Сутність економічних доходів

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Ця розбіжність може проявитись двояко:

-час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці;

-час використання робочої сили  перевищує час, необхідний для її відтворення.

Перша ситуація не прийнятна для підприємця (роботодавця), оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж вони того варті, відтак означає створення економічного збитку від праці (Р, < 0), де Р, - прибуток від ресурсу "праця".

Друга ситуація передбачає, що протягом однієї частини робочого дня працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої - надлишок вартості, який вееквівалентно привласнюється підприємцем і забезпечує йому додаткову вартість у формі прибутку (Рь > 0).

Окрім описаних двох ситуацій, можлива ще одна, за якої підприємство від використання трудових послуг отримує нульовий прибуток {Р = 0). Така ситуація виникає тоді, коли час використання найманої праці дорівнює часу, необхідному для відтворення робочої сили.

Так у найзагальнішому вигляді може бути представлена марксистська теорія функціонального розподілу доходів.

3. Ринок праці.

Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всі сфери економіки. Він дає відповіді на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві.

Ринок праці є одним з основних і найскладніших елементів ринкової економіки, а також одним з основоположних предметів дослідження економіки праці. Він становить систему організації найманої праці на основі ринкових законів, яка включає роботодавців, що пред'являють попит на працю, найманих працівників, що формують на цьому ринку пропозицію праці, а також механізми й інститути узгодження інтересів працівників та роботодавців. Саме через ринок праці найважливіший національний ресурс — людський капітал — розподіляється за регіонами країни, галузями і видами виробництва, професіями і підприємствами. Саме через ринок праці мільйони працівників знаходять підходящу для себе роботу, а сотні тисяч підприємців знаходять потрібних працівників. Саме на ринку праці (з певним державним регулюванням) визначається рівень заробітної плати, яка є фінансовою основою добробуту більшості населення.

В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних реформ. Тому, на певному етапі, в Україні формувався ринок праці з обмеженим попитом. Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства. Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використання праці.

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами: — законодавче встановлення умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів і найманою робочою силою, профспілками та підприємцями тощо; — створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; — створення мережі центрів служб зайнятості і бірж праці для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги у працевлаштуванні, консультаціях, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах; — створення фондів сприяння зайнятості на загальнодержавному та місцевих рівнях; — розроблення програм державної допомоги у підготовці кадрів; розроблення програм державної допомоги у створенні нових і підтримці діючих робочих місць в окремих галузях і районах; — розроблення державної допомоги у працевлаштуванні, створенні і підтримці нових робочих місць для окремих категорій населення; — створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

Ринок праці потребує регулювання з боку держави через економічні, адміністративні та правові важелі. Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є пільги підприємствам, що створюють додаткові робочі місця для громадських робіт, а також оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням ціни мінімального споживчого попиту, допомоги у зв'язку з безробіттям на рівні фізіологічного мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили.

 

 

 

В умовах ринкових відносин розрізняють номінальну та реальну заробітну плату (див. рис. 13.2).

Номінальна заробітна плата - являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу.

З урахуванням ступеня розвитку суспільства, економічного, інституціонального чинників і навіть природно-кліматичних умов заробітну плату як ціну будь-якого товару визначають багато факторів:

- ступінь розвитку науково-технічного, економічного і духовного процесу країни;

- ступінь збалансованості трудових  ресурсів і робочих місць, тобто  співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;

- фізичне здоров'я людини, її  загальноосвітній, культурний і  професійний рівень;

- умови праці (привабливість, шкідливість, організація);

- рівень організованості найманих робітників у боротьбі за свої соціальні права;

- рівень захищеності найманих робітників державою, встановлення та дотримання нею соціальних гарантій (обмеження величини робочого дня, отримання нормального співвідношення між мінімальною заробітною платою і прожитковим мінімумом).

Величина номінальної середньомісячної заробітної плати за регіонами України наводиться в табл. 13.1. Як видно з таблиці, на початок 2009 р. найвища заробітна плата виплачувалася в м. Києві - 2823 грн, на другому і третьому місцях знаходяться Донецька (1888 грн) та Дніпропетровська (1745 грн) області.

Не можна не зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки на такі розбіжності в середньомісячній заробітній платі не останню роль при її обчисленні відіграє своєчасне врахування кількості і якості праці, її продуктивність та ефективність.

Це завдання розв'язується за допомогою:

1) науково-технічного нормування  праці;

2) тарифної системи;

3) форм і системи оплати праці.

