Ринок капіталу. Державне регулювання економіки

Ринок капіталу. Державне регулювання  економіки

ЗМІСТ 
 
Вступ 
1. Ринок капіталу 
2. Опосереднення форм регулювання економіки та їх використання в Україні 
Висновки 
Список використаної літератури 
 
ВСТУП 
 
Правове забезпечення функціонування ринкової структури покладається на державу, передусім у сфері захисту прав виробників і споживачів, що діють на ринку. Відомий англійський соціолог Карл Попер зазначав: «Промислове суспільство, засноване на ринкових відносинах і пропонуючи значну свободу вибору, немислиме без правової системи, без влади закону». 
Особливо має бути захищеним право власності. Власник майна або капіталу, невпевнений у їх недоторканності, остерігатиметься відчуження або обмеженості свого права на них і тому не зможе використати на повну силу свій творчий або матеріальний потенціал (це стосується також інвестицій). 
Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де формується попит та пропозиція в основному на середньо – і довгостроковий позичковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом угоди є наданий у позику капітал і де формується попит і пропозиція на нього. 
Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. 
Особливе місце у кредитній системі та на фінансових рийках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.

1. Ринок капіталу   

Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де формується попит та пропозиція в основному на середньо – і довгостроковий позичковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом угоди є наданий у позику капітал і де формується попит і пропозиція на нього. 
Позичковий капітал – це кошти, віддані у позику під певний відсоток за умови повернення. 
Формою руху позичкового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються у процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи та заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін рік. 
Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу. 
Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. 
З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної -- сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал. 
Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше (джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів. 
Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку (об'єкт угоди — наданий у позику грошовий капітал на основі співвідношення попиту і пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка). 
Найрозвиненішим можна вважати ринок капіталів США. Він вирізняється розгалуженістю, наявністю могутньої кредитної системи і розвиненого ринку цінних паперів, високим рівнем нагромадження грошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією. 
Про створення ринку капіталів в Україні говорити поки ще рано. Мова може йти тільки про наявність і зміцнення деяких елементів цього ринку: формування повноцінної дворівневої банківської системи, поступовий розвиток спеціалізованих кредитно-фінансових установ і становлення ринку цінних паперів.  
Ринок капіталів - це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу. Основні учасники цього ринку: 
* первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;  
* спеціалізовані посередники — кредитна-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;  
* позичальники — юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними. 
Особливість цього ринку сьогодні в Україні -- централізоване регулювання кредитних відносин в економіці з боку держави через НБУ. Це сприяє формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню переліку послуг і операцій комерційних банків. 
Кредитні важелі використовуються як один із найефективніших регуляторів ринкової економіки: 
* середньострокові позики — на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення вони одержали в аграрному секторі, а також: при кредитуванні інноваційних проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій; 
* довгострокові позики — в інвестиційних цілях. Для них характерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетичному комплексі, сировинних галузях економіки. Такі позики видаються на термін від 3 до 5 років. У нашій країні вони використовуються не дуже широко через загальну нестабільність економіки і меншу прибутковість у порівнянні з короткостроковими кредитними операціями. 
Особливе місце у кредитній системі та на фінансових рийках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства. 
Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Вони виконують наступні основні функції: 
1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал; 
2) кредитування підприємств, держави та населення; 
3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей); 
4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві; 
5) емісійно-засновницька діяльність; 
6) консультування, надання економічної та фінансової інформації. 
Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал. 
Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів в промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування. 
Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів. 
В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу і розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм. 
Випуск кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов'язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісія. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах в комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислове розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. В структурі грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки. 
Комерційні байки здійснюють депозитну емісію - випуск кредитних інструментів обігу па основі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.

