Що б ви змінили у соціально-демографічній політиці для збільшення народжуваності?

Міністерство  освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Кафедра управління персоналом та економіки праці

 

 

 

 

 

Есе

на тему:

«Що б ви змінили у соціально-демографічній політиці для збільшення народжуваності?»

 

 

 

 

 

 

 

 

студентки ІІІ-го курсу 

спеціальності 6508/1

Сарган В.І.

Перевірила:

Думанська В. П.

 

 

 

 

Київ — 2013 рік

Демографічна  політика — це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій.

Основи демографічної політики

Демографічна політика являє собою систему загальновизнаних на рівні управління ідей, концептуально необхідних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, що відповідають конкретно-історичним умовам, припускають досягнення встановлених якісних і кількісних цілей як демографічного розвитку, так і цілей соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Найважливіше завдання демографічної  політики полягає в розробці ефективних методів зі зменшення показників захворюваності та збільшення тривалості життя. Є три види методів демографічної політики: економічні, адміністративно-юридичні та соціально-психологічні. До економічних методів належать заходи, за допомогою яких створюються найкращі умови поєднання трудової й виховної функцій сім'ї. Серед адміністративно-юридичних методів демографічної політики розрізняють різні законодавчі акти. До соціально-психологічних методів належать в основному пропагування пошани та важливості материнства.

Сукупність демографічних процесів — це одна із підсистем суспільства, і її розвиток підпорядкований інтересам і цілям усієї системи. З цієї точки зору демографічний розвиток країни чи будь-якого її регіону треба розглядати як фактор соціального розвитку, а населення — як кінцеву мету всієї соціальної політики.

Таким чином, в межах демографічної політики держава повинна створювати всі умови для нормального розвитку відтворювальних процесів.

Головні напрями демографічної політики

Головними напрямами демографічної політики держави є стимулювання народження визначеного числа дітей, укріплення сім'ї і сімейних відносин, зниження захворювань і смертності, призупинення депопуляції і безсистемної міграції, створення умов для формування ефективної структури населення і трудових ресурсів, зниження рівня безробіття.

Цілеспрямоване управління демографічними процесами для сучасного суспільства є об'єктивно необхідним. Врахування особливостей демографічної ситуації, основних тенденцій відновлення населення стає важливою умовою ефективної соціальної політики. Так, зміна чисельності, статевого складу населення, його професійного і освітнього рівнів, розмірів сім'ї визначають можливий приріст трудових ресурсів з їх кращими якісними і структурними характеристиками .

Відомо, наприклад, що на різних вікових стадіях (в рамках одного покоління) кількісне співвідношення статей неоднакове; з часом питома вага жінок в суспільстві порівняно з чоловіками зростає. У складі населення може бути більше молоді або більше людей пенсійного віку. В таких випадках говорять про "омолодження" або "старіння" нації, що викликається такими обставинами, як смертність і народжуваність, динаміка соціально-демографічних перепадів, економічних криз.

Правильно побудована демографічна політика — це комплекс заходів, спрямованих на створення стійких у часі кількісних і якісних параметрів відновлення населення, що відповідають довгостроковим інтересам суспільства, побудову сприятливих умов для найбільш повного розвитку всіх сутнісних сил людини і максимальної реалізації її творчого потенціалу.

Як всі знають, в нашій країні демографічна ситуація бажає знати кращого, адже чисельність населення країни поступово та неухильно зменшується. Динаміка ми можемо бачити на таблиці:

 

	Кількість наявного населення
	всього	у тому числі
		міське	сільське
1990	51838,5	34869,2	16969,3
1991	51944,4	35085,2	16859,2
1992	52056,6	35296,9	16759,7
1993	52244,1	35471,0	16773,1
1994	52114,4	35400,7	16713,7
1995	51728,4	35118,8	16609,6
1996	51297,1	34767,9	16529,2
1997	50818,4	34387,5	16430,9
1998	50370,8	34048,2	16322,6
1999	49918,1	33702,1	16216,0
2000	49429,8	33338,6	16091,2
2001	48923,2	32951,7	15971,5
2002	48457,1	32574,4	15882,7
2003	48003,5	32328,4	15675,1
2004	47622,4	32146,4	15476,0
2005	47280,8	32009,3	15271,5
2006	46929,5	31877,7	15051,8
2007	46646,0	31777,4	14868,6
2008	46372,7	31668,8	14703,9
2009	46143,7	31587,2	14556,5
2010	45962,9	31524,8	14438,1
2011	45778,5	31441,6	14336,9
2012	45633,6	31380,9	14252,7
2013	45553,0	31378,6	14174,4

 

Все це зумовлено багатьма чинниками:

- Механічний рух населення. (Наша країна відіграє роль  країни-донора в світовому міграційному  процесі.)