Науково-технічне нормування праці - процес встановлення обґрунтованих норм праці (норм виробітку, норми часу, норми обслуговування тощо), які необхідні для об'єктивного оцінювання витрат праці на виконання конкретних видів робіт. Норми праці встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології та організації виробництва.

Якість праці найманих працівників вимірюється за допомогою тарифної системи, яка складається з чотирьох елементів:

1) тарифно-кваліфікаційних довідників;

2) тарифних сіток;

3) тарифних ставок (окладів);

4) районних коефіцієнтів.

Тарифно-кваліфікаційний довідник містить у собі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. У ньому перераховуються вимоги щодо знань, умінь, навичок виконання тієї чи іншої роботи. Кожна робота тарифікується певним розрядом. За першим розрядом тарифікуються найпростіші роботи, а за вищим (останнім) розрядом - найскладніші роботи, виконання яких потребує високої майстерності.

Тарифні сітки - шкала співвідношення оплати праці різних груп робітників залежно від складності робіт, рівня кваліфікації виконавців складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів. Кожен з них показує, у скільки разів більше має оплачуватись вищий розряд порівняно з першим (тарифний коефіцієнт першого розряду дорівнює 1).

Тарифна ставка (оклад) - це фіксований розмір оплати праці працівника за виконання норми праці (трудових обов'язків) визначеної складності (кваліфікації) за одиницю часу (година, день, місяць). Початковою тарифною ставкою є ставка першого кваліфікаційного розряду, розмір якої відповідає гарантованому мінімуму заробітної плати.

Районні коефіцієнти показують підвищення заробітної плати за специфічні умови праці у віддалених районах, на островах тощо.

Тарифна система регулює основну частину заробітної плати, тому в процесі перебудови економіки інституційні органи намагаються постійно удосконалювати тарифну систему. Основні шляхи вдосконалення тарифної системи наводяться в Законі "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. та інших нормативних та урядових документах. Серед них:

- уніфікація тарифної системи  відповідно до стандартів міжнародного  рівня;

- підвищення тарифного коефіцієнта при отриманні працівником вищого розряду, що створює матеріальний стимул у підвищенні кваліфікації;

- встановлення вищих тарифних  ставок працівникам, від яких  залежить прискорення науково-технічного  прогресу;

- встановлення науково-обгрунтованих  меж граничних ставок тарифної  сітки;

- забезпечення відповідності між тарифними ставками та умовами відтворення робочої сили;

- досягнення єдності у визначенні  якості праці при нарахуванні  заробітної плати.

Будучи перетвореною формою вартості і ціни робочої сили, сама заробітна плата набуває, свою чергу, певних форм організації, в межах яких діють відповідні системи оплати праці. Вони залежать від умов праці на підприємствах. Фірма сама визначає, яку форму і систему оплати праці вона буде використовувати в розрахунках з власними співробітниками.

Сучасний ринок вимагає, щоб при виборі форми і системи оплати праці на підприємстві заробітна плата прив'язувалася до результатів праці, а не до норм, тарифів і окладів.

У більшості країн світу, в тому числі і в Україні, традиційно використовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну (почасову) (див. рис. 13.2).

Відрядна (поштучна) заробітна плата передбачає залежність заробітку від кількості виготовленої продукції відповідно до встановлених незмінних розцінок. Відрядна форма оплати праці виступає як:

- пряма відрядна (розцінки не змінюються при будь-якому виконанні норм виробітку);

- відрядна-преміальна (поряд з оплатою  за кількість виробленої продукції здійснюється виплата премії за певні показники);

- відрядна-прогресивна (роботи, виконані  понад норму, оплачуються за прогресивною  шкалою)

- акордна система оплати праці (встановлюється на весь об'єм робіт незалежно від кількості працюючих);

- акордна-преміальна система оплати  праці (встановлюється за скорочення  нормативних строків виконання  робіт).

Погодинна заробітна плата - це заробітна плата, яку отримує найманий працівник за фактично відпрацьований час роботи. Вона виникла в процесі становлення капіталістичних відносин і використовується в тих сферах діяльності, в яких складно визначити кількісні та якісні результати праці. При цьому враховуються кваліфікація працівника і кількість відпрацьованих годин. Погодинну оплату праці поділяють на:

- погодинно-преміальну (доповнюється  преміюванням персоналу за відповідні  досягнення в роботі);

- погодинно-прогресивну (використовуються  значно вищі розцінки за понаднормову  тривалість робочого дня).

Багато іноземних підприємств і фірм в Україні фірм використовують багатофакторні системи оплати праці. В цьому випадку оплата праці складається з постійної та змінної частин. Постійна частина заробітної плати включає: