Роздержавлення та приватизація в Україні

Основними принципами приватизації в Україні є:

• законність;

• державне регулювання і контроль;

• надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

• надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів приватизованих підприємств;

• забезпечення соціальної захищеності і рівності прав участі громадян України в процесі приватизації;

• платність відчужуваності державного майна;

• пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

• безоплатна передача частки державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери; дотримання антимонопольного законодавства;

• повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про порядок приватизації і відомості про об'єкти приватизації;

• урахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності й об'єктів науково-технічної сфери;

• застосування переважно конкурентних засобів у випадку приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів і об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, суспільного харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу, а також продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх і крупних підприємств.

Центральне місце в державній приватизаційній програмі приділяється способам приватизації. Програма передбачає 8 способів приватизації державного майна.

1) Викуп об'єктів малої приватизації  товариствами покупців, створеними  працівниками цих об'єктів. Такий  спосіб приватизації не передбачає  конкуренції покупців.

2) Викуп державного майна підприємства  за альтернативним планом приватизації. Це - спосіб приватизації, за яким  власником об'єкта (або його частини) стає товариство покупців, створене  його працівниками згідно з  розробленим власним планом, альтернативним  запропонованому комісією з приватизації.

3) Викуп державного майна, зданого  в оренду. За даного способу  приватизації власником об'єкта  стає його орендар.

4) Продаж на аукціоні - спосіб  приватизації, коли власником об'єкта  стає покупець, який запропонував  у ході аукціону максимальну  ціну.

5) Продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником  об'єкта стає покупець, котрий  запропонував найкращі умови  подальшої експлуатації об'єкта  або за рівних умов - найвищу  ціну.

6) Продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає  покупець, який запропонував найвищу  ціну.

7) Продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий  на конкурсних засадах здобув  право оплати за придбаний  об'єкт з відстрочкою платежу  на три роки за умови попереднього  внесення 30% його вартості.

8) Продаж акцій відкритих акціонерних  товариств (на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі). Власниками  державних підприємств тут стають  покупці, які на конкурсних засадах  запропонували найвищу ціну за  найбільшу кількість акцій.[22]

До об'єктів приватизації відносяться:

• майно підприємств, цехів, виробництв, ділянок, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо у випадку їхнього виділення в самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва по основній спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються;

• об'єкти незавершеного будівництва і законсервовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі, в майні господарських товариств і інших об'єднань.

Суб'єктами процесу приватизації є:

• державні органи приватизації;

• покупці (їхні представники);

• посередники.

Покупцями державного майна можуть бути:

• громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;

• юридичні особи, зареєстровані на території України;

• юридичні особи інших держав.

Не мають права бути покупцями органи державної влади й управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%, та інші суб'єкти, перелік яких визначається державою.

До посередників приватизації належать:

• фінансові посередники - здійснюють продаж придбаних акцій на ринку цінних паперів;

• довірчі товариства - від імені, за дорученням і за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність з приватизаційними паперами;

• холдинги та інвестиційні фонди - акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску.

Види приватизаційних паперів:

• приватизаційні майнові сертифікати;

• компенсаційні сертифікати;

• житлові чеки;

• земельні бони.

Кожний громадянин України може брати участь у приватизації державних підприємств, використовуючи для цього перераховані вище приватизаційні папери.

Працівники підприємств, що приватизуються, мають пільги:

1) Право на першочергове придбання  акцій за їх номінальною вартістю  на загальну суму виданого  працівнику приватизаційного сертифіката.

2) Право на першочергове придбання  за рахунок власних коштів  акцій за їх номінальною вартістю  на половину суми виданого  працівнику приватизаційного майнового  сертифіката.

3) Товариства покупців, створені  працівниками підприємств, що приватизуються, мають пріоритетні права на  придбання підприємства за конкурсом  і в розстрочку платежу.

Місцеві органи влади відповідно до своєї компетенції можуть надавати додаткові пільги працівникам окремих підприємств аж до безоплатної передачі їм частки або всього майна, що приватизується.[13]

 

 

3.5. Аналіз приватизаційних  процесів на Україні.

Як же протікали процеси роздержавлення і приватизації в Україні? Яка динаміка цих процесів? Яким чином зазначені процеси впливають на економічну ефективність роботи підприємств? Зупинимося на даних питаннях більш докладно.

Роздержавлення і приватизація державного майна в Україні здійснюються із 1992 року. Цей рік ознаменував початок першого етапу приватизації в Україні. З самого початку процес роздержавлення і зміни форми власності йшов достатньо тяжко і повільними темпами. Це обумовлювалося цілим рядом негативних чинників, що мали місце в суспільстві в період переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки: політичними протиріччями і непослідовністю в здійсненні ринкових перетворень, недостатньою методологічною і методичною обгрунтованістю приватизації, надмірною політизованістю підходів до її здійснення, прагненням галузевих міністерств і місцевих органів влади вивести за межі приватизації якнайбільше об'єктів, що представляли собою відомчий, місцевий, а часом і особистий інтерес для окремих керівників, і т. д. Необхідно також відзначити і стан чинного законодавства, у котре часто вносилися зміни і доповнення, тобто постійно змінювалися правила гри.[7]

Внаслідок цих та інших труднощів і непогодженостей терміни підготовки і проведення роздержавлення істотно затяглися, по оцінці Фонду державного майна України - приблизно в 2-2, 5 рази проти тих, що були встановлені урядом.