- Фінансово-економічне забезпечення  охорони здоров’я. (Порівняно з  розвиненими країнами тривалість  життя в Україні на 15 років  менша. )

- Природний рух населення.

Природний рух населення  є найважливішим чинником, що впливає  на демографічну ситуацію в країні. Кількість жителів поступово  зменшується, переважно через депопуляцію, тобто перевищення числа померлих над народженими. Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не є таким вже екстраординарним явищем — понад третину європейських країн нині охоплені депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляції щорічно втрачала у середньому 350 тис.

 

	Кількість народжених, тис. осіб	Кількість померлих, тис. осіб	Природний приріст населення, тис. осіб
1990	657,2	629,6	27,6
1991	630,8	669,9	-39,1
1992	596,8	697,1	-100,3
1993	557,5	741,7	-184,2
1994	521,6	764,7	-243,1
1995	492,9	792,6	-299,7
1996	467,2	776,7	-309,5
1997	442,6	754,2	-311,6
1998	419,2	719,9	-300,7
1999	389,2	739,2	-350,0
2000	385,1	758,1	-373,0
2001	376,5	746,0	-369,5
2002	390,7	754,9	-364,2
2003	408,6	765,4	-356,8
2004	427,3	761,3	-334,0
2005	426,1	782,0	-355,9
2006	460,4	758,1	-297,7
2007	472,7	762,9	-290,2
2008	510,6	754,5	-243,9
2009	512,5	706,7	-194,2
2010	497,7	698,2	-200,5
2011	502,6	664,6	-162,0
2012	520,7	663,1	-142,4

 

З даної таблиці ми можемо побачити, що за останні два роки народжуваність в країні трохи підвищилась, але, порівняно з початком дев’яностих, вона значно впала. А з цього можна  зробити висновок, що наша влада  робить деякі кроки для поліпшення демографічної ситуації, та вони не надто дієві.

Проаналізуємо причини демографічної  проблеми, що склалася в Україні.

У нашій країні орієнтація йде на одну, максимум двох дітей  в сім’ї. Це зумовлено, перш за все  економічними, політичними та соціальними  чинниками. Як би це грубо не звучало, та дитина, це досить дороге задоволення як і в грошовому плані, так і по відношенню до здоров’я жінки. Адже є певний вік, коли жінці народити легше та безпечніше (першу дитину до 25 років).

Розглядаючи причини здебільшого  пізньої вагітності з економічної  точки зору слід зазначити, що дана проблема пов’язана з низьким  фінансовим забезпеченням молодих  сімей (віком 20-25 років). А саме:

• більшість з молодих людей у такому віці ще здобувають освіту і не мають можливості йти працювати та не мають часу на дитину;
• не можуть знайти роботу, через недостатню кваліфікацію або відсутність досвіду;
• а навіть якщо вони знаходять роботу, то, зазвичай, заробітна плата, є недостатньо високою, і її не вистачає на достатнє задоволення своїх потреб та потреб дитини;

В разі якщо в такої молодої  пари з’явиться дитина, то в них  просто не буде достатньої кількості  фінансових ресурсів для нормального  забезпечення дитини та сім’ї загалом.

Досліджуючи дану проблему, я вирішила провести аналіз витрат пов’язаних з вихованням та доглядом за дитиною.

