Перспективи розвитку загальноєвропейської економічної інтеграції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

 

 

Центр післядипломної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Міжнародна економіка ”

на тему:

“Перспективи розвитку загальноєвропейської економічної інтеграції ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент 4 курсу, 2-ої групи

спеціальності «Економіка підприємства»

Хижняк Є.В.

Робота здана

_________________

Перевірив:

викладач:Федірко О.А

 

 

 

КИЇВ 2012

 

І. Глосарій:

 

Інтеграція це злиття, об'єднання, взаємопроникнення, взаємна доповнюваність і спільність чітко визначених і загально визнаних соціально-економічних, політичних інтересів, що потребують об’єднання зусиль для їх реалізації.

 

Економічна інтеграція — це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави.

 

Економічна  інтеграція — форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково-технічною революцією. (Європейський Союз, ОПЕК, Всесвітня торгова організація, Європейська асоціація вільної торгівлі).

Економічний союз – форма міжнародної економічної інтеграції, яка передбачає вільний рух факторів і результатів виробництва, доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

 

Європейський Економічний Союз (ЄЕС) — це регіональна організація, до якої входили 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. Основний напрям діяльності ЄЕС — формування єдиного внутрішнього ринку.

 

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — спеціалізована організація при ООН, заснована у 1944 р. Мета — координація валютно-фінансової політики країн-членів та надання позик. Входить 155 держав, у тому числі Україна.

 

Глобалізація – це сукупність економічних, соціальних, технологічних, політичних і культурних явищ та процесів, спричинених змінами у світовому виробництві, споживанні й торгівлі.

 

Скорочення:

ЄС  Європейський Союз (27 країн);

СНД Співдружність незалежних держав (12 країн);

ОЕСР - Організація економічного співробітництва та розвитку (34 країни);

НАФТА - Північноамериканська зона вільної торгівлі;

АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії (10 країн);

АзЕс – Асамблея Західноєвропейського союзу;

МЕРКОСУР - Економічний союз держав у Південній Америці, за темпами розвитку переважає всі інші подібні об'єднання. До нього входять: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Венесуела, як асоційовані члени — Чилі, Болівія, Перу, Колумбія та Еквадор;

АТЕС - Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво;

ЮДЕАК - Митний і економічний союз Центральної Африки.

 

ІІ. Закономірності:

 

1. Комплексний аналіз  динаміки інтеграційних процесів  сучасного глобалізованого світу має велику вагу для визначення перспектив інтеграції нового типу. Беззаперечно, що найбільш яскравим прикладом утвореної системи як економічного, так і політичного інтеграційного угрупування на сучасному етапі глобалізації світового господарства є Європейський Союз, на який приходиться майже чверть всієї світової торгівлі і який за короткий термін зумів змусити стати на свої позиції не лише уряди східної частини Європи (країн Балтії, України, Польщі, Словакії, Чеської Республіки, Угорщини та Румунії), тобто Нової Європи, як висловився колишній міністр оборони США Рамсфілд, а головне Францію та Німеччину [7].

Відповідно до Люмейської конвенції, ЄС має угоди з 69 країнами Африки, Карибського моря і Тихоокеанського  басейну (АСР). У цілому ЄС підтримує відношення більш, ніж з 130 країнами світу, бере участь в роботі ОЕСР і має власного спостерігача в ООН. ЄС бере участь в щорічних зустрічах на вищому рівні восьми провідних держав Заходу в особі чотирьох найбільших своїх членів – Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії, а також президента Комісії ЄС, що безпосередньо представляє ЄС. Зазначимо, 2008 рік став досить насиченим для Європейського Союзу з точки зору інтеграційного розвитку, пов’язаного з напрацюванням нових форматів співпраці з сусідніми країнами. Поява проектів Середземноморського Союзу та Східного партнерства вказують на розуміння в Брюсселі неможливості обмеження процесів наближення країн до ЄС як ціннісного та економічного авторитету.