2. Опосереднення форм регулювання  економіки та їх використання  в Україні    

Державне регулювання ринкової економіки можна умовно поділити на два типи: 
пряму дію на економіку через «одержавлення», тобто коли держава регулює ринкові процеси безпосередньою участю у сфері виробництва, обміну і розподілу національного продукту; 
непрямий (опосередкований) вплив на процес відтворення, коли держава використовує численні важелі й інструменти економічного механізму. Другий тип означає, що держава, відкидаючи директивні методи, прагне допомагати ринковій економіці вирішувати численні мікро- і макроекономічні проблеми, обережно, гнучко й опосередковано впливаючи на ринкові процеси. 
Системи державного регулювання, як і економічна політика, в різних країнах мають національні відмінності. Конкретним змістом вони наповнюються залежно від історичних, соціально-економічних, етнічно-культурних особливостей кожної країни. Водночас основні методи державного регулювання мають багато спільного. Щодо розвитку ринкових відносин, то передові країни світу прагнуть поєднати конкурентні ринкові та державні елементи регулювання господарського механізму. 
Отже, держава в умовах змішаної ринкової економіки покликана виконувати іншу роль, ніж за командно-адміністративної системи. Інша не означає менша, навпаки, усі громадяни України, чи то підприємці, чи трудові колективи, мають отримати однакові можливості для самостійної діяльності й прийняття відповідних управлінських рішень, впевнено взаємодіяти з державними управлінськими органами. Посилення ролі держави в економічному і суспільному житті полягає в тому, що, розробляючи нові закони, держава має створити всім громадянам рівні умови як для реалізації їхніх прав, так і відповідальності за виконання обов'язків. Саме в цьому — запорука високого рівня демократизації суспільства та демократичної справедливості держави. 
На практиці політика державного регулювання, виходячи із сучасного соціально-економічного періоду розвитку України, має здійснюватися в двох органічно поєднаних напрямах; 
перший — координація економічних процесів на макрорівні, визначення оптимальних господарських пропорцій суспільного виробництва в процесі розширеного відтворення; 
другий — надання широкої господарської й комерційної самостійності підприємствам, фірмам та іншим господарським структурам, рішучої підтримки вітчизняного товаровиробника прийняттям відповідних законодавчих актів у сфері кредитно-фінансових, податкових та зовнішньоекономічних відносин. 
Централізоване регулювання економіки виявляється через довготермінову та короткотермінову державну економічну політику. 
Короткотермінове державне регулювання в країнах Заходу є комплексом антикризових та анти циклічних заходів, спрямованих на пом'якшення впливу кризових явищ, державний захист товаровиробників. Серед цих заходів найважливішими є фінансова допомога окремим фірмам, надання субсидій, державне регулювання норми відсотку, державна закупівля продукції. Класичним прикладом короткотермінової програми регулювання ринкової економіки може слугувати комплекс заходів, запроваджених президентом США Ф. Д. Рузвельтом у період «великої економічної депресії» 1929—1933 рр. В основу «нового курсу» було покладено здійснення на законодавчій базі заходів, пов'язаних із пожвавленням промислового розвитку та процесу картелізації; впровадженням кодексу «чесної конкуренції»; регулюванням сільськогосподарського виробництва, що передбачало збільшення розмірів посівних площ та кількості худоби у фермерських господарствах; зміцнення кредитно-банківської системи. Короткотермінові, але ефективні дії держави дозволили не тільки стабілізувати американську економіку, а й раціоналізувати перерозподіл суспільного продукту і ресурсів для її майбутнього економічного піднесення. 
В Україні перші, з моменту утворення незалежної держави, короткотермінові програми централізованого регулювання економіки були спрямовані на розв'язання поточних кризових питань, подолання дефіциту державного бюджету, інфляційних та грошово-фінансових аномалій, соціальних ускладнень. Проте ці програми не спиралися на науково обґрунтовану економічну стратегію, тому не досягли своєї кінцевої мети. 
Важлива роль у правовому забезпеченні має належати державній протидії необмеженій владі монополій. У економічно розвинених країнах розроблено антимонопольне законодавство, що обмежує свавілля монополій. Проте щодо процесу демонополізації у перехідний до ринку період державою має проводитись досить гнучка політика. До них належать: 
створення і регулювання законодавчої основи функціонування суб'єктів ринкової економіки; 
проведення політики мікро- і макроекономічної стабілізації, розробка та здійснення науково обґрунтованої програми структурних перетворень; 
створення та розвиток соціально-економічної структури; 
вплив на розміщення і раціональне використання та збереження національних природних ресурсів; 
охорона навколишнього природного середовища; 
регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів господарювання та інші функції. 
Створення міцної законодавчої основи має першочергове значення для утвердження юридичних принципів господарських взаємовідносин, яких повинні суворо дотримуватися у своїх виробничих та інших діях усі економічні партнери — виробники, споживачі, сама держава. Законодавчі й нормативні урядові акти мають захищати права суб'єктів усіх форм власності, розвиток підприємництва та формування приватного сектора, їхні взаємовідносини між собою та державою. 
Правове регулювання у нормально функціонуючому ринковому господарстві включає: 
законодавство про власність, у тому числі й про іноземні інвестиції; 
законодавство про підприємницьку діяльність (договори, зобов'язання, операції); 
антимонопольне законодавство; 
законодавство про захист споживача і відповідальність перед ним; 
податкове законодавство; 
законодавство про працю і соціальну захищеність відповідних груп населення; 
законодавство про охорону навколишнього природного середовища; 
законодавчі акти про зовнішньоекономічну діяльність. 
Сприяючи розвитку ринкових відносин, держава має створювати необхідні передумови для появи і розвитку конкурентного середовища. З цією метою держава через законодавство має стимулювати підприємців, які відкривають нові фірми, комерційні підприємства. Щодо України, то сьогодні необхідно не тільки розробити довготермінову програму поетапного розвитку ринкового сектора економіки, а й визначити найефективніше співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням. Розбудова ринкового сектора економіки має ґрунтуватися на програмі поступової приватизації, розширення підприємництва, створення розгалуженої інфраструктури ринків, які мають бути відкритими також для іноземного бізнесу. 
Отже, правове забезпечення функціонування ринкової структури покладається на державу, передусім у сфері захисту прав виробників і споживачів, що діють на ринку. Відомий англійський соціолог Карл Поппер зазначав: «Промислове суспільство, засноване на ринкових відносинах і пропонуючи значну свободу вибору, немислиме без правової системи, без влади закону». 
Особливо має бути захищеним право власності. Власник майна або капіталу, невпевнений у їх недоторканності, остерігатиметься відчуження або обмеженості свого права на них і тому не зможе використати на повну силу свій творчий або матеріальний потенціал (це стосується також інвестицій). 
Важлива роль у правовому забезпеченні має належати державній протидії необмеженій владі монополій. У економічно розвинених країнах розроблено антимонопольне законодавство, що обмежує свавілля монополій. Проте щодо процесу демонополізації у перехідний до ринку період державою має проводитись досить гнучка політика. З одного боку, процес роздрібнення великих державних підприємств неминучий, але оптимальний розмір їх має визначатися за відомим критерієм: мінімум витрат — максимум доходів. З другого боку, демонополізація не повинна перетворюватися на самоціль, адже в окремих випадках існування монополій може бути виправдано. Зокрема, це можливо в тому разі, коли великому підприємству протистоїть сильний іноземний конкурент, або коли збереження великого виробництва зумовлене технологічним процесом (наприклад, великі металургійні чи хімічні комбінати). Існують також природні монополії на транспорті, в системі зв'язку та інших галузях виробництва і невиробничої інфраструктури. 
Отже, підсумовуючи вищевказане, визначимо, державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально – економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства. 
Основні цілі державного регулювання економіки у країнах зі змішаною ринковою економікою: 
1. раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності 
2. забезпечення стабільного розвитку національної економіки 
3. забезпечення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку; 
4. реалізація соціальних цілей розвитку суспільства  
 
