Особливості становлення та основи діяльності міжнародного ввалютного фонду

1. Особливості  становлення та основи діяльності  Міжнародного валютного фонду

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fond, IMF) - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами і надання фінансової допомоги країнам-членам для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями рівноваги платіжних балансів. МВФ був створений на міжнародній валютно-фінансовій конференції (1-22 липня 1944 р.) у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Хемпшир).

Специфіка МВФ, порівняно  з іншими міжурядовими організаціями, полягає у виконанні ним одночасно  функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

У роботі Бреттонвудської конференції брав участь також і СРСР. Проте згодом у зв'язку з "холодною війною" між Сходом і Заходом він не ратифікував Угоду про створення МВФ. З тієї ж причини впродовж 50-60-х pp. з МВФ вийшли Польща, Чехословаччина і Куба. У результаті глибоких соціально-економічних і політичних реформ на початку 90-х pp. колишні соціалістичні країни, а також держави, що входили раніше до складу СРСР, вступили в МВФ (за винятком Корейської народно-демократичної Республіки і Куби).

Новостворений МВФ був  покликаний регулювати валютно-розрахункові відносини між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за умови виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Сьогодні Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) створений з метою підтримки стабільності в міжнародних валютних відносинах. Офіційними його завданнями, викладеними в Статуті МВФ, є співпраця з міжнародних валютних питань, сприяння стабілізації валют, усунення валютних обмежень і створення багатосторонньої системи розрахунків між країнами, надання країнам-членам валютних ресурсів для усунення тимчасових порушень їх платіжних балансів. З початку 80-х pp. МВФ почав надавати середньо- і довгострокові кредити (на 7-10 років), що направлялися країнам-членам на структурну перебудову економіки, які здійснювали радикальні економічні та політичні реформи.

Практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 р. як спеціалізований орган ООН. Місцезнаходження центрального апарату - м. Вашингтон, має свої відділення і представництва у ряді країн. Засновниками МВФ були 44 країни.

На сьогодні членами МВФ  є 182 держави (рис. 19.1). Членом організації  може стати будь-яка країна, яка проводить самостійну зовнішню політику і готова прийняти права й зобов'язання, передбачені Статутом МВФ.

Рис. 19.1. Зростання  чисельності членів МВФ (1945-2005 pp.)

Офіційні цілі МВФ полягають  у тому, щоб :

- сприяти збалансованому  зростанню міжнародної торгівлі;

- підтримувати стійкість обмінних курсів валют;

- сприяти створенню багатосторонньої  системи розрахунків за поточними операціями між членами Фонду;

- усувати валютні обмеження,  які стримують зростання міжнародної  торгівлі;

- надавати країнам-членам  кредитні ресурси, що дозволяють  регулювати незбалансованість тимчасових платежів без використання обмежувальних заходів у галузі зовнішньої торгівлі та розрахунків;

- служити форумом для  консультацій і співпраці у  галузі міжнародних валютних  питань.

Відповідаючи за безперебійну роботу світової валютної й платіжної системи, Фонд приділяє особливу увагу стану ліквідності у світовому масштабі, тобто рівню і складу резервів, що є у держав-членів, та призначених для покриття торгових і платіжних потреб. Однією з важливих функцій Фонду є надання додаткових ліквідних засобів своїм членам за рахунок розподілу спеціальних прав запозичення (СДР). СДР (або СПЗ - спеціальні права запозичення) - міжнародна розрахункова валютна одиниця, яка використовується як умовний масштаб для порівняння міжнародних вимог і зобов'язань, встановлення валютного паритету й курсу, як міжнародний платіжний та резервний засіб. Вартість СДР визначається на основі середньої вартості чотирьох основних валют світу (до 1 січня 1981 р. - шістнадцяти валют). Визначення питомої ваги кожної валюти проводиться з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі, але для долара США береться до уваги його питома вага в міжнародних розрахунках (рис. 19.2). На сьогодні емітовано 21,4 млрд СДР з сукупною вартістю близько 29 млрд доларів США, що становить близько 2 % усіх резервів.

