Закордонні моделі ринку праці

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Економічний факультет

Кафедра маркетингу та менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: „Економіка праці та соціально-трудових відносин”

на тему:

„Закордонні моделі ринку праці”

 

Виконала: студентка

Савченко Аліна

Перевірила: доц. Бобирь О. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2010р.

 

Зміст

 

1. Поняття ринку праці,  його функції та необхідні  умови його існування

2. Класифікація ринків  праці

3. Сучасні види та  моделі ринку праці

3.1 За країнами

3.1.1 Модель ринку праці  США 

3.1.2 Японська модель  ринку праці 

3.1.3 Шведська модель 

3.1.4 Російська модель  ринку праці 

3.2 За окремими деталями

3.2.1 Патерналістська модель  ринку праці

3.2.2 Соціал-демократична  модель

3.2.3 Ліберальна модель

Висновки

Література

 

 

1. Поняття ринку праці, його функції та необхідні умови його існування

 

Ринкова система являє  собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери  людської діяльності. Ці ринки взаємодіють  між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.

Ринок праці — це передусім  система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці  полягає в тому, що він охоплює  не тільки сферу обігу товару «робоча  сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі  соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці  необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові  умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування  на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.

Необхідними умовами  функціонування ринку праці є  також організація єдиної, замкненої  по території країни й ефективно  діючої системи бірж праці; широкомасштабна  система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Основними функціями  сучасного ринку праці є такі: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна — дає інформацію про структуру  попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька — узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили; 5) регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча — забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

 

 

2. Класифікація ринків праці

 

Існують декілька класифікацій ринку праці. Одна з них - класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб:

 

 

3. Сучасні види та моделі ринку праці

 

Ринок праці включає  не тільки економічні, але й соціальні, правові та психологічні відносини. У різних країнах формування цих відносин історично відбувалося не одночасно. У результаті в окремих групах країн або окремих країнах виникли певні відмінності.

Країнні відмінності  в формуванні ринків праці пов'язані  з розходженнями в наймі, заповненні підприємств, фірм робочою силою, підготовки персоналу, організації профспілок, історичних традиціях. Якщо подивитися на ринок праці під цим кутом зору, то можна виділити два основних види: зовнішній (загальнонаціональний) і внутрішній (внутрифірмовий) ринок.

Зовнішній (загальнонаціональний) ринок праці характеризується відкритістю, доступністю, конкурентність для всіх осіб найманої праці. Заповнення робочих  місць здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої  поза меж підприємства. Це означає, що останнє визнає диплом, сертифікат навчальних закладів, що знаходяться поза їхнім контролем. На самому ж підприємстві основною формою підготовки залишається учнівство. Наймання працівників відбувається індивідуально. Однак, на цей процес впливає держава через законодавство. Роботодавець повинен враховувати закони «Про зайнятість населення», «Про мінімальної заробітної плати», «Про охорону праці» та інші, пов'язані з соціально-трудових відносин. Працівник також виходить з цих законів. Величина заробітної плати встановлюється шляхом переговорів, торгу, узгодження інтересів сторін.

Внутрифірмовий ринок  праці характеризується закритістю, слабкоконкурентних. Рух робочої  сили здійснюється в основному в  рамках фірми, тобто перехід (переклад) робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями. Найм основної маси працівників здійснюється шляхом колективних переговорів після закінчення терміну дії попереднього договору. У результаті узгодження позицій, вирішення спірних питань полягає черговий колективний договір. Він також враховує передбачені законодавством обов'язкові для виконання норми. Підготовка персоналу здійснюється в основному усередині підприємства і переслідує цілі конкретного підприємства. Внутріфірмові ринки відособлені один від одного. На них відкладає відбиток характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї чи іншої фірми володіють незначною конкурентоспроможністю на зовнішньому ринку. Даний вид ринку вирішує два завдання: 1) забезпечення процесу передачі специфічних знань і досвіду внутрішньофірмового від старих працівників до нових; 2)запобігання витоку накопичених знань і досвіду за межі фірми.

Зовнішній ринок більше властивий англомовним країнам, і перш за все США. Тому ринок нерідко називають моделлю ринку праці США.

 

3.1 За країнами

 

3.1.1 Модель ринку праці США

Дана модель характеризується високою  активністю суб'єктів ринку праці, заохочувати державних політикою  підтримки конкурентного стану  економіки і всієї життєвої установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується у суспільстві його основними інститутами (державою, засобами масової інформації, наукою, літературою, освітою і т.д.). Пересічний американець заражений бажанням купувати гроші, класти їх у банк, купувати акції і т.д., щоб знову отримати гроші, але вже з прибутком, словом, заохочується активна роль підприємця і працівника.

Політика зайнятості на підприємствах  орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між  підприємствами, на прийом вже підготовлених в навчальних закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата виступає як результат індивідуальних і колективних переговорів, укладення договору або колективного договору. Важливу роль у колективних переговорах грають профспілки. Більшість з них будується за галузевим принципом. У результаті заробітна плата залежить від попиту та пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.

Страхування по безробіттю регулюється  федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування з безробіття, які потім деталізуються в  законах кожного зі штатів. Страхові внески з безробіття платять підприємці та наймані працівники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані гроші прямують окремо до федерального фонду та фондів штатів.

У США є не тільки зовнішній, а  й внутрішній ринок праці. Наприклад, принципу довічної гарантії зайнятості дотримується найбільша компанія ІБМ. Реалізуючи цей принцип, компанія здійснює політику безперервного зростання фондів соціального розвитку, надає працівникам численні пільги та заохочення. Проте переважаючим все-таки залишається зовнішній ринок, про що говорить більш високе безробіття, у порівнянні з Японією та Швецією.

 

3.1.2 Японська модель ринку праці

Внутрішній ринок найбільше  характерний для Японії. Тому ця модель ринку нерідко називається  японської. Відмінною рисою японської  моделі ринку праці є «система довічного найму», що гарантує зайнятість на весь термін трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій всередині компаній.

Така політика зайнятості дозволяє компанії здійснювати професійну підготовку та підвищення кваліфікації, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть покинути фірму і витрати, понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно до науково-технічним прогресом, структурою робочих місць, модифікацією продукції, що випускається, заздалегідь передбачається професійна мобільність всередині фірми (керівництву фірми дозволено на свій розсуд переміщати працівників з одних місць на інші), виховання у працівників творчого ставлення до праці.

При формуванні заробітної плати велике значення надається стажу роботи, що утримує працівників від переходу на інші підприємства. Враховується й вік працівника. Але в останні роки все більшого значення набуває облік кваліфікації і ефективності праці.

Система довічного найму полегшує вирішення проблеми мінімізації безробіття. Вона дозволяє відносно безболісно скорочувати виробництво і скорочувати робочий час, переводити працівників на дочірні підприємства або на підприємства інших фірм за взаємною згодою. Подібні заходи стримують зростання безробіття.

Після кризи 1974-1975 рр.. в Японії відбулися  деякі зміни в системі довічного  найму, ослабла захист найманих працівників, зменшилася частка постійно зайнятих, з'явився зовнішній ринок на базі дрібних підприємств третинного сектору (сфери послуг).

 

3.1.3 Шведська модель

Специфічними рисами володіє модель ринку праці в Швеції. Шведська модель відрізняється активною політикою  зайнятості, що проводиться державою. Ця модель ринку праці має яскраво  виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності. Причому на ці цілі витрачається до 70% фонду зайнятості, або 3,5% ВВП (1993-1994 рр..). Тоді як на виплату допомоги з безробіття витрачається до 2,7% ВВП. Страхові внески до фонду зайнятості у Швеції перебувають приблизно на рівні інших Європейських країн.

Кошти з фонду зайнятості йдуть  на професійну підготовку та перепідготовку працівників, створення робочих  місць, як у державному, так і в  приватному секторі, шляхом субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним в пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію, виплату допомог (компенсацій) по переїзду до нового місця роботи.