Планування собівартості промислової продукції

 

ВСТУП

Собівартість продукції - один з  найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству виходить їм продукція. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).

Планування собівартості промислової  продукції в даний час дуже актуально.

Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних  резервів зниження витрат виробництва  і збільшення внутрішньогосподарських  нагромаджень. Знижуючи витрати виробництва  в результаті заощадження минулого і живої праці, промисловість  домагається збільшення обсягів  випуску продукції.

При плануванні собівартості промислової  продукції застосовуються такі методи.

1. Пофакторний метод.

2. Кошторисний метод.

3. Метод калькуляцій. 

4. Нормативний метод. 

При плануванні собівартості продукції  зазначені методи застосовуються одночасно, в комплексі, що дозволяє вирішувати низку взаємопов'язаних завдань  планування витрат.

Далі більш докладно про це буде розказано. Теоретична і практична значущість даної теми очевидна. Правильне обчислення собівартості продукції має важливе значення.

 

1. ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ ПЛАНУВАННЯ

Підприємство в процесі виробничо-господарської діяльності витрачає різні ресурси. Ці витрати в плануванні прийнято ділити на одноразові і поточні.

Одноразові витрати здійснюються в формі інвестицій на різні інноваційні заходи, пов'язані з розширенням виробництва, заміною вибувають основних фондів, модернізацією та капітальним ремонтом основних фондів, технічним переозброєнням, реконструкцією та новим будівництвом, поповненням обігових коштів і освоєнням нових видів діяльності. Одноразові витрати в свою чергу діляться на виробничі і капітальні вкладення.

Поточні витрати пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт, послуг і приймають форму витрат. Основна частина витрат - витрати на виробництво і реалізацію продукції. Крім них підприємство сплачує податки, збори, відрахування, штрафи, пеню, неустойки, зумовлені чинним законодавством, витрачає кошти на соціальні потреби членів трудового колективу та благодійну діяльність, а також фінансування поточних заходів щодо формування і реалізації стратегії і тактики свого розвитку. Сума зазначених витрат, виражена в грошовій формі за певний період часу, утворює витрати підприємства. Рівень і структура витрат підприємства використовується при оцінці ефективності його діяльності, конкурентоспроможності та стабільності на товарних ринках [1]. Встановлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного планування й обліку собівартості продукції. Зокрема, загальним для всіх галузей промисловості є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, які прямо чи опосередковано пов'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов'язані з обслуговуванням побутових потреб підприємства (утримання житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств і т.д.), по капітальному ремонті і будівельно-монтажних робіт , а також витрати культурно-побутового призначення [2].

Визначення планової собівартості окремих видів продукції є  основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість усієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяг випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів.

Оцінка виконання плану по собівартості всієї товарної продукції здійснюється з урахуванням що відбулися протягом звітного року змін цін на матеріали  і тарифів на перевезення й енергію.

Вся товарна продукція при плануванні та обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і незрівняну. Порівнянної вважається продукція, що випускалася в попередньому (по відношенню до планового) року, а також вироби з тривалим циклом виробництва, які випускалися в минулому році в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи з замовленням на сторону, послуги, надані своєму капітальному будівництву, роботи з капітального ремонту і продукція, що виготовлявся в дослідному порядку. До непорівнянної належить продукція, освоєна виробництвом у поточному році [3].

Складовою частиною витрат підприємства є собівартість продукції. Якісно витрати і собівартість не розрізняються, оскільки являють собою поточні витрати. Їх відмінність полягає в наступному.

По-перше, кількісно собівартість являє собою тільки частина витрат підприємства. Статті витрат, які входять в собівартість продукції, встановлює держава. Таким чином, собівартість продукції - це нормовані витрати підприємства.

По-друге, витрати, які не ввійшли в собівартість продукції, підприємство змушене компенсувати з прибутку. Даний підхід обмежує необгрунтоване зростання цін і захищає споживача від спроб виробника перекласти на нього частину своїх витрат.

По-третє, частина витрат безпосередньо пов'язана з випуском продукції. Вони існують навіть тоді, коли продукція не випускається взагалі. У той же час собівартість завжди залежить від кількості виробленої та реалізованої продукції [4].

Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних  резервів зниження витрат виробництва  і збільшення внутрішньогосподарських  нагромаджень. Знижуючи витрати виробництва  в результаті заощадження минулого і живої праці, промисловість домагається поряд з ростом нагромаджень збільшення обсягу випуску продукції. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств. Тільки при науково організованому нормуванні витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції [5].

Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.

План по собівартості промислової  продукції складається за єдиними  для всіх підприємств правилам, встановленим в інструкціях з планування, обліку і калькулювання собівартості промислової продукції. У цих інструкціях міститься перелік витрат, що включаються до собівартості продукції, і визначаються способи калькулювання собівартості [6].

Метою планування витрат (собівартості) є оптимізація поточних витрат підприємства, що забезпечує необхідні темпи зростання прибутку і рентабельності на основі раціонального використання грошових, трудових і матеріальних ресурсів.

При розробці плану по собівартості повинні бути вирішені наступні завдання: виконано аналіз вартісних показників виробничої діяльності підприємства в цілому та окремих його підрозділів;

виявлено можливості і уточнено розміри зниження собівартості продукції  в планованому році в порівнянні з попереднім періодом; складено калькуляції  собівартості основних видів продукції, що випускається; виявлено доцільні витрати та розроблено заходи щодо їх ліквідації; визначена рентабельність видів продукції, що випускається і виробництва; оцінено вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції; створена база для розробки оптових або роздрібних цін; розроблені заходи щодо вдосконалення госпрозрахункових взаємин між виробничими підрозділами підприємства.

