Вступ
Світовий ринок трудових ресурсів – це
система відносин, що виникає з приводу
постійного балансування попиту та пропозиції
щодо світових трудових ресурсів, яка
склалася у зв٬язку з нерівномірністю
кількісного та якісного розміщення робочої
сили по світу. Іншими словами, світовий
ринок робочої сили – це сукупність трудових
ресурсів світу, які пропонуються і купуються
на міжнародній діловій арені. Світовий
ринок трудових ресурсів знаходиться
постійно в русі, тобто переживає тенденційні
зміни.
Основні особливості динаміки професійної
структури і форм зайнятості активного
населення світу:
- збільшується потреба в освічених висококваліфікованих
працівниках в галузі електронної техніки,
а відповідно збільшується кількість
людей, потреба в професії яких відмирає.
- в розвинених країнах настає насиченість
економіки "білими комірцями”, а тому
вони стають безробітними.
У теперешній час визначене місце на світовому
ринку трудових ресурсів займає і Україна.
Щоправда, більшим чином це складається
з трудовою міграцією українських громадян
закордон. Саме визначенню місця України
у світових міграційних процесах і присвячена
мета даної курсової роботи.
Для досягнення поставленої мети в роботі
виконані наступні завдання:
досліджена сутність міжнародної міграції;
подані основні тенденції розвитку сучасних
світових міграційних процесів;
висвітлено державне та наддержавне регулювання
міжнародної міграції робочої сили;
проаналізоване розширення ЄЕС і його
вплив на міграційну сферу в Україні;
показані особливості української трудової
міграції.
1. Сутність міжнародної міграції
Як форма міжнародних економічних відносин
міжнародна міграція робочої сили виникає
і розвивається водночас зі становленням
і еволюцією міжнародної міграції капіталу,
міжнародної торгівлі. Інтенсивно цей
процес відбувався наприкінці XVIII — на
початку XIX ст. із здійсненням промислової
революції та формуванням технологічного
способу виробництва, заснованого на машинній
праці.
Міжнародна міграція робочої сили спричинена
насамперед економічними факторами:
по-перше, дією законів капіталістичного
нагромадження, народонаселення, нерівномірності
економічного розвитку тощо, які зумовлюють
відносне перенаселення в одних країнах
та нестачу робочої сили в інших;
по-друге, істотною різницею в умовах праці,
рівні заробітної плати, рівні життя, умовах
підприємницької діяльності тощо;
по-третє, циклічним характером економічного
розвитку, зокрема асинхронністю економічного
циклу в різних країнах;
по-четверте, нерівномірним розгортанням
НТР, структурних криз і структурних реформ;
по-п'яте, демографічними факторами, різницею
у природному прирості населення. Так,
якщо у XX ст. темпи щорічного приросту
населення у слаборозвинутих країнах
становили приблизно 2,5%, то в розвинутих
вони не перевищували 1%;
по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними
та іншими неекономічними чинниками.
Міжнародна міграція робочої сили — форма
міграції населення, яка полягає в переміщенні
працездатного населення у межах світового
господарства в пошуках роботи, кращих
умов життя відповідно до економічних
законів.
Певною мірою таке переміщення зумовлене
неекономічними факторами. З погляду речового
змісту міграція малокваліфікованої та
некваліфікованої, недостатньо освіченої
робочої сили відбувається, по-перше, з
азіатських та африканських країн у розвинуті
країни західної Європи, з латиноамериканських
країн — до США та ін. Цей вид міграції
наймасовіший. По-друге, має місце міграція
висококваліфікованої та освіченої робочої
сили із західноєвропейських країн до
США, частково із слаборозвинутих країн,
країн колишнього СРСР (зокрема з України
до США та країн Західної Європи і деяких
країн Східної Європи).
З погляду соціально-економічної форми
міжнародна міграція робочої сили означає
процес формування її інтернаціональної
вартості, а також певну сукупність відносин
економічної власності між різними суб'єктами
з приводу привласнення створеного нею
необхідного і додаткового продукту.
Процес формування інтернаціональної
вартості робочої сили складається з трьох
основних елементів:
1) формування нових витрат, пов'язаних
з утриманням самого працівника і членів
його сім'ї. Такі витрати – це зрослі фізичні,
нервові, психічні, розумові витрати, зумовлені
підвищенням інтенсивності та продуктивності
праці; споживання певної кількості матеріальних
і духовних благ за іншими цінами, оплата
житла тощо. Зміни в утриманні членів сім'ї
пов'язані з грошовими переказами на утримання
сім'ї, а в разі міграції найманого працівника
з сім'єю — зі споживанням інших благ та
новими цінами на них;
2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю
перекваліфікації, отримання нової професії,
вивчення мови тощо;
3) розвиток нових потреб найманого працівника
в якісно новому середовищі. Йдеться про
модифікацію соціально-історичного елемента
вартості робочої сили, в якому відображається
розвиток матеріальних, соціальних і духовних
потреб.
