Процеси інтернаціоналізації, інтеграції та глобалізації: їх спільні і відмінні риси

Важливе місце у системі світогосподарських зв’язків сьогодні належить транснаціональним корпораціям (ТНК), тобто окремим великим фірмам, що беруть участь у міжнародному поділі праці, які зосереджують у своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку. [1, 34]

РОЗДІЛ 3 Економічна глобалізація як новий рівень розвитку інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції

Серед   економістів   немає   єдиної  точки   зору  щодо   визначення   сутності поняття   «інтернаціоналізація».  Не   визначені   й  хронологічні   рамки  розвитку цього   явища.   Так,   на   думку   російського   вченого   Н.   Косолапова, інтернаціоналізація   як   явище   мала   б   проявитися   досить   рано,   фактично одночасно   з   появою   перших   чітко   оформлених   соціально-територіальних структур   (міст,   держав).   Тобто   інтернаціоналізація  –  історико-еволюційна підготовка глобалізації [2, 18-20]

Інтернаціоналізація   передбачає   «вихід   чогось   суто   внутрішнього   за первинні  межі,   або   об'єднання   дій   декількох   суб'єктів   світової   економіки  й політики довкола загальних для них завдань,  цілей,  видів діяльності».  Явище інтернаціоналізації   різних   видів   діяльності,   відносин,   процесів   обміну   й розвитку   існує   стільки,   скільки   самі   міжнародні   відносини.   За   умов інтернаціоналізації   конкретно  функціональні   аспекти   та  наслідки  домінують над   структурними.  Головна  мета   інтернаціоналізації  –  забезпечення   стійких міжнародних зв'язків у реально існуючому світі. глобалізація як явище, згідно з думкою автора концепції, склалося у другій полонині XX ст.

Таким  чином,  під   глобалізацією  розуміється   процес   інтернаціоналізації виробництва   й   капіталу,   що   підкріплюється   зрілими   інституційними відносинами Й відповідними інформаційними технологіями. Отже, глобалізація –  це   чергова,   наступна,   більш   розвинена   стадія   розвитку   процесу інтернаціоналізації.

Французькі   економісти   П.  Жак   і  Ф.   Сашвальд   вважають,   що   процес інтернаціоналізації починає розвиватись наприкінці XIX – на початку XX ст. В її   основі   лежить   розвиток   міжнародної   торгівлі.   На   їх   думку,   розвиток взаємозалежності  країн після Другої світової війни відбувався у два етапи [3, 66-77].

На   першому   етапі   (1947-1980   рр.)   спостерігається   повернення   інтернаціоналізації  на основі  розвитку міжнародної   торгівлі.  Після 1945 р.  уряди держав створили багатосторонні рамки для надання другого дихання процесам інтернаціоналізації.  Це  відбилося   у  створенні   Бреттон-Вудських   інститутів (МВФ, Всесвітнього банку та інших організацій).

Другий етап розвивається з початку 80-х років. Характеризується тим, що взаємозалежність держав  поступово трансформується в глобалізацію.  Остання являє   собою   більш   складний   процес,   в   основі   якого   лежить   посилення мобільності  капіталу.  Глобалізація проявляється у все більшому усвідомленні того,   що   будь-яка   важлива   проблема  –  організація   міжнародного   обміну, регулювання руху капіталу – має глобальний (всесвітній) характер.

На  їхню думку,  поняття «інтернаціоналізація»,  «інтеграція»,  «економічна глобалізація»   являють   собою   етапи   розв'язання   головного   економічного протиріччя   світового   господарства  –  між   розвитком   усуспільнення відтворювального  процесу   і  його   відокремленням у  межах  територіальних  і господарських ланок [3].

Інтернаціоналізація  –  це   процес   еволюції   міжнародних   економічних зв'язків   на   базі   міжнародного   поділу   праці,   що   проявляється   у   розвитку міжнародної торгівлі та формуванні міжнародної власності, як основи переходу до вищого рівня економічної взаємодії держав. Починається у глибокій давнині і розвинутих форм набуває на межі ХІХ-ХХ ст. [4, 7-9].