При складанні плану по витратах особливу увагу необхідно звернути на виявлення резервів зниження собівартості, а також величини і причин виникнення витрат, не обумовлених нормальною організацією виробничого процесу: наднормативної витрати сировини і  матеріалів, палива і енергії, втрат робочого часу і доплат за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, втрат від простоїв машин і обладнання, аварій, шлюбу, зайвих витрат, викликаних національними господарськими зв'язками щодо постачання сировини і матеріалів, порушенням технологічної і трудової дисципліни, зміною обсягу робіт з підготовки виробництва, освоєння і впровадження нової техніки і технології і т. д [7].

План по витратах підприємства складається з наступних розділів:

1) розрахунок зниження собівартості  продукції за рахунок впливу  на неї техніко-економічних чинників;

2) калькулювання собівартості видів  продукції; 

3) кошторис витрат на виробництво.

Вихідними даними для розробки плану по витратах є: встановлені тактичним планом розміри прибутку, а також рівень рентабельності виробництва або завдання по зниженню собівартості продукції; показники виробництва і реалізації продукції; ефективність заходів по розділу тактичного плану інновацій; прогресивні норми і нормативи відповідного розділу тактичного плану; показники плану матеріально-технічного забезпечення виробництва; прейскуранти цін; [8] дані про використання основних фондів і розмірах амортизаційних відрахувань; показники плану по праці та кадрам; обсяг робіт з підготовки виробництва, освоєння і впровадження нової техніки, обсяг виробництва нової техніки. При плануванні собівартості продукції застосовуються такі методи.

1. Пофакторний метод. Його суть  полягає у визначенні впливу  техніко-економічних факторів на витрати виробництва в планованому році в порівнянні з попереднім роком. При плануванні собівартості цей метод застосовується з метою: забезпечення порівнянності показників плану з аналогічними показниками інших періодів; здійснення укрупненого розрахунку основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності на стадії підготовки і порівняння варіантів пропозицій за обсягами виробництва; найбільш повного врахування ефективності впровадження заходів по плану підвищення ефективності виробництва; визначення участі окремих служб, відділів і виробничих підрозділів у зниженні витрат і підвищення ефективності виробництва, матеріального заохочення за це участь, сводимости показників по підприємству, об'єднанню, галузі і в цілому по регіону; аналізу і зіставлення витрат виробництва на різних підприємствах і об'єднаннях [9].

2. Кошторисний метод. Він припускає  обгрунтування кожної статті  собівартості за допомогою спеціальної  кошторису витрат. Кошторис може  складатися як на окремі комплексні  статті витрат, так і в цілому  на обсяг валової, товарної  і реалізованої продукції. При  плануванні собівартості як окремих  кошторисів можуть використовуватися  окремі розділи плану, наприклад  план матеріально-технічного забезпечення, план по праці і персоналу,  план технічного та організаційного розвитку підприємства, у яких обгрунтовуються витрати відповідних ресурсів.

Кошторисний метод дозволяє ув'язати  окремі розділи тактичного плану  між собою і погодити їх з планами  внутрішньовиробничих підрозділів. На основі кошторисів витрат складається звід витрат на виробництво продукції в цілому по підприємству. У даному випадку звід витрат по підприємству являє собою суму витрат, розраховану у кошторисах структурних підрозділів. Цей метод досить трудомісткий і застосовується на стадіях остаточного складання плану. У зарубіжній практиці планування цей метод отримав назву бюджетування, а кошторис витрат називається бюджетом.

3. Метод калькуляцій. За допомогою  цього методу обгрунтовується  величина витрат на виробництво  одиниці продукції, робіт, послуг  або їх структурних елементів,  наприклад деталі, вузла. При плануванні  собівартості даним методом важливо  правильно визначити об'єкти калькулювання.  Ними можуть бути: окремі вироби; замовлення; технологічні межі; марки,  сорту, артикули і т.п. Надалі  калькуляції застосовуються при  плануванні собівартості валової,  товарної і реалізованої продукції,  кошторисів витрат і зводу  витрат по підприємству.

4. Нормативний метод. Тут рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції, робіт, послуг розраховується на основі заздалегідь складених норм і нормативів. Цей метод широко застосовується при складанні планових калькуляцій і кошторисів витрат. Найважливіша гідність нормативного методу планування собівартості продукції - можливість відокремленого обліку відхилень від діючих (поточних) норм та їх причин. Це дозволяє судити про те, які чинники призвели до зміни витрат, і своєчасно приймати оптимальні рішення, спрямовані на поліпшення економічних показників роботи підприємства [10].

При плануванні собівартості продукції  зазначені методи застосовуються, як правило, одночасно, в комплексі, що дозволяє вирішувати низку взаємопов'язаних завдань планування витрат. Вони доповнюють один одного і роблять процес планування витрат наскрізним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СКЛАД ВИТРАТ, ЩО ВКЛЮЧАЮТЬСЯ В ПЛАНОВУ СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Основу планування собівартості продукції  складають витрати, які відповідно до чинних нормативно-технічних документів можуть бути віднесені на витрати.

Собівартість продукції являє  собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва природних  ресурсів, сировини, матеріалів, палива, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію [11].

У собівартість продукції включаються:

1. Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати з контролю виробничих процесів і якості продукції.

2. Витрати, пов'язані з використанням  природної сировини, в частині  витрат на рекультивацію земель, плати за деревину, що відпускається  на корені, а також плати за  воду, що забирається промисловими  підприємствами на водогосподарських систем у межах встановлених лімітів.