Рис. 19.2. Вартість СДР

Фонд має в своєму розпорядженні  значні загальні ресурси для фінансування тимчасових розривів платіжних балансів своїх членів. Для їх використання держава-член повинна представити  Фонду вагомі обґрунтування потреби, що виникла і яка може бути пов'язана з платіжним балансом, резервною позицією або змінами в резервах. МВФ надає свої ресурси на основі рівності та відсутності дискримінації, зважаючи на соціальні й внутрішньополітичні цілі держав-членів. Політика Фонду дає їм можливість використовувати фінансування МВФ вже на ранній стадії виникнення проблем у галузі платіжного балансу. При цьому допомога Фонду сприяє подоланню незбалансованості платежів без застосування торгових і платіжних обмежень.

МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них:

- інспектування (було  пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, та неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для усієї спільноти членів);

- консультації (використовує  три типи консультацій: щорічні,  додаткові (може організувати  директор-розпорядник Фонду у  випадках, якщо країна несподівано  опиняється у складній економічній  ситуації, або є підозра, що ЇЇ дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

- надання послуг, фінансування.

Фонд відіграє роль своєрідного каталізатора, оскільки зміни в напрямах політики, що проводяться державами при здійсненні підтримки фінансовими ресурсами МВФ програм, що сприяють залученню додаткової фінансової допомоги з інших джерел. Фонд виступає як фінансовий посередник, що забезпечує перерозподіл засобів з тих країн, де є їх надлишок, у країни, в яких існує їх дефіцит.

4. Основні напрями кредитної  діяльності Фонду

Основним напрямом діяльності Фонду є його кредитні операції. Згідно зі Статутом МВФ надає кредити  країнам-членам для відновлення  рівноваги їх платіжних балансів і стабілізації валютних курсів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами кран-членів: казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами.

Засоби Фонду можуть поступати  в розпорядження його членів у  межах цілого ряду підходів і механізмів, що розрізняються в основному за видами проблем фінансування дефіциту платіжного балансу, а також рівнем умов, що висуваються МВФ. Причому ці умови є синдикованим критерієм, що включає три різні елементи: стан платіжного балансу, сальдо міжнародних резервів і динаміку резервної позиції країн. Ці три елементи, що визначають потребу у фінансуванні платіжного балансу, вважаються самостійними і кожен з них може служити основою для подачі до Фонду запиту про фінансування.

Країна, що потребує іноземної  валюти або СДР, пр водить їх купівлю у Фонді в обмін на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Після закінчення встановленого терміну кредиту країна зобов'язана провести зворотну операцію, тобто викупити у Фонду національну валюту, що знаходиться на спеціальному рахунку, і повернути отриману іноземну валюту або СДР. Такого виду кредити даються на термін до 3 років, рідше - 5 років. За користування кредитами о МВФ стягує комісійний збір у розмірі 0,5 % від суми кредиту і відсоткову ставку за користування кредитом, розмір якої встановлюється на основі ринкових ставок, що діють у відповідний період (найчастіше це 6-8 % річних). Якщо національна валюта країн и-боржника, що знаходиться у МВФ, купується іншою країною-членом, то це вважається як погашення заборгованості Фонду.

Розміри кредитів, що надаються  Фондом, і можливості їх отримання  пов'язані з виконанням країною-позичальником ряду умов, не завжди прийнятних для цих країн.

Перша сума іноземної валюти, що одержується країною-позичальником  у розмірі до 25 % її квоти, називається резервною часткою. її розмір визначається як перевищення величини квоти над сумою запасу національної валюти, що знаходиться у розпорядженні Фонду (на спеціальному рахунку в центральному банку країни-позичальника). Резервна частка зростає, якщо Фонд отримує у країни-позичальника її національну валюту для кредитування інших держав-членів МВФ. Сума позичок, наданих країною-членом Фонду відповідно до додаткової кредитної угоди, утворює її кредитну позицію.