Цілком очевидно, що 2009 рік став точкою відліку у побудові поглиблених відносин Європейського Союзу і країн Східної Європи та Кавказу.

Стосовно ролі ЄС у  світі, то на сьогоднішній день, після  завершення у червні 2009 року непростого президентства Чеської Республіки у Європейському Союзі маємо наступні реалії. Чеське президентство сприяло зростанню ролі Євросоюзу як світового конкурентоздатного гравця, провело ряд самітів з іншими країнами, такими як: Канада, США, Китай, країни Південної Африки. Продовжувався процес подальшого розширення ЄС – тривали, хоч і уповільнились, переговори із Хорватією та процес європейської інтеграції всіх Західних Балкан; Чехія передала до Європейської Комісії заявку Чорногорії на набуття членства в ЄС та прийняла заявку від Албанії. Наприкінці президентства було відмічено прогрес у переговорах з Туреччиною відкриттям нової глави стосовно податків – зазначає аналітик українського незалежного центру політичних досліджень В. Мартинюк [3; 5].

 

2. У другій половині 20 ст. у світі утворилося більше 60 інтеграційних угрупувань (табл. 1). Передумовами розвитку процесів економічної інтеграції є:

- загальні географічні межі або просто територіальна близькість країн-учасниць, господарські зв'язки, що історично склалися, і транспортні комунікації;

• близькість рівнів економічного розвитку і міри ринкової зрілості;
• сприятливі внутрішні і зовнішні чинники для інтеграції, а також спільність економічних та інших проблем, що стоять перед країнами;

- політична воля держав, що інтегруються;

-«демонстраційний ефект», коли в країнах, що створили інтеграційне угрупування, відбуваються позитивні зрушення і в інших державах виникає бажання вступити в співтовариство або створити свій блок;

- «принцип доміно», відповідно до якого країни, що знаходяться за межами інтеграційної освіти, зазнають певні труднощі, у зв'язку з економічним, а нерідко і політичним регіоналізмом, що сповідується новоутвореним блоком. Це викликає деякі складнощі в торгівлі, що спонукає вступити в об'єднання або, як мінімум, укласти угоди про торгівлю.

 

Таблиця 1. Порівняння регіональних блоків

 

Блок	Населення	ВВП на душу населення (дол.)	Країни-учасниці
EC	496,198,605	24,235	27
НАФТА	430,495,039	29,942	3
АСЕАН	553,900,000	4,044	10
СНД	280,000,000	8700*	12
ЕвроАзЕС	208,067,618	8,118	5
МЕРКОСУР	200,000,000	-	12

 

3. Прогнозні розрахунки обсягів інвестицій у ЄС за рівнями Фібоначчі на 2010-2012 рр. (рис. 1) свідчать про падіння цього показника у 2010 р. і незначне зростання у 2011-2012 рр. Проте, показник 2012 р. не досягне обсягу інвестицій у 2008 р. - році початку світової економічної кризи.

4. Аналіз динаміки зміни інфляції (рис. 2), на території Європейського Союзу свідчить, що даний показник є доволі сприятливим для економічної безпеки національної валюти. В цілому, рекордний максимум за даний період знаходиться на рівні 3,7% у 2008 р. У 2009 р. спостерігається зниження темпів інфляції до 1% на рік. Проте на 2010-2012 рр. проведені прогнозні розрахунки за рівнями Фібоначчі свідчать про поступове зростання інфляції до 2,4%. Загалом рівень інфляції у країнах-членах ЄС можна визнати таким, що не загрожує дестабілізації макроекономічної ситуації.

 

Рис.2 Аналіз динаміки зміни інфляції

 

5. Простим показником ступеня інтеграції національних економік регіону є інтенсивність  внутрішньо регіональної торгівлі. У ЄС її доля складає 60% від загальної зовнішньої торгівлі, в НАФТА — близько 50%, в СНД, АСЕАН і МЕРКОСУР — близько 20%, а у ряді «квазіінтеграційних» об'єднань слаборозвинених країн не досягає і 5%. Очевидно, що міра інтеграції національних економік обумовлюється структурою ВВП і товарообігу. Країни, що експортують сільськогосподарську продукцію, сировину і енергоресурси, на світовому ринку об'єктивно є конкурентами, а їх товарні потоки орієнтовані на розвинені індустріальні країни. Навпаки, пригнічуючи долю взаємної торгівлі індустріальних країн складають машини, механізми і інші готові продукти. Більше того, товарні потоки між слаборозвиненими країнами не спричиняють за собою інтеграції національних економік.

