Проблеми безробіття в Україні

Магун Н.І.

Проблеми  безробіття в Україні

Однією з корінних соціально-економічних  проблем сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці є безробіття. Надмірне безробіття негативно відображається на всій економіці країни, саме тому вивчення цього питання на сьогодні є актуальним.

Вирішенням проблеми безробіття займалися такі вчені, як Л. Гальків, І. Моцін, М. Папієв, О. Піжук, Я. Міклош, В.Фелоренко. Питання взаємозв’язку інфляції і безробіття досліджував А. Філліпс, в подальшому П. Самуельсон та Р. Солоу, які розробили «криву Філіпсона». Артур Оукен прийшов до висновку, що рівень безробіття знаходиться у визначеній числовій залежності від динаміки внутрішнього валового продукту [3, с. 35]. Проте ряд питань, пов’язаних з безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.

Метою статті є дослідження  основних причин, наслідків безробіття, а також розробка пропозицій щодо зниження даного явища в Україні.

Під безробіттям розуміється  таке соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення  не може знайти застосування своїй  робочій силі.

Головними причинами високого рівня безробіття є такі: спад економіки  і відповідне скорочення сукупного  попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Значної шкоди Україні  завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво [4, с. 4]. Порівнюючи рівень безробіття серед  населення віком 15-70 років за перше  півріччя 2009 року з відповідним періодом 2008 року, можна зробити висновок про зростання рівня безробіття з 6,2% до 9,1% відповідно. Рівень зареєстрованих безробітних за 2009 рік сягає у  січні – 900,6 тис., у квітні – 808,8 тис., у липні – 606,9 тис., у вересні  – 542,7 тис. осіб [5]. Отже, спостерігається  тенденція до зниження рівня безробіття, за рахунок того, що збільшується міграція безробітної частини населення за кордон у пошуках робочих місць, різноробочість населення. Найнижчий рівень безробіття за даний період відзначався в Києві, а найвищий у Рівненській області.

Кількість зареєстрованих безробітних  в цілому по Україні на 1 січня 2010 року склала 531,6 тис. чоловік, що на 3,8%  (19,4 тис. чоловік), більше, ніж кількість  безробітних станом на 1 грудня 2009 року (512,2 тис. чоловік). Чисельність безробітних  продовжує збільшуватись. Середня  сума допомоги з безробіття з початку  року збільшилася на 51,14 грн. – до 655,56 грн. (на 1 грудня 2009 року – 604,42 грн.)[5].

У таких умовах політика держави на ринку праці має  бути спрямована на скорочення рівня  безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам [1, с. 6]. Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість  попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно втілювати в життя  активну політику, яка складається  із заходів, спрямованих на:

– збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і приватного сектора економіки;

– підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності  робочої сили і робочих місць;

–  вдосконалення процесу  працевлаштування.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку  доходів населення у випадку  втрати роботи і фінансується із спеціальних  фондів.

Ступінь негативного впливу безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів економічної  ситуації. Щоб оцінити ступінь  цього впливу, доцільно провести дослідження  економічних і соціальних наслідків  безробіття:

−       скорочення обсягів виробництва валового національного продукту;

−       зниження податкових надходжень до державного бюджету;

−       зростання витрат на соціальну допомогу безробітним;

−       знецінення наслідків навчання;

−       масова дискваліфікація;

−       посилення соціальної напруженості;

−       зниження трудової активності [2, с. 112].

Саме тому, це проблема, яку  потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу  та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися  для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої  на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення  країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого  рівня.

Таким чином, можна запропонувати  такі заходи, щодо зменшення рівня  безробіття в Україні:

–         зниження податків для підприємств, за умови збереження робочих місць (для компенсування витрат на прийом нових працівників);

–         надання державою пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;

–         створення нових робочих місць, за рахунок взяття кредитів для технічного переобладнання і розширення підприємств;

–         створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у яких найбільш високі;

–       забезпечення спеціальними службами зайнятості перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів, відповідно до потреб галузей, що розвиваються;

–       проведення спеціальних ярмарків праці для навчальних закладів, з метою працевлаштування випускників.

Для введення в дію цих  заходів державі потрібні кошти, тому я пропоную компенсувати ці витрати  за рахунок введення диференційованих ставок податків, тобто більшим доходам  відповідатиме більша ставка податку, накопичення коштів за допомогою  державних депозитів з вищими ставками, а також збільшення розмірів штрафів за порушення чинного  законодавства.

Отже, впроваджуючи запропоновані  заходи, ми можемо досягнути зменшення  рівня безробіття, збільшення кількості  працевлаштованого населення і, як наслідок, загального покращення економічної  і соціальної ситуації у країні.

Література:

1.     Зайнятість: випробування кризою // Урядовий кур’єр. – 2010. – №4 (26 січня). – с. 6.

2.     Гальків Л.І. / Втрати людського капіталу України: чинник безробіття // Економіка і регіони. – 2009. – №2. – с. 110-113.

3.     Піжук О.І. / Прогнозування росту жіночого безробіття в умовах фінансово-економічної кризи на основі економетричних моделей // Економіка та держава. – 2009. – №9. – с. 35-36.

4.     Федоренко В.Г. / Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи // Економіка та держава. – 2009. – №1. –с. 4-5.

5.     www.ukrstat.gov.ua