Роль держави в ринковій економіці

 

                            МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

            КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                                                   ім. В. Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  Реферат

                                     з дисципліни: Макроекономіка

                           на тему: «Роль держави в ринковій економіці»

 

 

 

 

 

 

                                                                                     Виконала:

студентка ІI курсу

групи 6502/1

Романенко Іванна

 

 

 

                                                             Київ 2013

                                                               ЗМІСТ

Вступ

1. Економічні функції держави
2. Податки та фіскальна політика держави
3. Фінансова система та державний бюджет
4. Монетарна політика держави
5. Зовнішньо-економічна політика держави

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          

                                                             ВСТУП

   Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

   Економічна структура  суспільства є реальним економічним  базисом цього суспільства, а  політичні, ідеологічні та юридичні  явища - його надбудовою. До політичної  надбудови належить і держава.

   Держава найчастіше  прямує за рухом виробництва,  за розвитком економіки. Вона  визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну:  особисту і приватну), регулює  розподіл матеріальних благ, охороняє  і захищає існуючий правопорядок.

   Проте держава  не завжди автоматично прямує  за економікою. Вона може активно  протидіяти економічному базисові. Значною мірою це залежить  од впливу на державу різних  чинників, які характеризуються  співвідношенням різних соціальних  прошарків, суспільної свідомості  мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань  і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової  культури, активності трудових колективів  і т. ін.

   Отже, держава може  як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.

   Термін "держава"  в юридичній та іншій науковій  літературі тлумачать по-різному.  Його розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному  і міжнародному значенні.

   У субстанціональному  значенні держава - організоване  в певні корпорації населення,  що функціонує в просторі й  часі.

   В атрибутивному  значенні - це устрій певних суспільних  відносин, офіційний устрій певного  суспільства.

   В інституціональному  значенні - це апарат публічної  влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

   У міжнародному  значенні державу розглядають-як  суб'єкт міжнародних відносин, як  єдність території, населення  і суспільної влади.

   Отож, держава - це  суверенна політико-територіальна  організація влади певної частини  населення в соціальна неоднорідному  суспільстві, що має спеціальний  апарат управління і примусу,  здатна за допомогою права  робити свої веління загальнообов'язковими  для населення всієї країни, а  також здійснювати керівництво  та управління загальносуспільними  справами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

 

                                  ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

 

   Держава виконує чисельні політичні, військові, економічні, правові та інші функції. Всі вони тісно взаємопов’язані та залежать від рівня розвитку економіки.

В умовах ринкових відносин роль держави у регулюванні макроекономічних процесів особливо зростає. Це пов'язано  з тим, що багато питань соціально  – економічного характеру ринком вирішуються погано або не вирішуються  взагалі.

Все різноманіття економічних  функцій, що здійснюються державою, може бути зведене до таких:

• перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів;
• створення та розвиток соціально – економічної інфраструктури;
• регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона навколишнього середовища;
• раціоналізація економічної структури суспільства;
• фінансування і організація науково-дослідних та конструкторських робіт і т.ін.

  

   Необхідність державного втручання зумовлюють: неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити подальший прогрес сучасних продуктивних сил (розвиток освіти, фундаментальних наукових досліджень, освоєння космосу та ін.), що призвело до певного одержавлення економічної системи, дії закону одержавлення економіки; поступове наростання протиріч у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи. Ринкова система позбавлена внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до зберігання природи; неспроможність механізму ринкового саморегулювання рівномірно розвивати регіони країни; неспроможність забезпечити пропорційний розвиток галузей, чисельність яких в наслідок поглиблення суспільного поділу праці постійно зростає; неспроможність забезпечити відносно справедливий розподіл багатства і соціальний захист людей; поява монополій; неспроможність подолати економічні кризи, глибина яких поступово наростала; неспроможність забезпечити планомірний розвиток народного господарства, зумовлений досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, суспільним характером виробництва; неспроможність забезпечити розвиток економічної та соціальної інфраструктур; неспроможність забезпечити виробництво специфічних суспільних товарів – оборонного значення, утримання правоохоронних органів, страхування на випадок безробіття, по старості та ін.; неспроможність забезпечити розвиток міжнародних економічних відносин (світової торгівлі, міграції робочої сили та ін.).

    Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням. Пряме – ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон тощо. Непряме – це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       ПОДАТКИ ТА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА  ДЕРЖАВИ

 

   Незважаючи на безліч економічних важелів, за допомогою яких держава втручається в економічне життя країни, найвідчутнішими серед них є оподаткування та урядові видатки. Саме податки — економічна основа для здійснення урядових закупівель товарів та послуг і державних трансфертних платежів.

  Податки – це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% — в місцевий.

   Податки сплачуються з моменту розпаду первіснообщинного ладу і виникнення держави, але їх розгалужена система сформувалася лише при капіталізмі.

   Виділяють прямі і непрямі податки. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносять податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих—податки на доходи фізичних та юридичних осіб (подохідний, помайновий, із спадщини, дарів тощо). До непрямих зараховують митні, а також акцизи.

