Зміст та структура світової валютної системи

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

Зміст та структура світової валютної системи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

ЗМІСТ 
ВСТУП

Розвиток економічної  системи суспільства відбувається від простого до складного. Економічне співробітництво країн світу  розвивалось разом з розвитком суспільства. Удосконалення форм, методів і напрямків спільної співпраці, міжнародні розрахунки, забезпечення товарного обігу і руху коштів неможливе без валютної системи. Вона, як і суспільство в цілому, розвивалась від простих до більш складних відносин. Цією валютною системою і є світова валютна система.

.

 

 

РОЗДІЛ І ЗМІСТ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

1.1 Поняття  світової валютної системи та  її основні характеристики

Для того, щоб окреслити  поняття світової валютної системи, для початку треба дати загальне визначення валютної системи.

Валютна система – це сукупність грошово-кредитних відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світового ринку і закріплені в міжнародних договірних та державно-правових нормах. Існує три види валютної системи: регіональна, національна та світова. [5, c. 97-98].

Одним найбільш широким видом валютної системи є світова (або міжнародна) валютна система.

Світова валютна система – є формою організації валютних відносин в межах світового господарства. Вона є сукупністю способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. [4, c. 127]

Основними характеристиками світової валютної системи є:

• резервні валюти, міжнародні розрахункові одиниці;
• умови взаємного обертання валют;
• уніфікований режим валютних паритетів (співвідношення валют різних країн, вимірюване співвідношенням їхнього золотого вмісту);
• регламентування режимів валютних курсів;
• міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності (здатність певної країни забезпечити своєчасність погашення своїх міжнародних зобов’язань);
• міжнародне регулювання валютних обмежень;
• уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;
• уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;
• режим валютних ринків і ринків золота;
• міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання (Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк). [5, c. 98] 
  1.2. Етапи розвитку світової валютної системи

Світова валютна система  має три основних етапи розвитку.

І. Система «золотого  стандарту»:

1. золотомонетний стандарт (діяв із 1867 р. до початку XX ст.), властивим якому були обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій, вільне чеканення золотих монет з їх фіксованих змістом, вільний обіг паперових грошей на золоті монети;
2. золотозливковий стандарт (з початку XX ст. до Першої світової війни), за якого банкноти розмінювались на золото лише при поданні встановленої законом суми;
3. золотодевізний (золотовалютний) стандарт (із 1922 р. до початку Другої світової війни), за якого банкноти обмінювались на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу обмінювалась на золото, були відсутні золоті монети, золото не виконувало функцій загального платежу. [3, c. 54].

Перевагами цієї системи  були стабільність курсів валют, сприяння розвитку торгівлі та зменшення ризиків, а також жорстке саморегулювання. Недоліками були відмова від самостійної грошової політики та залежність від видобутку золота.

II. Бреттон-Вудська система  (створена у 1944 р.)

Основні особливості:

1. встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара;
2. курс долара фіксований відносно золота;
3. центральні банки підтримують стабільний курс;
4. національної валюти відносно долара;
5. організаційною ланкою виступають Міжнародний Валютний Фонд і Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку.

III. Ямайська валютна  система (створена в 1976 р.)

Основні особливості:

1. заснована на кількох валютах;
2. відмінено монетний паритет золота;
3. основний засіб розрахунків — вільно конвертована 
4. валюта, а також міжнародні кредитні гроші — СПЗ («спеціальні права запозичення») і резервні позиції МВФ;
5. вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропозицією;
6. центральні банки країн не зобов'язані втручатися в 
7. роботу валютних ринків для підтримання фінансового паритету 
8. національних валют;
9. країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний). [1, c. 578-580]

Паралельно з розвитком  світової валютної системи, у Європі, як у одній з найбільш розвиту  них частин світу, почався пошук власної валютної системи. Європейська валютна система є результатом і водночас одним з важливих інструментів європейської інтеграції.

Перший етап припадає ще на повоєнні роки. На цьому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладались переважно на двосторонній основі. На їх підставі здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів країн-учасниць угоди, безготівкові валютні розрахунки між країнами, обов’язковий залік взаємних фінансових вимог і зобов’язань, пільгове кредитування.

Другим етапом розвитку валютних відносин між європейськими країнами стало  створення та функціонування у 1950-58 роках Європейського Платіжного Союзу, що розвивався на багатосторонній  основі та об’єднував 17 європейських країн. Результатом цього стало  створення у 1959 році Європейського Валютного Союзу, у якому продовжувало валютне співробітництво всі ті ж самі 17 країн.

Третій етап пов'язаний з трансформацією Європейського  Валютного Союзу у Європейську  Валютну Систему. Його кінцевою метою  була заміна національних грошових одиниць країн-учасниць на єдину валюту співтовариства – євро. [6, c. 44]

РОЗДІЛ ІІ СТРУКТУРА  СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Основними структурними компонентами світової валютної системи  є   валюта, валютні курси та валютні ринки. [4, c. 128]

1.1 Валюта

Однією з базових  категорій валютної системи є  поняття і визначення валюти.

