Поняття та сутність зовнішньоекономічної діяльності

Маркетингове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства включає:

— дослідження основних характеристик зовнішніх ринків, їх динаміки, тенденцій розвитку та пріоритетів;

— визначення основних суб'єктів, що діють на цих ринках, особливостей їх поведінки і мотивації;

— характеристику основних параметрів міжнародного маркетингового середовища;

— розробку стратегії виходу та діяльності на потенційному зарубіжному ринку;

— визначення проблем та специфіки зовнішньоекономічної діяльності на конкретних зовнішніх ринках.

Основною метою, з якою підприємства виходять на зовнішні ринки, є максимізація прибутку за рахунок використання ефекту масштабу. Досягнення цієї мети не вичерпує всі елементи мотиваційного механізму, який складається із конкретних збуджувальних мотивів. Наведемо деякі з них:

1. Обмеженість та відносно  низькі можливості розширення  внутрішнього ринку.

2. Рівень розвитку внутрішнього  ринку, за якого вигідно розміщувати  капітали за кордоном: насичення  ринку товарами; посилення тиску  конкурентів; зростання залежності від посередницької торгівлі; зростання зборів, що пов'язані із захистом довкілля; труднощі у дотриманні соціального законодавства.

3. Подолання залежності  від внутрішнього ринку, сезонних  коливань попиту та розсіювання  ризиків шляхом завоювання закордонних  ринків.

4. Скорочення витрат виробництва  за рахунок кращого використання  виробничих потужностей, зменшення  податкових платежів, у тому числі шляхом виробництва продукції за кордоном.

5. Продовження життєвого  циклу товару.

6. Використання державних  програм сприяння, які діють у  своїй країні чи за кордоном.

7. Підвищення ефективності  збутової діяльності шляхом посилення  ринкових позицій на основі створення відділень, філій, дочірніх підприємств, розширення мережі сервісних пунктів тощо.

8. Компенсація коливань  валютного курсу шляхом організації  паралельного виробництва і збуту у відповідних країнах.

9. Подолання тарифних та  нетарифних бар'єрів шляхом організації закордонного виробництва.

10. Підвищення престижу підприємства на національному ринку як суб'єкта міжнародних економічних відносин.

Водночас не слід залишати поза увагою й інші фактори, які ставлять під сумнів доцільність виходу підприємства на зовнішній ринок. Ось деякі з них:

1. Рівень прибутку від ЗЕД може виявитись насправді значно нижчим, ніж планувалось, через нестабільність економічної або політичної ситуації за кордоном.

2. Модифікація товару для відповідності його вимогам закордонного ринку може виявитись надто витратною.

3. Проникнення і закріплення  на закордонному ринку буде  вимагати значних коштів.

4. Застосування урядом  країни-імпортера нетарифних бар'єрів на шляху експортованого товару поставить під загрозу бізнес на цьому ринку.

Вихід підприємства на зовнішні ринки зазвичай є тривалим еволюційним процесом. Досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності — найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху. Для отримання доступу на закордонні ринки підприємство повинне пройти декілька етапів, кожен з яких має свої особливості.

1. Етап пробного експорту  характеризується односторонніми  спробами підприємства продати закордонному покупцю стандартну вітчизняну продукцію. Успішні продажі на окремому зарубіжному ринку підприємство намагається повторити і на інших ринках. Як наслідок — багатообіцяючі окремі продажі без повторних замовлень, невеликі доходи при досить значних витратах.

2. Етап екстенсивного експорту. На цьому етапі відбувається  охоплення незначної кількості ринків без їх сегментації. Експортний асортимент представлений традиційним для даного підприємства набором товарів.

3. Етап інтенсивного експорту  — відбувається обмеження асортименту  найбільш вигідною продукцією  по кожному ринку з використанням  всіх методів активного маркетингу. Закордонна торговельна мережа експортера отримує значний розвиток, зовнішньоекономічні зв'язки стали більш глибокими й ефективними, але все ще залишаються придатком внут-рішньоекономічних відносин.

4. Етап експортного маркетингу  — продукція все більш пристосовується до вимог зовнішнього ринку. Підприємство розвиває двосторонні відносини із зовнішніми ринками, збираючи й обробляючи відповідну інформацію. Маркетингові комунікації набувають міжнародних ознак.

5. Етап міжнародного маркетингу  — закордонні ринки починають  грати домінуючу роль у формуванні маркетингової концепції даного підприємства.

6. Етап глобального маркетингу  — підприємство більш не орієнтується на внутрішній ринок, а переймається задоволенням потреб, характерних для споживачів усього світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Специфіка економічних розрахунків при купівлі – продажу ліцензій

 

Одним із найважливіших питань при укладанні ліцензійної угоди є визначення ціни ліцензії та вибір форми платежів, що безпосередньо пов'язано з питанням визначення ефективності ліцензування як способу виходу на міжнародні ринки.