Ще до народження необхідно  забезпечити медичний догляд за вагітною та додаткові витрати пов’язані з вагітністю. Приблизні розрахунки мають такий вигляд:

• аналізи за час вагітності обійдуться в 1500 гривень;
• експертне УЗД – 300-450 гривень (всього за час вагітності необхідно пройти три і більше обстеження);
• консультація профільного спеціаліста – від 200 до 400 гривень.
• попередня домовленість з лікарем, залежно від пологового будинку, коливається від 4 до 8 тис. грн. – За природні пологи і від 6 до 12 тис. грн. – За кесарів розтин.
• у деяких пологових будинках окремо доведеться заплатити за палату (від 500 до 2000 грн.), якщо майбутня мама хоче мешкати там одна і мати в кімнаті зручності.
• офіційна подяка пологовому будинку за те, що вони підпишуть обмінну карту вагітної складає 800 гривень (якщо не за пропискою) і 600 грн (якщо по прописці).
• крім того, в роддом необхідно приїжджати зі своїми медикаментами. Списки того, що потрібно купити, висять в приймальному покої. Туди входить все – від постелі до пупкового затиску для дитини. У кожному пологовому будинку списки різні, але в цілому суть одна – краще взяти абсолютно все з собою. Перелік медикаментів, які необхідно придбати, також підкаже лікар. Закупівлі перерахованого в списках можуть обійтися в суму від 2 тис. грн.

За мінімальними підрахунками сума за перед пологовий догляд становитиме  ~ 11000 грн. Ця сума не враховує витрати на одяг для вагітних, спеціальне харчування тощо.

З народженням дитини, сім’я  одразу ж несе велику кількість витрат, на певний набір необхідних для догляду  за дитиною товарів, таких як: витрати  на лікарів, коляска, ліжечко, набір для годування, засоби гігієни, одяг та інші.  По мінімальним розрахункам:

• ліжечко з усіма приналежностями від 3 тис. грн.
• коляска обійдеться в суму від 2 тис. грн.
• Гігієна малюка – підгузники, пелюшки – це покупки, які тепер доведеться здійснювати постійно. Пачка підгузників обійдеться від 50 гривень, і перший час їх йде дуже багато. Запасатися памперсами теж не варто. Вгадати, як буде рости дитина, досить складно. (В перший місяць ці витрати становитимуть приблизно біля 1500 грн.)
• З одягу основні витрати припадають на комбінезон і / або конверт в коляску – від 400 до 1000 грн. Дрібнички – бодіки, сліпи, шапочки, носочки – від 300 грн. за стартовий набір (всього по два).

За мінімальними підрахунками сума, яку необхідно буде виділити одразу при народженні дитини становитиме ~  7500 грн  . Ця сума враховує лише лише обов’язкові витрати при народженні дитини, не враховуючи вират на подальше її утримання та догляд.

При досягненні дитиною трирічного віку витрати на підгузки та спеціальне харчування відсіюються, але на зміну  їм приходять нові: витрати на дитячий  садочок та розвиток дитини (постійна зміна одягу, розвиваючі іграшки, вітаміни). Подібні витрати не тільки супроводжують  батьків, але й постійно зростають  під час усього періоду догляду  за дитиною до 18 років, і не закінчуються при досягненні цього віку.

Проведені розрахунки передбачають, що в сім’ї буде лише одна дитина, яка є абсолютно здоровою, та не потребує додаткових витрат на медичний догляд.

Також на відсутність дітей  в молодих сім’ях значний вплив  має менталітет молоді та населення  загалом, адже загальноприйнятим є  те, що дитину є доцільним заводити тоді, коли «станеш на ноги», тобто, коли ти отримаєш освіту, влаштуєшся на гарну роботу та матимеш міцне  подружжя.

З усього вище сказаного, можна  зробити висновок, що демографічна політика в нашій країні має значні вади. Я запропоную своє бачення вирішення даних проблем:

По-перше, допомога Держави  при народженні дитини має бути збільшена. На сьогоднішній день одноразова допомога на народження дитини з квітня 2011 року становить: при народженні першої дитини 30 прожиткових мінімумів для дитини до 6 років (з 1.12.2013– 32,850 тис. грн., з яких 10320 буде виплачуватись одноразово, а решта рівними частинами протягом 24 місяців.), на другу дитину – 60 прож. мінім. (65,7 тис. грн.), На третю і більше 120 прож. мінім. (131,4 тис. грн.). Виплачуються ці суми протягом двох, чотирьох або 6 років. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку становить 130 грн. на місяць.