Як засвідчив чималий досвід формування
інтернаціональної вартості робочої сили
в країнах Європейського Союзу, така вартість
утворюється на основі середніх для певного
регіону рівнів освіти та кваліфікації
працівників, середньої складності праці,
середніх умов відтворення робочої сили
нормальної якості. Виявом цього процесу
є вирівнювання заробітної плати на середньому
(а не нижчому і не вищому) для ЄС рівні,
на яку (зарплату) впливає не лише інтернаціональна
вартість товару, а й його ціна. Остання,
у свою чергу, може відхилятися вгору й
донизу від вартості залежно від попиту
та пропозиції на товар, економічної кон'юнктури
загалом та інших чинників.
В інших країнах та регіонах інтернаціональна
вартість може формуватися на нижчому
від середнього рівні. Це зумовлено тим,
що імпортована робоча сила переважно
використовується на непрестижних, нижчеоплачуваних
роботах, має місце дискримінація в її
використанні (а отже, й в умовах праці
та оплати), в обмеженні економічних, соціальних,
політичних та громадських прав. Така
ж ситуація складається в межах ЄС і у
випадку міграції малокваліфікованої
робочої сили з асоційованих країн, держав
колишнього СРСР. Щорічно в пошуках роботи,
кращих умов життя сьогодні емігрує до
25 млн. осіб (на початку 80-х років — приблизно
20 млн. осіб). Кількість іноземних працівників
у США становить 7—8 млн. осіб, в країнах
Західної Європи — понад 10 млн. осіб, у
нафтодобувних країнах Близького Сходу
— до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення
центру міграції робочої сили зі США до
Західної Європи.
Створюючи кращі умови праці, встановлюючи
вищу заробітну плату, США проводять активну
політику переміщення кадрів вищої та
найвищої кваліфікації, особливо молодих.
Тому не дивно, що майже третина всіх лауреатів
Нобелівської премії в цій країні — емігранти.
Найбільшого динамізму й завершеності
набула міжнародна міграція робочої сили
в країнах Європейського Союзу, про що
буде сказано далі.
Важливою її особливістю стала масова
міграція працездатного населення як
всередині СНД, так і в інші розвинуті
країни. Наприклад, у Росії в середині
90-х років налічувалося до 3 млн. мігрантів,
зокрема й з України.
Якісно новою формою міграції робочої
сили в епоху НТР є масові переміщення
науково-технічних кадрів із Західної
Європи та країн СНД (насамперед з Росії
та України) до США.
Ще однією рисою міжнародного руху робочої
сили в сучасних умовах є послаблення
стихійності та посилення регульованості
цього процесу як з боку окремих національних
країн, так і міжнародних організацій.
Крім того, постійно зростають масштаби
нелегальної еміграції. Так, щорічний
потік нелегальних емігрантів до США перевищує
1 мли. осіб. Розвинуті країни світу намагаються
проводити імміграційну політику з метою
припливу й використання найбільш працездатної,
мобільної, в розквіті фізичних та розумових
здібностей робочої сили.
Як і будь-яка форма міжнародних економічних
відносин, міжнародна міграція робочої
сили має позитивні й негативні наслідки.
Позитивним для країн-експортерів робочої
сили є зменшення безробіття, набуття
емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення
їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання
країною-експортером додаткового джерела
валютних доходів у формі грошових переказів
від емігрантів, а отже, покращення й платіжного
балансу (крім того, повертаючись з еміграції,
наймані працівники привозять з собою
цінності та заощадження на суму, яка приблизно
дорівнює їх грошовим переказам).
До негативних наслідків країни-експортера
відносять насамперед відплив високоосвічених
та висококваліфікованих кадрів (так звана
"втеча умів"). Якщо виходити з наведених
вище оцінок про середню вартість створюваної
однієї складної робочої сили в США, яка
в середньому перевищує 400 тис. дол., а інженера
— до 800 тис. дол., то у випадку постійного
виїзду з країни таких спеціалістів держава-експортер
зазнає відповідних збитків по кожному
емігранту. Ще більших збитків вона зазнає
у разі виїзду за кордон кандидата або
доктора наук, підготовка яких обходиться
від 1 до 2 млн. дол.
Ця проблема не обминула і Україну. В останній
час Президент країни, Кабінет Міністрів
та НАН України прймають невідкладні заходи
по поліпшиню умов праці та заробітної
плати науково-технічного потенціалу
нації, створення нових робочих місць.
2. Основні тенденції розвитку сучасних
світових міграційних процесів
Міграційні процеси відбуваються по всьому
світу і мають багатовекторну спрямованість,
але на світовомму ринку трудових ресурсів
склалися чітко визначені центри, куди
в основному стікаються трудові ресурси.
США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів
(5-12 млн.чол.) від загальної кількості всього
працюючого населення.
Західна Європа – кількість працюючих
імігрантів 4-7 млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі,
Швейцарії, ФРН, Франції.
Близький Схід – в середньому тут працює
3-5 млн. імігрантів. Найбільше іноземців
працює в Об”єднаних Арабських Еміратах,
Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.
Латинська Америка – число імігрантів
3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина
та Венесуела.
Австралія – це традиційний центр міграції,
котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів
від кількості всього числа працівників.
Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними
імпортерами робочої сили тут є Японія,
Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд,
Сінгапур.
Соціально-економічні наслідки міжнародної
трудової міграції мають як позитивні,
так і негативні сторони.
Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:
1. Дана країна отримала дешеву, молоду
робочу силу.
2. Отримала готових спеціалістів.
3. У такій країні прискорюється економічне
зростання, зростає державний бюджет.
Виграш країни- експортера трудових ресурсів:
1. Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям.
2. Експортом трудових ресурсів ослаблює
проблему безробіття.
3. Підвищується кваліфікація імігрантів,
які повернулись назад.
Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:
- виникнення додаткових проблем, пов٬язаних
з соціальним захистом імігрантів.
- відтік національної валюти у формі вивозу
чи переказу.
- втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів,
при їх поверненні на батьківщину.
Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:
- втрата висококваліфікованих підготовлених
спеціалістів, так званий "відтік розумів”.
- додаткові витрати з бюджету на підготовку
нових спеціалістів.
виникнення тенденції до спаду темпів
економічного зростання.
Таблиця 1
Зміна населення України за рахунок зовнішніх
міграційних процесів Показники Роки
19901996199719981999200020012002
Кількість наявного населення на кінець
року, тис.осіб51944,450818,450370,849918,149429,848923,248457,148003,5
Кількість постійного населення на кінець
року, тис.осіб51689,750638,850245,249850,949456,149036,548240,947787,3
Природний приріст населення,
тис. осіб27,6-309,5-311,6-300,7-350,0-373,0-369,5-364,2
Приріст (скорочення) населення України
за рахунок міграції з іноземними державами,
тис.осіб 78,3-169,2-136,0-152,0-138,3-133,6-152,2-33,8
Особливо ці наслідки стосуються України,
як країни-експортера трудових ресурів
(табл. 1), адже щорічно у 1996-2001 роках за
кордон виїжджало від 133 до 169 тис. осіб.
У 2002 році, за попередними оцінками, кількість
громадян, що емінрували з України, склала
близько 34 тис. осіб. Скорочення мігрантів
пояснюється зростанням обсягів трудової
міграції українців, про що докладніше
розповідається у п٬ятому пункті даної
курсової роботи.
3. Державне та наддержавне регулювання
міжнародної міграції робочої сили
Глобальні міграційні процеси робочої
сили вимагають державного та наддержавного
регулювання.
Державне регулювання міжнародної міграції
робочої сили — сукупність форм і методів
цілеспрямованого впливу держави на міграційний
рух працездатного населення з метою його
пристосування до потреб національної
економіки і насамперед для потреб розширеного
відтворення крупного капіталу.
Ця сукупність форм і методів залежить
від особливостей історичного розвитку
країни, економічної кон'юнктури, умов
відтворення.
З-поміж методів державного регулювання
міграції робочої сили важлива роль належить
регулюванню кількісного та якісного
складу мігрантів. Для регулювання кількості
іммігрантів використовують показник
імміграційної квоти, який розраховують
і затверджують щороку. При цьому враховуються
статево вікова структура, рівень освіти,
безробіття, наявність ринку житла та
інші параметри. Так, у США в 1995 p. загальна
імміграційна квота становила 675 тис. осіб.
Із них родичі американців — 480 тис. (71%),
140 тис. (20%) — спеціалісти (в яких зацікавлені
США) і 55 тис. — інші групи іммігрантів.