 

ІІІ. Проблеми:

 

1. Посилення взаємозалежності національних економік і, як слідство цього процесу, зменшення стабільності світової фінансової системи.  

2. Суттєвою перепоною для поглиблення міжнародної економічної інтеграції є різний рівень (ступінь) розвитку економік країн , що інтегруються, внаслідок чого конкурентоздатність національних економік країн, що розвиваються, виявляється очевидно меншою, в порівнянні з економіками розвинутих капіталістичних країн. За умов послаблення митних бар'єрів, це призводить до нездатності виробників країн, що розвиваються, конкурувати з виробниками економічно розвинутих країн. 

3. Ще однією проблемою,  що є наслідком міжнародної  інтеграції, може стати поглиблення спеціалізації національних господарств на окремих видах виробленої продукції (послуг), що надалі може призвести:

а) до створення потужних транснаціональних монополій;

б) зменшення мобільності  національних економік.

Проблеми ЄС 

На відміну від колишніх етапів розширення, які здійснювались  через компроміси при певних зустрічних корективах в механізмі самого Європейського Союзу (наприклад, з Великобританією по сільському господарству, з Фінляндією і Швецією - через спеціальний режим сприяння в розвитку їх північних територій тощо), від нинішніх претендентів вимагають стовідсоткового і безумовного прийняття вимог Євросоюзу. Тим самим робиться крок назад і в порівнянні з колишніми "європейськими угодами" цих держав з ЄС, які були до певної міри індивідуалізованими. До нинішніх претендентів, при їх вступі застосовується єдиний і стандартний підхід, що не залишає місця для врахування їх національної специфіки. "Новобранців" чекає в ЄС і заздалегідь відоме суттєве обмеження їх владних повноважень. З посиланнями на некерованість конгломерату, що утвориться з 26 країн-членів Євросоюзу, знову-таки ще до його розширення, планується завершити адміністративну реформу, тобто замінити правила представництва окремих країн-членів в органах Співтовариства. Отже, нове розширення виглядає вже не як злиття, а швидше як поглинання ЄС чергової партії держав, що приєднуються. Не випадково ряд спостерігачів спеціально застерігають його лідерів від імперських амбіцій, входження в роль метрополії Європи. Щоб не виглядати як колонізатор, вважають вони, Євросоюз не повинен створювати враження, що приєднання означає просте копіювання в даних країнах правопорядку, політик і структур Співтовариства і що від самобутності, що склалася в іншій Європі, не залишиться нічого, що заслуговує на збереження.

4. Створення Єдиної  Валютної системи (ЕВС) також  породжує цілий ряд проблем  як для самого ЄС, так і для  його економічних партнерів. Досі ще не існувало тривалого монетарного союзу між суверенними державами без сильної політичної інтеграції. Крім того економіка «євро»-зони не є чимось добре відомим, і колишні регуляції поведінки можуть змінитися з більш широким розповсюдженням «євро». Тому важко напевне сказати, які економічні ефекти будуть переважати з введеннями «євро».

5. Подальша інтеграція  в рамках Європейської спілки  створила певну ейфорію, що  згладила деякі серйозні міждержавні  протиріччя у сфері валютної  і фінансової політики. Проте очевидно, що надалі забуття інтересів малих країн більш великими може призвести до оберненого процесу, тобто дезінтеграції. Але як воно буде, здатне показати тільки майбутнє.

У рамках НАФТА не створені, поки що, спеціальні механізми, які регулюють співробітництво, подібно тим, що існують у ЄС (Комісія, Суд, Парламент і т.п.).