Після Другої світової війни процес інтернаціоналізації перетворюється на якісно нове явище – економічну інтеграцію. Міжнародна економічна інтеграція –  це форма  інтернаціоналізації   і  одночасно етап розв'язання протиріччя між відокремленістю відтворювального процесу в межах національних економік  і його   консолідацією,   яка.   полягає   у   створенні   державами   спільного економічного простору з метою вільного руху товарів і факторів виробництва. Зазначене   протиріччя   розв'язується   шляхом   організації   міжнародних регіональних  союзів   та  переходу  до  регулювання  міжнародних   економічних відносин [5, 33-38].

Ефективна   економічна   інтеграція   забезпечує:

1)   прискорення   темпів  взаємної торгівлі та економічного  зростання, скорочення трансакційних витрат;

2) підвищення конкурентоспроможності  товарів, фірм і національних  економік;

3)   зростання   інноваційного   потенціалу   внаслідок  посилення   конкуренції  на внутрішніх   ринках   держав;  

4)   збільшення   притоку   іноземних   інвестицій   з  країн-учасниць інтеграційних об'єднань, а також із третіх країн;

5) скорочення різниці у рівні  та якості життя населення  Міжнародна економічна інтеграція  у своєму розвитку проходить  низку етапів і набуває таких  форм [5]:

– зона вільної торгівлі – перший етап економічної інтеграції, який закладає основу   подальшої   інтеграційної   взаємодії   країн-учасниць   і   виступає генератором перспективних  інтеграційних перетворень.  Така зона передбачає скасування  митних   зборів   і   квот   у   торгівлі  між  країна-ми-учасницями   при збереженні кожною з них національної торговельно-економічної політики щодо третіх країн;

– митний союз – об'єднання, при якому країни не тільки ліквідують митні тарифи й квоти всередині союзу, але й установлюють єдині митні тарифи щодо третіх країн, забезпечують реалізацію спільної зовнішньоторговельної політики й передачу її регулювання на наднаціональний рівень;

–  спільний   ринок,   при   якому   митний   союз   доповнюється   взаємно узгодженою   економічною,   бюджетною,   грошово-кредитною,   соціальною   й науково-технічною політикою;  для  такої  організації  притаманна координація внутрішньої політики, що здійснюється міждержавними або наднаціональними інститутами, яким делегується частина національного суверенітету держав;

–  економічний   (включаючи   валютний)   союз  ґрунтується   на   створенні спільного   економічного,   валютно-фінансового,   правового   та  інформаційного простору; проведенні спільної економічної політики, уніфікації законодавства в межах певного союзу; створенні єдиного економічного простору з відповідною політичною надбудовою;

–  політичний   союз   ґрунтується   на   переході   країн-учасниць   до   спільної зовнішньої   політики   й   політики   безпеки,   на   впровадженні   єдиного   громадянства; на посиленні співробітництва в судочинстві й у внутрішніх справах, на економічному співробітництві   (значна концентрація й централізація капіталу, організаційні   форми   підприємств,   рамки   діяльності   яких   виходять   за національні   кордони   й   набувають   міжнародного   характеру,   сприяючи утворенню єдиного ринкового господарства).

Таким чином,   інтеграція  –  це процес зрощування національних ринків  і формування   цілісного   ринкового   простору   з   єдиною   валютно-фінансовою системою,   єдиною   в   основному   правовою   системою   й   найтіснішою координацією   внутрішньої   і   зовнішньоекономічної   політики   відповідних держав. Починається наприкінці Другої світової війни.

Основне   протиріччя   світового   господарства   на   етапі   економічної глобалізації   полягає   у   суперечливій   взаємодії   процесів   регіоналізації   та відтворення у планетарних масштабах [6].

Зазначимо, що глобалізація - об'єктивний процес, який відбиває сукупність умов сучасного світового співтовариства  і  насамперед науково-технічного та економічного  прогресу.  Тому,   створюючи  та   упорядковуючи  категоріальний апарат процесу економічної глобалізації, слід вирізняти фактори, які обумовили прискорення цього процесу. Стрімке прискорення глобальних процесів на межі тисячоліть   є   результатом   низки   технологічних,   економічних   та   політичних факторів. Серед них слід особливо відзначити такі [7]:

1.   Науково-технологічний   фактор.  Визначається   здобутками   від використання досягнень науки й техніки, високого фахового рівня працівників у   промислово   розвинених   країнах   світу;   зменшенням   витрат   сировини, матеріалів, енергії, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції.

2.   Виробничо-технічний   фактор  –  різке   збільшення   масштабів виробництва,   поширення   ТНК,   якісно   новий   рівень   розвитку   транспортних засобів і зв'язку, які забезпечують швидке пересування між країнами товарів та послуг,  виробничих ресурсів та об'єктів  інтелектуальної  власності  з метою  їх прибутковішого використання.