Якісний склад працівників-мігрантів
регулюється процедурою визнання наявних
у них документів про освіту або професійну
підготовку, роботу за спеціальністю,
встановлення вікового цензу (більші шанси
на в'їзд мають молоді працівники), врахування
національності (для забезпечення національної
рівноваги), стану здоров'я, додаткові
вимоги до певних професій і спеціальностей
(наприклад, програміст повинен володіти
прийнятими у країні програмними заходами
та ін,), врахування деяких якостей особистості
(наприклад, характеру, якщо йдеться про
в'їзд із певних країн). Водночас пріоритет
віддається підприємцям, які хотіли б
зайнятися бізнесом.
Країни-експортери робочої сили також
намагаються впливати на міжнародну міграцію
працівників. Вони регулюють обсяги еміграції
та якісний склад емігрантів (деяким із
них відмовляють в еміграції через нестачу
кваліфікованих і висококваліфікованих
спеціалістів, за несприятливої демографічної
ситуації); використовують еміграцію як
засіб залучення валютних ресурсів в економіку
країни (відкривають валютні рахунки з
наданням вищих відсоткових ставок, створюють
вигідніші умови для використання цих
коштів, ставиться вимога про переказ
у країну певної частки зарплати тощо,
залучають частину коштів посередницьких
організацій та ін.); країна-експортер
намагається захистити права емігрантів
за кордоном, укладаючи двосторонні угоди
з країною-імпортером, використовуючи
контрактну форму найму робочої сили для
роботи за кордоном (яка повинна гарантувати
певну заробітну плату, оплату проїзду,
житла, медичного обслуговування тощо);
організовують спеціальні установи, фонди,
представництва, аташе з праці при посольствах
тощо, які приймають народні конвенції,
угоди з трудової міграції, дотримання
основних прав емігрантів, допомагають
у забезпеченні їх медичними послугами,
житлом, навчанням дітей у школі (цим насамперед
займаються спеціальні фонди).
Важливим засобом регулювання процесу
трудової міграції є запровадження обов'язкового
державного ліцензування діяльності організацій
щодо найму працівників для роботи за
кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям,
які мають необхідні знання, досвід роботи,
міжнародні зв'язки й можуть нести відповідальність
(юридичну, матеріальну) за свої дії.
Процес регулювання міжнародної міграції
робочої сили окремими країнами в сучасних
умовах відбувається на підставі правових
норм і правил, зафіксованих у документах
міжнародних організацій, насамперед
МОП. При цьому держави, які ратифікували
міжнародні конвенції, визнають пріоритет
міжнародного права над національним.
МОП створена в 1919 p. У 1962 p. на 46-й сесії
МОП було прийнято угоду про основні цілі
та норми державної політики, в якій закріплювалися
такі ж права мігрантів, як і корінних
жителів, зокрема у сфері соціального
забезпечення. Країни, які ратифікували
цю угоду, зобов'язалися надавати мігрантам
за місцем їх проживання соціальну допомогу
(оплату медичного обслуговування, допомогу
в разі безробіття, хвороби, інвалідності,
професійного захворювання тощо). У загальнішому
плані визначається рівність мігрантів
щодо національності, релігії, статі тощо.
Захист прав мігрантів забезпечується
через організацію безплатних служб для
допомоги мігрантам. Ці служби надають
їм необхідну інформацію, вживають заходів,
які допомагають виїзду мігрантів та їх
переміщенню, забезпечують переведення
заробітної плати й заощаджень на батьківщину,
дбають про письмове оформлення трудових
контрактів і дотримання прав мігрантів
на їх отримання (ці контракти передбачають
термін найму, умови та зміст праці, рівень
заробітної плати і порядок її виплати),
про рівність в отриманні мінімальної
заробітної плати, забезпечення права
на освіту і здобуття кваліфікації (а також
її підвищення), участі в профспілках,
працевлаштування й соціальне забезпечення.
4. Розширення ЄЕС і його вплив на міграційну
сферу вУкраїні
Європейський Союз стоїть на порозі п'ятого
етапу розширення - безпрецедентного як
з точку зору кількості країн, що приєднаються
до ЄС найближчими роками, так і глибини
перетворень, які необхідно здійснити
для того, щоб цей етап став так само успішним,
як попередні. Увага України до цього етапу
розширення Союзу викликана, в першу чергу,
тим, що його здійснення створить принципово
нову ситуацію на Європейському континенті
та наблизить кордони Європейського Союзу
безпосередньо до кордонів України.
Україна розглядає розширення ЄС як важливий
фактор, що має загалом позитивне стратегічне
значення для майбутнього Європи та об'єктивно
відкриває нові, більш широкі можливості
співробітництва між Україною і Євросоюзом.
В економічній сфері розширення Європейського
Союзу виведе його на перше місце - як ринок
збуту українських товарів, та на друге
місце - як джерело українського імпорту.
В політичному аспекті позитивний вплив
буде справляти входження до ЄС безпосередніх
сусідів України, з якими налагоджено
традиційно дружні стосунки.
Однак, реалізація нових можливостей зовсім
не є гарантованою. Більше того, в короткостроковій
перспективі виникнуть і негативні наслідки,
що можуть створити суттєві перешкоди
на шляху формування єдиного європейського
економічного та політичного простору.
Тому в інтересах і ЄС, і, в першу чергу,
України вже сьогодні обговорити потенційні
негативні наслідки розширення ЄС для
неї та визначити механізми, що компенсували
б можливі втрати в окремих сферах співробітництва.
Нижче наводяться фактори, що визначатимуть
наслідки впливу розширення ЄС у міграційній
сфері.
Розширення ЄС буде супроводжуватися
впровадженням візового режиму сусідніми
країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного
контролю, посиленням боротьби з нелегальною
міграцією. Проблема впровадження візового
режиму торкається інтересів мільйонів
громадян України, які з різними цілями
щорічно відвідують ці країни.
Особливої уваги заслуговує проблема
регулювання трудової міграції і забезпечення
соціального захисту громадян України.
Адже запровадження в країнах-кандидатах
європейського порядку регулювання цієї
сфери неодмінно призведе до обмеження
можливостей працевлаштування громадян
України.
Левову частку потоку трудових ресурсів
України на Захід складає нелегальна трудова
міграція, що вже зараз є фактором напруги
в стосунках України з країнами ЄС та країнами-кандидатами.
Водночас, винятково заборонні заходи
з боку країн ЄС та країн-кандидатів не
вирішать проблему викорінення нелегального
працевлаштування українських громадян
на їх територіях. У короткостроковій
перспективі Україна не зможе лише власними
силами вирішити проблему кардинального
скорочення безробіття та значного підвищення
життєвого рівня населення. Тому пропозиція
нелегальної робочої сили з України існуватиме
та стимулюватиме попит на неї з боку тіньового
сектору економіки країн ЄС, тим самим
постійно підживлюючи його.
Для подолання нелегальної трудової міграції
необхідні не лише зусилля України (хоча,
безумовно, вони мають бути переважними).
Необхідною є взаємодія ЄС і країн-кандидатів
з Україною у комплексному вирішенні проблем
нелегальної трудової міграції - від допомоги
у створенні робочих місць в Україні до
легалізації трудових міграційних потоків
шляхом збільшення відповідних квот. У
середньостроковій перспективі необхідне
укладання угод України з ЄС щодо трудової
міграції і соціального захисту українських
працівників за кордоном.
Посилення боротьби з нелегалами в сусідніх
країнах-кандидатах, встановлення на кордонах
розширеного ЄС антиміграційних бар'єрів
у вигляді жорсткого прикордонного та
візового режимів (якщо не будуть активізовані
спільні зусилля та збільшена допомога
Україні), може значною мірою перекласти
тягар цієї транснаціональної проблеми
на Україну. А це, в свою чергу, може призвести
до ускладнення внутрішньої ситуації
в Україні. В результаті, Україна може
стати проблемною "санітарною" державою
на узбіччі європейської спільноти.
Жорсткі прикордонні та візові режими
з країнами - новими членами ЄС не вирішать
у повному обсязі проблему усунення нелегальної
міграції на території Євросоюзу. Навпаки,
перетворення України на державу-накопичувач
нелегалів може призвести до дестабілізації
її внутрішньої ситуації і тим самим -
до утворення зони нестабільності безпосередньо
на кордонах Європейського Союзу. Протидія
нелегальній міграції в країни ЄС потребує
не встановлення бар'єрів на західному
кордоні України, а впорядкування, власне,
всіх кордонів на схід від Європи та передусім
- східних і північних кордонів України,
через які до України потрапляє основний
транзитний потік нелегалів.
Впровадження візового режиму може мати
негативний вплив на свободу пересування
українських громадян і на рівень їх добробуту
не саме по собі. Візовий режим перетину
кордонів, процедури прикордонного контролю,
заходи з усунення нелегальної міграції
- звичайна міжнародна практика. Але в
ситуації України впровадження віз поєднується
з негативними факторами внутрішнього
характеру: низьким рівнем життя громадян,
що змушує їх, зокрема до демпінгу на ринку
праці, участі в кримінальному бізнесі
тощо; недостатньою правовою культурою,
загальною неготовністю великого числа
громадян до належної поведінки за кордоном.
Саме ці обставини, не в останню чергу,
зумовлюють прагнення країн ЄС і країн-кандидатів
відгородитися від України бар'єром віз
і жорстких процедур прикордонного контролю.
Тому, необхідною передумовою мінімізації
негативного впливу впровадження візового
режиму та посилення правил контролю стосовно
українських громадян є, перш за все, приведення
у відповідність до стандартів ЄС внутрішньої
соціально-економічної ситуації в Україні.
Водночас, ця обставина не виключає необхідності
здійснення відповідних адаптаційних
заходів до впровадження візового режиму
стосовно України: розширення мережі консульських
установ, спрощення процедур оформлення
документів, встановлення оптимальної
вартості віз.
Загалом, наближення ЄС до українських
кордонів об'єктивно зміцнює вплив європейської
спільноти на Україну. В політичному плані,
цей процес можна розглядати як позитивний
- такий, що сприяє запровадженню в Україні
європейських стандартів. Водночас, трансформація
ЄС може спричинити чимало проблем для
України. Очевидно, що характер та рівень
взаємовідносин України з розширеним
ЄС, загалом перспектива української євроінтеграції,
в першу чергу, будуть залежати від внутрішніх
трансформацій в Україні, від створення
умов для стабільного демократичного
розвитку, підйому вітчизняної економіки.
За висновками Українського центру економіко-політичних
досліджнь (УЦЕПД) з метою отримання позитивних
результатів і мінімізації негативних
наслідків, пов'язаних із розширенням
ЄС, необхідно вжити наступних заходів.
Активізувати співпрацю з ЄС у спільній
протидії нелегальній міграції. З цією
метою:
- завершити процес переговорів, затвердити
та розпочати реалізацію широкомасштабного
Спільного плану дій України та ЄС у галузі
юстиції і внутрішніх справ;
- вступити до Міжнародної організації
міграції (МОМ), де Україна є спостерігачем
з 1993 р. Повноцінне членство забезпечить
суттєве збільшення інформаційної, технічної
та матеріальної допомоги Україні з боку
МОМ у боротьбі з нелегальною міграцією;
- виступити з ініціативою стосовно запровадження
в Україні комплексної багатосторонньої
програми стабілізації міграційної ситуації,
одним з елементів якої був би її моніторинг
за участю міжнародних організацій (ЄС,
ОБСЄ, МОМ). Це підвищило б можливості залучення
технічної допомоги ЄС та інших міжнародних
організацій для посилення матеріально-технічного
забезпечення східного та північного
кордонів України, фінансування процедури
депортації нелегальних мігрантів;
- активізувати співробітництво в рамках
Програми TACIS (зокрема, щодо важливого
для України проекту обладнання східних
кордонів).
Верховній Раді України:
- розглянути та прийняти Постанову "Про
основні засади регулювання міграційних
процесів";
- прискорити розгляд важливого, з огляду
на нинішню ситуацію, законопроекту "Про
порядок надання притулку в Україні іноземцям
та особам без громадянства", акцентуючи
увагу на дотриманні прав людини та на
ресурсному забезпеченні виконання цього
Закону;
- внести зміни та доповнення до пункту
6 статті 18 Закону України "Про зайнятість
населення", якими передбачити правову
відповідальність і механізм контролю
за виконанням умов контрактів суб'єктами
підприємницької діяльності, які займаються
посередництвом у працевлаштуванні громадян
України за кордоном. Це створить додаткові
правові важелі для боротьби з нелегальним
експортом робочої сили.
Адміністрації Президента України:
- з метою забезпечення комплексності
та координації діяльності державних
органів у сфері міграції протягом року
розглянути можливість та опрацювати
питання створення Міжвідомчої комісії
з питань міграції. У разі прийняття позитивного
рішення, підготувати проект відповідного
Указу Президента України.
Кабінету Міністрів України:
- вдосконалити механізми відповідальності
юридичних і фізичних осіб, які з метою
особистого збагачення надають запрошення
на в'їзд на територію України потенційним
мігрантам;
- до кінця року (в рамках виділених на
цей рік коштів) разом із Сумською обласною
державною адміністрацією вирішити питання
щодо обладнання табору для утримання
незаконних мігрантів при Сумському прикордонному
загоні. Протягом року, згідно з Указом
Президента України "Про заходи щодо
боротьби з незаконною міграцією" №22
від 18 січня 2001р., забезпечити (разом із
місцевою владою) створення в АР Крим постійно
діючих регіональних пунктів збору іноземців
та осіб без громадянства. Розглянути
питання створення додаткових (крім єдиного
нині в Україні, в Одеській області) центрів
тимчасового прийому та розміщення біженців;
- протягом року провести консультації
з урядовими структурами прикордонних
країн-кандидатів з метою розробки спільних
програм адаптаційних процедур, що супроводжуватимуть
впровадження візового режиму (встановлення
оптимальної ціни візи, розширення мережі
консульських установ, спрощення процедур
оформлення документів).