Резервна частка і кредитна позиція становлять резервну позицію  країни - члена МВФ. У межах резервної  позиції країна-член може автоматично, на першу вимогу, отримувати кредити від Фонду, причому за користування таким кредитом країна-член не платить комісійні та відсотки, а також їй не встановлюються терміни повернення отриманого кредиту.

Засоби, що отримуються країною  від Фонду понад резервну частку (вони становлять максимально 100 % від величини квоти), видаються на жорсткіших умовах: гранична величина отримуваних коштів від МВФ, коли країна повністю використовувала резервну позицію, тобто резервну частку і кредитну позицію, не повинна, як правило, перевищувати 125 % її квот. Засоби, що отримуються країною понад резервну частку, діляться на 4 частини (траншу) - по 25 % кожна, і в міру використання цих частин (траншу) отримуваного кредиту вимоги з "обгрунтованого використання" отримуваних коштів зростають. У "листі про наміри", що направляється країною-позичальником Фонду, висловлюються напрями і заходи з використання кредиту, Фонд контролює їх виконання. У тих випадках, коли, на думку Фонду, відбувається порушення країною-позичальником взятих на себе зобов'язань, кредитування скорочується, або повністю припиняється.

МВФ з початку 50-х pp. почав укладати з крашами-членами угоди про резервний кредит, або угоди "стенд бай" (англ. Standby Arrangements). За такою угодою країна-член має право отримати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну у будь-який час, але на узгоджених з Фондом умовах.

У1974 р. була створена система  розширеного кредитування, яка призначена для надання засобів в іноземній валюті країнам-членам Фонду на тривалі терміни і в значно більших розмірах. Отримати такі кредити країни-члени можуть, коли має місце серйозне порушення рівноваги платіжного балансу.

Для отримання розширеного  кредиту країна-позичальник підписує з Фондом спеціальну угоду, в якій обумовлюються умови кредиту і зобов'язання, що приймаються країною. Загальний розмір кредитів, які країна-член може отримати від Фонду в межах резервних і розширених кредитів, становить протягом року до 68 % від її квоти, включаючи раніше отримані кредити -300 % від квоти.

З метою надання допомоги країнам-членам МВФ, що зазнають труднощів у економічному розвитку з незалежних від них причин, а також для сприяння у рішенні широких проблем економічного і соціального характеру Фонд створив ряд спеціальних механізмів, які надають засоби на валютних умовах. До них відносять:

• механізм компенсаційного  і надзвичайного фінансування, кошти якого виділяються у зв'язку зі стихійними лихами, яких зазнали країни, непередбаченою зміною світових цін та іншими причинами;

* механізм фінансування  буферних (резервних) запасів сировинних  товарів, що створюються відповідно  до міжнародних угод;

• механізм фінансової підтримки операцій зі скорочення і обслуговування зовнішнього боргу, який виділяє кошти країнам, що розвиваються, і які опинилися у кризовій ситуації із зовнішніми боргами;

• механізм підтримки структурних перетворень, засоби якого спрямовуються у країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом здійснення радикальних економічних і політичних реформ;

• механізм технічної допомоги. Вона здійснюється через напрям місій  у центральні банки, міністерства фінансів і статистичні органи країн, що потребують таку допомогу, посилку експертів у ці органи на 2-3 роки, проведення експертизи законодавчих документів, які готуються. Технічна допомога виражається у сприянні МВФ країнам-членам у галузі грошової, валютної політики і банківського нагляду, статистики, розробки фінансового і економічного законодавства та підготовки кадрів.

Крім вказаних механізмів, які функціонують нині, МВФ створював  тимчасові спеціальні фонди, які  були покликані сприяти подоланню  кризових валютних ситуацій, що виникали з різних причин (наприклад, нафтовий фонд - для покриття додаткових витрат у зв'язку із значним зростанням цін на нафту і нафтопродукти; довірчий фонд - для надання допомоги найбільш бідним країнам за рахунок засобів, виручених від продажу золота із запасів МВФ тощо).

                                        Зміст

1. Особливасті становлення та основи діяльності Міжнародного

валютного фонду.

2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного

фонду.

3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів.
4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду.