів, з надією, що новий король Англії Генріх VIII стане покровителем гуманістів, а Англія — центром гуманізму.

3. Жанрова специфіка

За жанром це пародійний панегирік(або автопанегірик—самовихваляння), спрямований проти середньовічного устрою життя. Жанр похвала належить до літер. традицій античності. Автор спирається на античну пародійну риторику, на традиції середньовічного пародійного диспуту та на фольклорну літ-ру про дурнів. Твір має чітку архітектоніку. Складається з передмови, в якій автор з’ясовував свій намір – висміяти все потворне й кумедне в людському житті; вступу, де Глупота за кафедрою в позі вченого з ковпаком на голові, оголосила тему, представила аудиторію і познайомила слухачів зі своїм родом та оточенням; багатьох частин(бо так підкреслює сатиричний настрій) та висновку. Можна розділити увесь твір на 2 частини: у 1й част. розкривається загальнолюдська влада глупоти в житті і природі людини, яка стала основою радощів, всілякого процвітання і щастя; у другій описувалися різні її види і форми у суспільстві, а також містилася нищівна критика всього укладу середньовічного життя. У заключній частині тексту Глупота хоче довести парадоксальну тезу: мовляв, ідеальне щастя — це найвища форма безумства. Гідним уваги є те, що об'єктом сатиричних стріл Еразма не стали ані селяни, ані ремісники, очевидно, тому, що ці соціальні верстви Еразм вважав найздоровішими в тогочасному суспільстві, на їхньому боці була його симпатія.

4. Поетикальні особливості 

Оповідь у творі ведеться від імені глупоти, яка у хвалебному слові називає себе найбільшою добродійкою роду людського. Стильовою домінантою є іронія та самоіронія.

Сміх «Похвали Глупоті» багатий своїми інтонаціями: він подекуди добродушний, деколи іронічний, але переважно гостросатиричний, дошкульно-вбивчий.