Міністерству праці та соціальної політики
України разом з Міністерством внутрішніх
справ України, Службою безпеки України
та Національним центральним бюро Інтерполу
в Україні провести моніторинг діяльності
організацій, що займаються посередництвом
у працевлаштуванні громадян за кордоном.
Міністерству освіти і науки України провести
перевірку діяльності вузів країни в частині
надання ними запрошень на навчання іноземців.
Міністерству закордонних справ України:
- активізувати переговори з сусідніми
країнами, насамперед, з Росією і Білоруссю,
щодо підписання міжурядових угод про
приймання та передачу осіб, які перебувають
на території держав нелегально (реадмісію).
Синхронізувати цей процес з укладанням
відповідних документів між Україною
і країнами-членами ЄС;
- виступити з ініціативою проведення
міжурядового форуму за участю України,
Польщі, Румунії, Угорщини з проблем координації
національних візових політик, мінімізації
можливих негативних наслідків запровадження
візових режимів на кордонах з Україною.
Українській частині Ради з питань співробітництва
Україна-ЄС ініціювати обговорення умов
вилучення України з "негативного"
візового списку країн-членів ЄС;
-разом з Міністерством економіки та з
питань європейської інтеграції України,
із залученням керівників обласних державних
адміністрацій прикордонних регіонів
підготувати спільно з Угорською стороною
(та іншими сусідніми країнами) концепції
розвитку прикордонних областей із залученням
фінансування ЄС.
На думку експертів, реалізація цих заходів
сприятиме більш повному використанню
можливостей, що відкриваються для України
з розширенням ЄС, та мінімізації негативних
наслідків цього процесу.
5. Особливості української трудової міграції
Ринок праці будь-якої країни характеризується,
серед інших, і таким параметром, як мобільність
трудових ресурсів. Маємо на увазі, що
деяка частина порівняно молодих людей
готова мігрувати слідом за робочими місцями.
Наприклад, у США є будівельники-мігранти,
що 10 - 15 років живуть у вагончиках-трейлерах
(до слова, дуже зручних), подорожують від
будівництва до будівництва, щоб, заробивші
грошей, придбати будинок, знайти постійну
роботу і не гнатися більш за довгим доларом.
Таким чином, пом'якшуються регіональні
дефіцити робочих місць і (чи) робочої
сили. В Україні така дефіцитність теж
спостерігається, однак загальновідомо,
що трудова міграція спрямована в основному
ззовні (Додаток 2).
Причина на поверхні, оскільки навіть
різнороб на сезонних сільгоспроботах
у розвинутих країнах одержує мінімум
у 10 разів більше, ніж середньостатистичний
українець з високою кваліфікацією.
Так, українці виїжджають, причому масово.
Київський експерт Ігор Бровко, вважає,
що порядку 2 млн. громадян України щорічно
знаходяться "на заробітках" на території
європейських держав. Переважна більшість
- близько 1,5 млн.- нелегальні трудові мігранти,
що офіційно виїхали за рубіж по туристичних
візах, гостьовим запрошенням і т.п.
Безумовно, статистика дуже приблизна,
і цифри можуть бути значно більшими. Хтось,
закінчивши роботу з офіційного трудового
контракту, на власний страх і ризик нелегально
залишається в країні перебування. Хтось
з нелегалів знаходить законний статус.
Тим часом Європа, з її все зменшуваною
народжуваністю, має потребу в припливі
робочої сили, а політична активізація
правих ксенофобів створює переваги працівникам
з білою шкірою. Тому схоже, що попит на
"акції” українців зростає.
Наприклад, після цілого ряду двосторонніх
переговорів готова до підписання "Угода
про тимчасову міграцію українських працівників
для працевлаштування в Португальській
Республіці". До речі, за інформацією
прес-служби Міністерства закордонних
справ, підсумковий документ із цього
приводу Україна і Португалія планують
підписати не пізніше кінця лютого - початку
березня наступного року.
Українське Міністерство закордонних
справ визнає, що по його оцінках у Португалії
знаходяться в положенні нелегальних
трудових мігрантів до 50 тис. наших співвітчизників.