Схема 1. Необхідність державного регулювання 
 
Основні функції державного регулювання економіки: 
- цільова; 
- стимулююча; 
- нормативна (регламентуюча); 
- коригуючи; 
- соціальна; 
- безпосереднє управління неринковим сектором економіки; 
- контролююча 
Також визначимо складові процесу управління розвитком національної економіки: 
* макроекономічний аналіз; 
* макроекономічне прогнозування; 
* планування соціально - економічного розвитку країни; 
* макроекономічне програмування; 
* організація і регламентація дій суб’єктів національної економіки; 
* стимулювання бажаних процесів; 
* оперативне регулювання; 
* контроль за дотриманням правил і норм економічної поведінки суб’єктів ; 
* національне рахівництво 
 
ВИСНОВКИ 
 
Державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально – економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства. 
Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів в промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування. 
Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів. 
Важлива роль у правовому забезпеченні має належати державній протидії необмеженій владі монополій. У економічно розвинених країнах розроблено антимонопольне законодавство, що обмежує свавілля монополій. Проте щодо процесу демонополізації у перехідний до ринку період державою має проводитись досить гнучка політика. 
Важлива роль у правовому забезпеченні має належати державній протидії необмеженій владі монополій. У економічно розвинених країнах розроблено антимонопольне законодавство, що обмежує свавілля монополій. Проте щодо процесу демонополізації у перехідний до ринку період державою має проводитись досить гнучка політика 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
1. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 
2000 року 
2. Гальчинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. Інноваційна стратегія українських реформ, Київ, 2002 
3. Державно-правові реформи в Україні, Київ, 1997 
4. Журавлева Г. П. Экономика, Москва, 2001 
5. Загальна економіка / За ред. І. Ф. Радіонової, Київ, 2000 
6. Глівенко С. В., Соколов М. О., Теліженко О. М. Економічне прогнозування, Київ, 2001 
7. Качан О. О. Банківське право /Навч. посібник, Київ: Видавництво Школа, 2004; 318с