Проте, незважаючи на вплив негативних чинників, що стримували процес роздержавлення, держава цілеспрямовано тримала курс на створення ринкової економіки, заснованої на рівноправному функціонуванні усіх форм власності. За 1992-1995 рр. в Україні змінили організаційно-правову форму господарювання близько 28 тис. об'єктів, причому більше половини з них - у 1995 р. За цей період частка державних основних фондів скоротилася до 62%, що характеризує визначене просування на шляху до формування ринкової економіки.

Крім того, в кінці першого етапу приватизації розпочалося створення корпорацій в Україні. 15 червня 1993 року був опублікований Указ Президента України "Про корпоратизацію", під якою мається на увазі перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.

Сутність другого та третього етапу приватизації в Україні - знайти "стратегічного інвестора". Це, в першу чергу, пов'язано з зміною методології оцінки державних активів, що підлягають приватизації, яка повинна базуватись на тому, що поряд з визначенням купівельної ціни чітко визначаються зобов'язання покупця по інвестиціям, створенню додаткових робочих місць, фінансовій участі у зменшенні екологічного навантаження в рамках подальшої роботи підприємства тощо. По-друге, купівельна ціна повинна визначатись не за жорсткою методикою, як це практикувалось у нас до останнього часу. Виходячи з особливостей третього етапу приватизації, для якого характерне переміщення центру ваги від одержання максимальних грошових надходжень з метою поповнення державного бюджету на одержання "стратегічного інвестора" з метою модифікації і підняття виробництва до конкурентноспроможного рівня, необхідно пріоритетне значення надавати концепції подальшої діяльності підприємства. Ця концепція має включати в себе плани інвестиційної, фінансової та комерційної діяльності підприємства, зв'язків з постачальниками і замовниками, тощо. Тобто ціна виступає не єдиним критерієм продажу. Поряд з нею важливим критерієм стає продаж майна інвестору, який пропонує особливо перспективні плани розвитку підприємства. Для такого інвестора ціна знижується в порівнянні з первинною, до того ж може передбачатися надання за певних умов деяких пільг.

Динаміку зміни співвідношення кількості підприємств та обсягу промислової продукції за формами власності з початку приватизації на Україні

(1992 р.) до кінця третього  етапу (1998 р.) видно з Таблиці 3.1 (тут  маються на увазі підприємства (об'єднання), що перебували на  самостійному балансі, без малих  підприємств).

Таблиця 3.1.

Кількість підприємств і обсяг промислової продукції за формами власності

	Кількість підприємств			Обсяг продукції,   відсотків
	1992	1995	1998	1992	1995	1998
Всього	9114	8900	10016	100, 0	100, 0	100, 0
Приватна	0	1	75	0, 0	0, 0	0, 1
Колективна	2709	5180	7920	18, 2	48, 6	67, 7
Державна	6394	3701	1996	81, 8	51, 4	32, 1
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0	18	25	0, 0	0, 0	0, 1

З настанням 1999 року процес зміни власності в Україні мав вступити у нову стадію свого розвитку, головна особливість якої полягала у продажу акцій приватизованих підприємств тільки за грошові кошти. Через те що Верховна Рада продовжила термін обігу приватизаційних майнових сертифікатів, перехід до виключно грошового продажу дещо зсувався у часі.

Отже, настав час, коли процес зміни власності в Україні вже не відбувається за двома різними схемами. Адже у травні 1999 р. закінчився обіг приватизаційних паперів, що на протязі чотирьох років були одним з основних засобів платежу за акції приватизованих підприємств. З завершенням сертифікатної приватизації пішов у минуле такий вид торгів цінними паперами, як сертифікатні аукціони, а також закінчилася пільгова підписка на акції ВАТ з використанням сертифікатів. Сьогодні можна вже говорити про початок якісно нової фази приватизації, яку характеризують виключно грошові торги.

Ілюстрацією підвищення ролі біржового продажу акцій ВАТ може бути порівняння обсягів товарів у поточному та минулому роках. Так, якщо за весь 1997 рік було продано акцій на загальну суму близько 29 млн. грн., то тільки за три місяці 1998 року - на 77, 5 млн. грн.[1]

Переваги такого способу приватизації.

1) Аукціонний характер  торгів, що виключає необхідність  попередньої експертної оцінки  пакетів акцій. Ціна продажу в  ході аукціону наближається до  її реального ринкового значення.

2) Сприяння формуванню  вторинного ринку цінних паперів, оскільки продаж акцій на фондових  біржах означає автоматичне їх  включення до біржового лістингу.

3) Швидкість процесу продажу.

Найвищими темпами здійснювалося роздержавлення шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Отже, ця форма приватизації в сьогоднішніх умовах стає основною.

Також особливого значення на цьому етапі надається приватизації енергокомпаній, що може принести значні грошові надходження до державного бюджету. [10]

 

 

3.6.Підсумки приватизації на Україні.

Необхідно констатувати факт, що ціла низка негативних соціально-економічних наслідків в процесі роздержавлення і приватизації в Україні є результатом недосконалого управління з боку держави. Цей пункт роботи присвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення та приватизації на Україні.

Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об'єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.[5]