Ще стільки ж українців, за даними українського
консульства в Лісабоні, офіційно працюють
на території Португалії.
Проте, на підставі статистичних даних
португальської поліції, можна визначити,
що реальне число українців, що працюють
на плантаціях Португалії в пікові періоди
збиральних жнив, що, як відомо, буває в
Португалії кілька разів у рік, досягає
півмільйона. Приблизно така ж ситуація
й в Іспанії. Умови праці в Іспанії і Португалії
практично ідентичні.
У Німеччині дещо інша ситуація, адже ця
даржава - транзит у Шенгенскую зону.
Так, керівник прикордонної поліції у
Франкфурті-на-Одеру г-н Екєгардт Вахє,
думку якого обнародувала українська
редакція радіо "Воля", вважає, що
більш 70% "туристів" з України їдуть
на роботу в Європу. Німецькі прикордонники
стверджують, що на автомобільному пропускному
пункті Франкфурті-на-Одеру чи ледве не
кожну другу годину з'являється автобус
з України, переповнений, в основному,
молодими чоловіками, що у переважній
більшості плутаються з відповідями про
мету своєї "туристичної поїздки".
У підтвердження думки німецьких прикордонників,
можна привести дані диспетчера однієї
з київських транспортних компаній, що
спеціалізуються на міжнародних перевезеннях.
Сергій Ігнатенко затверджує, що тільки
з Києва автобусами в Європу щодня їде
близько 300 чоловік.
Федеральна прикордонна поліція Німеччини,
як повідомляє німецька газета "Гандельсблатт",
констатує, що тисячі нелегальних трудових
мігрантів знайшли можливість потрапити
в країни Євросоюзу завдяки так називаним
"райзе шуз пасс" (запрошення у ФРН
із метою індивідуального туризму, продаються
біля німецьких туристичних і страхових
компаній). У 2001 році німецьке консульство
в столиці України видало більш 276 тис.
туристичних віз.
За даними німецьких правоохоронних органів,
мета поїздок більшості українців - Іспанія
і Португалія, де вони влаштовуються на
сезонні сільськогосподарські роботи
і будівництво. Нелегальна трудова міграція
з України стала "золотим дном" для
ділків злочинного світу. Та ж газета "Гандельсблатт"
приводить думку представника Асоціації
співробітників німецької кримінальної
поліції Хольгера Бернзеє, що повідомив,
що в ході перевірки на одному з будівельних
майданчиків Німеччини були затримані
три українці, що мали фальшиві запрошення
на роботу від трьох різних німецьких
фірм.
Як з'ясувалося пізніше, ці фірми щорічно
видавали не менш 300 подібних запрошень,
по яких згодом оформлялися шенгенські
візи громадянам України. Хтось з українців,
що в'їхали подібним чином у Німеччину,
залишався в країні, хтось продовжував
подорож далі, у Іспанію чи Португалію.
Утім, на нелегальних мігрантах, що прагнуть
заробити за рубежем, роблять гроші не
одні німецькі фірми. Тільки в столиці
близько 50 кадрових агентств, що наполегливо
рекламують власні послуги по працевлаштуванню
за рубежем у періодичній пресі. Проте,
Наталія Молчанова, директор філії компанії
"Бессарабов & К", що працює на ринку
перекладів консультацій і легалізації
документів, затверджує, що насправді
фірм, що реально працевлаштовують людей
за кордоном, на весь Київ - не більше 3
- 5.
Легальні оператори ринку закордонного
працевлаштування тісно співробітничають
з бюро перекладів - кожній людині, що виїжджає
за межі України на роботу, потрібно перевести
на іноземні мови і легалізувати в українському
Міністерстві закордонних справ, Мін'юсті,
консульській установі країни, у яку він
їде, десятки документів.
Процедура іноді затягується на кілька
місяців і обходиться для щасливчика (у
залежності від тривалості контракту,
передбачуваної зарплати, умов проживання
на новому місці роботи) у 1200 – 2500 дол.,
разом з послугами юриста і нотаріуса,
кадрового агентства, бюро перекладів.
Такі суми може заплатити далеко не кожен
українець. Але ж гнітюче число нелегальних
мігрантів - безробітні жителі провінцій.
Однак нелегалам закордонні поїздки теж
влітають у копієчку. Знаючі люди затверджують,
що якщо людина виїжджає по згаданій вище
туристичний візі, те закордонний вояж
обходиться йому в 350 – 500 дол., якщо ж "остарбайтер"
їде в Європу по фіктивному гостьовому
запрошенню громадянина однієї з країн
Євросоюзу, то в Украї |