Валюта – це грошові знаки іноземних держав, а також регіональні грошові розрахункові одиниці. [5, c. 99]

Валюта буває трьох типів: національною, іноземною і міжнародною.

Національна валюта – грошові одиниці даної країни.

Іноземна валюта – грошові розрахункові одиниці, платіжний засіб, що колективно створені й використовуються країнами міжнародної спільноти або окремими регіонами.

Вага валюти у міжнародних розрахункових  операціях визначається можливістю її конвертованості.

Конвертованість – це здатність вільного обміну національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн.

Конвертованість валюти – це перш за все ступінь довіри до валюти іншої країни. Конвертованість характеризує відкритість економіки, ліберальний напрямок зовнішньої торгівлі, вільну міграцію факторів виробництва.

Щодо характеристики конвертованості  розрізняють валюти:

• вільно конвертовані;

• обмежено або частково конвертовані;

• неконвертовані.

Вільно конвертованими є валюти, де відмінені всі валютні обмеження.

Обмежена конвертованість  — це відміна валютних обмежень, але не на всі валютні операції.

 

Неконвертованими вважаються валюти тих країн, де існують обмеження на всі валютні операції.

Залежно від місця перебування суб’єкта господарської діяльності розрізняють конвертованість внутрішню та зовнішню. [5, c. 99]

1.2. Валютний  курс

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс, як правило, віддзеркалює тенденції внутрішнього економічного розвитку, а також стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.

Валютні курси бувають фіксовані та плаваючі.

Фіксований – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначеннях в законодавчому порядку валютних паритетах (співвідношення валют різних країн, вимірюване співвідношенням їхнього золотого вмісту). Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в межах одного відсотка.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети. Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.

Іноді виникає необхідність фіксувати курс валюти на певну дату. Тож фіксування курсу національної грошової одиниці стосовно іноземних грошових одиниць називають котируванням.

Розрізняють пряме котирування  і непряме.

Пряме котирування – це ціна одиниці іноземної валюти, що виражена в одиниці національної валюти (1 дол. США = 8,35 грн.).

Непряме котирування – це ціна одиниці національної валюти в одиниці іноземної валюти (1 грн. = 0,125 дол. США). [5, c. 99-100]

1.2 Валютний  ринок

Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції. [2, c. 270]

В організаційному плані  валютний ринок – це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, зв’язаних складною мережею сучасних засобів зв’язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іноземних валютах.

Ринок валют обслуговується телефонними дзвінками та радіопередачами між банками. За винятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад, Міжнародного грошового ринку в Чикаго), валютний ринок не є місцем, де збираються продавці та покупці. На валютному ринку досвідчені маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою зв’язки за допомогою комп’ютерів та телефонів. Комп’ютери показують поточні котирування курсів всіх основних валют з датою укладання угод. Кожний банк подає своє котирування валют, котрим показує, за яким курсом він готовий торгувати валютою. Банк-покупець, якого влаштовує курс, прямо по телефону зв’язується з банком-продавцем і укладає угоду. Як правило, швидко (за одну або декілька хвилин) регулюються різні формальності й угода укладається за усним погодженням. За необхідності всі інші документи за угодою оформляються пізніше.

На міжбанківському  валютному ринку здійснюються угоди  з купівлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют  враховують угоди на суми, не менші  за 1 млн. дол. США. Валютний ринок відкритий цілодобово з понеділка до п’ятниці.

Суб’єктами валютного ринку є: фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; державні установи. Основну роль серед суб’єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.

На світовому валютному  ринку здійснюються розрахункові і  кредитні операції, що обслуговують товарні  угоди, валютообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями  світового валютного ринку є:

• здійснення зовнішньоторговельних операцій;
• регулювання валютних курсів;
• валютний кліринг;
• страхування (хеджування) валютних ризиків;
• отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів.

Валютний кліринг, страхування  та спекуляція є особливими функціями  світового валютного ринку.

Валютний кліринг —  це угоди між урядами двох або  декількох країн про обов’язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов’язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Страхування, або хеджування, валюти – це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Згідно з фінансовою термінологією страхування означає дію з недопущення двох видів відкритих позицій в іноземній валюті — довгих позицій (володіння довгостроковими активами в іноземній валюті) і коротких позицій (володіння іноземною валютою в більших обсягах, ніж необхідно в короткостроковому плані). Отже, валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від майбутніх їх коливань.

Зворотною стороною страхування  є спекуляція. Валютні спекуляції – це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція — це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті.

 

Залежно від обсягу, характеру  валютних операцій та набору використовуваних валют валютні ринки поділяються  на міжнародні, регіональні та національні (місцеві).