3.   Правовий   фактор  –  створення   інтеграційних   угруповань   супроводжується уніфікацією норм господарського права різних країн,  створенням єдиного   правового   поля   щодо   регулювання   соціально-економічної   сфери.

Підвищується   глобальна   регулююча   роль   міжнародних   економічних   і фінансових організацій на основі розробки під їх керівництвом універсальних норм, стандартів і правил для розвитку світо-господарських зв'язків.

4.  Соціологічний   фактор,   який   проявляється   в   подоланні   національної  обмеженості, зменшенні впливу традицій  та звичаїв народів світу, підвищенні  мобільності  населення планети.  Усі  перелічені  обставини породжують  значні зміни в характері сучасних  міграційних процесів.

5.   Екологічний   фактор  –  проявляється   у   поєднанні   зусиль   суб'єктів міжнародних економічних відносин,  спрямованих на розв'язання суперечності між суспільством  і  природою,  яка наблизилась до критичної  межі.  Останнім часом ця проблема набула планетарного масштабу.

ВИСНОВКИ

Світова економіка на початку 70-х років XX ст. під впливом техніко-економічних, політико-силових та соціально-психологічних чинників стала набувати рис єдиного самозабезпечуваного і певною мірою сталого організму, який дістав назву «мегаекономіка». Характерною особливістю останньої є те, що фінанси, телекомунікації, засоби масової інформації перетворюються на провідні сектори економіки. Саме вони утворюють глобальні сектори економіки. Однак попри значущість названих секторів економіки, які спеціалісти називають «новою економікою», такий підхід є звуженим, неповним і не відображує повною мірою економічну сутність глобалізації. Поділ національної та світової економіки на «нову» і «стару» є не зовсім коректним. Адже у так званій старій економіці представлені не тільки галузі, які є матеріальною базою для подальшого розвитку науково-технічного прогресу (електроніка та електротехніка, машинобудування), а й ті, що спрямовані на задоволення потреб людей (агропромисловий комплекс, освіта, медицина, культура).

Провідну роль у мегаекономіці відіграють транснаціональний капітал і банки, національні держави, світові та регіональні угруповання країн, міжнародні організації, мегаполіси, офшори та окремі бізнесмени-транснаціоналісти. Кожний із цих елементів може брати участь у кількох глобальних процесах. Саме ці процеси і варто розрізняти:

• Інтернаціоналізація - поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.
• Інтеграція - 1)поєднання, взаємопроникнення. Це процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв'язків; 2)згуртування, об'єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.
• Глобалізація - загальнопланетарний масштаб інтернаціоналізації світової економіки як логічний результат взаємодії національних економік, які постійно розширювались, коли ця взаємодія набула вигляду транснаціоналізації, тобто їх взаємного проникнення і переплетіння.

Отже,з давалося б, на перший погляд процеси дуже схожі, однак один процес породжує інший і основні їх ознаки відмінні між собою.  Саме ці явища, що розгортаються в своїх сучасних формах переважно в останні півтори два десятиріччя з особливою силою таять в собі досить велику кількість непорозумінь і протиріч, стають предметам гострих дискусій в академічних і ділових колах, на міжнародних форумах, де нерідко стикаються самі різні, часом прямо протилежні думки, оцінки, прогнози. Сьогодні досить важко знайти більш модну та дискусійну тему, ніж  інтернаціоналізація, інтеграція та глобалізація. Про них говорять та сперечаються вчені, політики, бізнесмени, релігійні діячі, журналісти. Проблеми і перспективи сучасної людської цивілізації, що інтенсивно обговорюються на межі ХХІ ст. і третього тисячоліття, на одному рівні з питаннями науки, техніки, культури, стилю життя, в чималій мірі обертаються і навколо економічних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лук’яненко Д. Г. Економічна інтеграція  і глобальні проблеми сучасності / Д. Г. Лук’яненко: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с.

2. Макуха С.М. Україна в міжнародних  економічних відносинах в умовах  глобалізації / С. М. Макуха – Харків: Легас, 2003. – 352 с.

3. Макуха  С.  М.  Міжнародні   господарські   зв’язки   країн   із   перехідною економікою  в умовах глобалізації / С. М. Макуха  – Х.: Право, 2005. – 304 с.