Ціна ліцензії визначається часткою продавця в прибутку покупця ліцензії. Ліцензійна угода укладається, якщо прибуток ліцензіара від продажу ліцензії буде більшим, ніж від інших форм освоєння ринку об'єктом ліцензії, а прибуток ліцензіата від реалізації закупленої ліцензії буде вищим, ніж прибуток його конкурентів, навіть з урахуванням виплати ліцензійних платежів. 
На практиці використовуються декілька видів ліцензійних платежів: періодичні (роялті), паушальні, комбіновані, на компенсаційній основі, фіксовані.

Поточні (періодичні) платежі-роялті - це платежі, що виплачуються ліцензіатом ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійної угоди, починаючи з дати набуття чинності угоди, або, що трапляється частіше, із початку комерційного використання об'єкта ліцензії.

Роялті як форма виплати ліцензійної винагороди вигідні ліцензіату, а в ряді випадків і ліцензіару. В основі роялті лежить реальний прибуток, який одержує ліцензіат за ліцензією. Ставка роялті може бути виражена у вигляді:

- відсотка від ціни  продукції, виробленої за ліцензією;

- відсотка від суми  продажу продукції за ліцензією;

- твердо встановленого  збору з одиниці продукції  за ліцензією;

- відсотка від собівартості  продукції за ліцензією.

На розмір ставок роялті впливають такі чинники:

1) технічна цінність об'єкта  ліцензії (новий об'єкт на ринку  або удосконалення відомого);

2) економічна ефективність  використання об'єкта ліцензії;

3) стадія розробки або  впровадження (ідея чи промислово  освоєний об'єкт);

4) наявність і надійність  патентного захисту;

5) ступінь новизни і  передбачувана тривалість її  зберігання;

6) вид ліцензії за обсягом прав (повна, виняткова, невиключна);

7) об'єм ноу-хау і ризик  його розкриття;

8) місткість ринку і  перспективи збуту;

9) обсяг виробництва за  ліцензією;

10) надання товарного знака;

11) постачання ліцензіаром  сировини, матеріалів, устаткування;

12) розмір капіталовкладень  для організації виробництва  за ліцензією та адаптації технології ліцензіара до умов виробництва ліцензіата.

Паушальні платежі - це визначена і зафіксована в тексті ліцензійної угоди сума, що фактично не залежить від ступеня освоєння і комерційної реалізації об'єкта ліцензії. Паушальні платежі застосовують:

- коли ліцензіар продає  ліцензію маловідомому йому ліцензіату;

- немає реальної можливості  здійснити ефективний контроль  за діяльністю ліцензіата з використання ліцензії;

- існує необхідність одержання  одноразової значної суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов'язаних із розробкою об'єкта ліцензії і підготовкою укладання ліцензійної угоди.

Паушальна форма платежу має певні переваги для сторін ліцензійної угоди. Вона захищає ліцензіара від ризику, пов'язаного із зривом або невдалим використанням об'єкта ліцензії ліцензіатом, зумовленим сформованою кон'юнктурою, посиленням конкуренції тощо. У випадках надання повної або виняткової ліцензії, а також при передачі ноу-хау, що супроводжує ліцензії, вона виступає також інструментом хеджування ризиків, оскільки в цьому випадку ліцензіар змушений розкривати всі секрети об'єкта ліцензії без серйозних гарантій з боку ліцензіата.

Для ліцензіата ця форма платежу означає відсутність контролю за його виробничою і комерційною діяльністю з боку ліцензіара та можливість отримання всього прибутку від реалізації об'єкта ліцензії.

Недоліком паушальних платежів для ліцензіара є те, що вони практично завжди загалом менші за виплати, отримані у вигляді періодичних відрахувань, що знижує цінність такого платежу, а для ліцензіата - необхідність одноразових великих витрат. Крім того на ліцензіата лягає практично весь ризик від невдалого використання об'єкта ліцензії, навіть якщо це зумовлено низькою якістю об'єкта ліцензії, за що відповідальність має покладатися на ліцензіара.

Технічно паушальні платежі здійснюються в один або декілька прийомів. Звичайно надходження паушальних платежів починаються з моменту підписання ліцензійної угоди і закінчуються з початком комерційної реалізації об'єкта ліцензії.

Комбінована форма виплати ліцензійної винагороди передбачає виплату початкових платежів (як правило, в один прийом) та виплату другої частини ліцензійної винагороди у вигляді роялті у звичайному порядку після закінчення кожного звітного періоду.

Ліцензійні платежі на компенсаційній основі - це виплата ліцензійної винагороди продукцією, зробленою за ліцензією. При цьому ціна ліцензії спочатку розраховується в грошовому вираженні, а потім переводиться в натуральну форму з урахуванням встановленої для виробленого за ліцензією продукту ціни.

Фіксовані платежі, як і паушальні, не залежать від фактичного обсягу виробництва і продажу продукції за ліцензією, однак виплачуються протягом усього терміну дії ліцензійної угоди.

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури:

 

1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / Багрова І.В., Редіна Н.І., Власюк В.Є., Гетьман О.О.; За ред. проф. І.В. Багрової. – К.: Центрнавч. літ-ри, 2004. – 580 с.
2. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2007. – 384 с.
3. Кавторєва Я. Все про організацію та облік ЗЕД. – Харків: Фактор, 2004. – 320 с.  
4. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2007. – 948 с.