   Як головне джерело бюджетних надходжень податки виконують фіскальну і соціально—економічну функції (стимулювання економічного зростання, структурні реформи, забезпечення оборони країни, розвитку освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища, пенсійного забезпечення тощо).

   Основними принципами побудови податкової системи є:

а) загальність;

б) стабільність;

в) обов’язковість;

г) соціальна справедливість.

   В даному контексті особливого значення набуває фіскальна політика держави. Фіскальна політика—це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

   Згідно а одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

   Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     

 

                  ФІНАНСОВА СИСТЕМА ТА ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ

 

   Фінанси—це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою соціально—економічних функцій.

   З точки зору речового змісту фінанси е сукупністю всіх грошових коштів, їх розподілу і використання. Повніше суть фінансів розкривається через такі категорії, як податки, бюджетне фінансування, платежі, відрахування, доходи і витрати, прибуток, дотації, які характеризують конкретні види руху грошових ресурсів та економічні відносини в країні.

   В соціально-орієнтованій економіці фінанси виконують різні функції, серед яких можна виділити три головних, а саме: розподільчу, регулюючу та контролюючу. Крім того фінанси держави виконують функції ефективності, справедливості і стабільності.

   Фінансова система включає: державні фінанси, фінанси підприємств та фінанси населення.

   Фінанси підприємств—це певна сукупність грошових фондів, Що забезпечують процес виробництва та відтворення у рамках даного підприємства а також сукупність форм і методів їх утворення і їх витрачання.   

   Фінанси населення—це грошові фонди, що формуються з доходів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності або із спадщини.

   Державні фінанси є сукупністю грошових фондів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

   До складу державних фінансів входять: 1) бюджети різних рівнів державного управління; 2) позабюджетні фонди; 3) державний кредит. Через ці ланцюги фінансової системи держава впливає на чисельні економічні та соціальні процеси, на вирішення територіальних та галузевих проблем.

   Важливу роль у складі державних фінансів відіграють бюджети державного та місцевого рівня, які в цілому утворюють єдину бюджетну систему—державний бюджет.

   Отже, державний бюджет - це фінансова програма діяльності уряду на певний строк (переважно рік); склад майбутніх доходів і видатків держави; кошти, які концентруються в руках держави для виконання своїх функцій.

   Державний бюджет складається із двох частин: доходної і видаткової. Доходи держави формуються переважно за рахунок податків, які є головним джерелом надходжень до державного бюджету, а також надходжень від зовнішньоекономічної діяльності. Видатки держави йдуть на утримання державного апарату і здійснення ним своїх функцій (підтримання громадського порядку, оборона тощо); на фінансування заходів по соціальному захисту населення, на освіту, культуру, охорону здоров я; на забезпечення функціонування народного господарства.

Кошти державного бюджету  можуть використовуватись також  на урядову допомогу іншим країнам.

   Часто необхідні державі видатки виявляються вищими можливих доходів. В такому випадку виникає бюджетний дефіцит. Тобто, це величина перевищення видатків бюджету над його доходами.

   Світовий досвід показує, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати 2—3 % ВНП. Наявність дефіциту, що перевищує граничне можливий розмір, вимагає невідкладних заходів щодо його скорочення. Ці заходи, зокрема, включають зменшення бюджетних видатків, додаткову емісію грошових знаків та позик коштів у громадян, інших держав та міжнародних фінансових організацій, що неминуче призводить до державного боргу.

   За допомогою державного бюджету здійснюється розподіл та перерозподіл валового національного продукту і національного доходу.

 

 

 

 

 

                                   МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

 

   Монетарна, або  кредитно-грошова політика - це діяльність  керівних кредитно-грошових установ, спрямована на протидію циклічним тенденціям у функціонуванні банкової системи шляхом регулювання розмірів емісії грошей і величини та структури грошової маси. Її мета - допомогти економіці в досягненні загального рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Скерована на збільшення грошей під час спаду ділової активності та її обмеження під час інфляції, щоб стримати видатки.

   Основними інструментами монетарної політики є: операції центральних банків на відкритому ринку (купівля-продаж державних облігацій комерційним банкам та населенню); при цьому купівля цінних паперів збільшує резерви комерційних банків, продаж - зменшує; зміна норми обов'язкових резервів. Зменшення резервної норми збільшує можливість кредитування з боку комерційних банків та створення ними нових грошей, а збільшення резервної норми - навпаки; зміна облікової ставки. Підвищення облікової ставки процента, за яким комерційні банки отримують кредит, знижує інтерес до позик центрального банку і таким чином обмежує пропозицію грошей, і навпаки.

   Додатковими засобами вибіркового контролю є гранична маржа, тобто мінімальний процент початкового внеску при купівлі акцій для запобігання спекуляції акціями або для пожвавлення ринку; регулювання розмірів споживчого кредиту і «агітаційна» робота з комерційними банками по недопущенню надмірного збільшення або скорочення кредиту.