Причини інфляції та антиінфляційні методи

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни «Макроекономіка»

На тему

«Причини інфляції та антиінфляційні методи»

 

 

 

 

Автор:

Гринь Владислав Петрович

Студент II курсу 7 групи ФМЕІМ

 

 

 

 

 

КИЇВ 2012

План

1. Сутність інфляції, її види.
2. Причини інфляції, її соціально-економічні наслідки
3. Основні методи антиінфляційної політики держави
4. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність інфляції, її види.

Інфляція є одним з  основних індикаторів макроекономічної нестабільності.  Як як специфічна якість паперових грошей, інфляція відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може може значно впливати на виробництво.

Сучасній інфляції властивий  ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший  і менший період, тобто мала періодичний  характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться під  впливом не тільки грошових, але  і негрошових чинників. Отже, сучасна  інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

Наразі, інфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

За своїм визначенням  інфляція – це тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей і яке показує наскільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім. При цьому інфляційний період може мати різну часову визначеність : місяць, квартал, півріччя, рік.

Інструментом вимірювання  рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін. Складаючи індекси цін, економісти зважують індивідуальні ціни через економічну важливість кожного товару. Найважливішими індексами цін є індекс споживчих цін, ВНП-дефлятор та індекс оптових цін виробника.

Індекс споживчих цін (ІСЦ). Найширше використовуваним  вимірником інфляції є індекс споживчих цін. ІСЦ вимірює вартість ринкового кошика споживчих товарів і послуг, до складу якого входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари, що купуються для повсякденного життя. Наприклад, у США ціни 354 окремих класів товарів збираються від більш як 21 000 установ у 91 районі країни.

Як ціни зважуються при  складанні індексів цін? Було б надто  просто підсумовувати різні ціни чи зважувати їх за масою чи об`ємом. Скоріше індекс цін визначається зважуванням кожної ціни відповідно до економічної важливості товару.

Розраховуючи ІСЦ, кожному  товару встановлюють фіксовану вагу, що пропорційна його відносній важливості у споживчих видатках бюджету  сім`ї. Найсвіжішу вагу для кожного  товару, що пропорційна сукупним видаткам споживачів на нього, встановлено дослідженням споживчих видатків у 1982-1984 рр.

ВНП-дефлятор. ВНП-дефлятор є відношенням номінального валового національного продукту (ВНП)  до реального і, отже, може тлумачитися як найширший індекс цін; інакше кажучи, це ціна усього ВНП (споживання, інвестицій, урядових закупок і чистого експорту), а не окремого сектора економіки. ВНП-дефлятор відрізняється від ІСЦ також тим, що це індекс зі змінними, а не зі сталими вагами. Крім того, також будуються дефлятори для компонентів ВНП – таких, як інвестиційні товари, особисте споживання тощо, і вони можуть інколи застосовуватись для доповнення ІСЦ.

Індекс оптових цін  виробника. Він належить до найстаріших, що публікуються Департаментом праці, і його історія починається з 1890 р. Даний індекс вимірює рівень цін на стадії оптової торгівлі чи на виробничій стадії. Він грунтується на цінах приблизно на 3400 товарів і містить у собі ціни на продовольство, промислові вироби і видобувні продукти. Для розрахунку цього індексу використовуються фіксовані ваги. Оскільки індекс оптових цін досить докладний, його широко використовують ділові кола.

Показником темпу приросту цін є темп інфляції (середньорічне збільшення загального рівня цін у відсотках), який можна обчислити за двома методами:

Перший метод на основі індексу цін базового періоду. Тут темп інфляції обчислюється за формулою :

 

Темп  інфляції даного періоду = Індекс цін  даного періоду – 100 (%)

 

Другий метод  – на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим. За цим методом інфляція показує процент приросту цін у даному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси, темп інфляції визначається за формулою:

 

Темп  інфляції даного періоду= ((індекс цін  даного періоду-індекс цін попереднього періоду) / індекс цін попереднього періоду) * 100 (%)

 

Інфляція є складним економічним  явищем. Залежно від рівня інфляції розрізняють такі її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція та гіперінфляція.

Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні. Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальна ціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо від того, за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів, намагаючись розмістити своє багатство в “реальних” активах, а не в “грошових“ чи “паперових”, тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальну вартість.          

Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік, називається галопуючою. Галопуюча інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад в Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія, зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на рік у 70-80-ті роки.         

 Коли помірна інфляція  перероджується у галопуючу, виникають  економічні спотворення. Контракти  здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100 % на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.         

 Дивовижним є факт, що економіка з щорічною інфляцією  200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує так погано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.           

Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.         

 Ось як описується  гіперінфляція у США під час Громадянської війни:

“Ми ходили у крамниці з  грошима у кишенях і поверталися  з продуктами у кошиках. Тепер  ми ходимо з грішми у кошиках і  повертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери, нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаються позбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші з обігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цього процесу.”

Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце  у Веймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат для випуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З січня 1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000 000. Якби певна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На початку 1922 р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і льодяника.

Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші, виміряний  як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.

За формами  виявлення інфляцію розрізняють За формами виявлення розрізняють:

" подавлену (приховану)  інфляцію- коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, "вимиванні" товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами. Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільненого попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на "чорному" ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часто називають адміністративною, народжену адміністративними цінами.

" відкриту- інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.

За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє багато її видів, серед яких ключове місце належить інфляції попиту й iнфляцiї витрат:

Інфляція попиту  - зростання цін, яке спричинюється надмірним попитом, тобто виникає внаслідок випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

Інфляція витрат – зростання  цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що супроводжується  зменшенням сукупної пропозиції.

 

 

 

 

 

 

2. Причини інфляції, її соціально-економічні наслідки

Загальні наслідки інфляції зумовлюються складними і різними напрямами соціально-економічних і політичних причин. Для одних економічних суб’єктів інфляція може виявитися досить прибутковоюсправою, а для інших — досить таки збитковою. Тому ті, для кого інфляція виявилася прибутковою, шукають об’єктивних причин інфляції, а ті, для кого інфляція принесла збитки, звинувачують перших у свідомому розкручуванні інфляції. 
Загалом причини інфляції можуть бути зовнішніми та внутрішніми. 
Зовнішні причини інфляції такі: 
а) зростання цін на світових ринках; 
б) скорочення грошових надходжень від зовнішньої торгівлі; 
в) від’ємне сальдо зовнішньо-торговельного балансу.

Внутрішні причини інфляції такі: 
а)   запровадження нерозмінних на золото паперових (неповноцінних) грошей; 
б)  розбалансованість економіки держави; 
в)  монополія держави на грошову емісію; 
г)  монопольне положення великих виробників та встановлення ними монопольно високих цін на ринку; 
д) запровадження непомірно високих податків та відсоткових ставок за кредит.

е) надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));

є) обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

ж) надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;

з) інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари

и) девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);

і) зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

Причиною інфляції може бути також перевищення попиту над  пропозицією та відставання попиту від пропозиції. Результатом перевищення  попиту над пропозицією є інфляція попиту, а відставання попиту від пропозиції викликає інфляцію витрат або пропозиції.

Соціально-економічні наслідки інфляції. Зміна стандарту виміру вартості товарів веде лише до зміни її абсолютних величин. І для суспільства не має принципового значення, коли, наприклад, ціна столу буде 1крб. При умові, що вартість цієї грошової одиниці еквівалентна 20 год суспільно необхідного робочого часу, або 1г золота, чи 10 крб, при умові, що 1 крб. = 2 год суспільно необхідного робочого часу = 0,1г золота. Головне, щоб як в першому, так і в другому випадках забезпечувався еквівалентний обмін товарами. А це буде, якщо за допомогою одного і того ж стандарту буде вимірюватися вартість усіх товарів. Адже були періоди, коли за царської Росії робітник в середньому заробляв за рік 250 крб., а булка хліба коштувала 5 коп., кілограм яловичини 50 коп і т. п. Саме цим пояснюється наявність різних стандартів виміру вартостей товарів в різних країнах.