Основні принципи Болонського процесу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни

“Вища освіта і Болонський процес”

на тему:

Основні принципи Болонського процесу

 

 

 

 

                                                     Виконала:

                                                                                    студентка групи ЕкбМ-52с

                                                   Брик О.В.

 

 

 

 

 

                                                          Львів 2015

У межах процесів європейської інтеграції, які охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності,  включаючи й вищу освіту,  Україна чітко визначила курс на входження в освітній і науковий простір Європи,  на здійснення модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог,  на практичне приєднання до Болонського процесу.

Болонський процес - це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи

[2].

Основні принципи Болонського процесу  зафіксовані у спільному документі “Формуваня майбутньогоˮ, прийнятому 29-30 березня 2001 р. представниками більше 300 європейських вузів та їхніми організаціями у м.Саламанка (Іспанія). До них належать [1]:

• Автономія та відповідальність. Цей принцип означає право та можливість для університетів формувати стратегію, вибирати пріоритети у навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати програми і встановлювати власні критерії прийому професорів та студентів. Принцип автономії у поєднанні з відповідальністю є основою академічної свободи, задекларованої у Magna Charta Universitatum (1988 р), Лімській декларації Генеральної асамблеї Всесвітньої університетської служби Про академічну свободу та автономію вищих навчальних закладів 1988 р. та Ерфуртської декларації 1996 р. до відповідального університету двадцять першого сторіччя.

Реалізація принципу автономії та відповідальності створює європейським університетам умови для кращої конкуренції у Європі й у світі, яка неможлива без організаційної свободи, чітких і доброзичливих принципів регулювання і достатнього фінансування. Плани створення європейського простору вищої освіти залишаться нереалізованими чи приведуть до нерівноправної конкуренції, якщо в багатьох країнах буде здійснюватися безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль вищої освіти з боку держави. Одночасно конкуренція у вищій освіті не виключає співробітництва і не може бути зведена лише до комерційної.

• Освіта як відповідальність перед суспільством. Європейський простір вищої освіти повинен будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому і відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості і навчанні протягом усього життя та засадах громадянськості.
• Вища освіта, заснована на наукових дослідженнях.  Дослідження є рушійною силою вищої освіти, тому і формування європейського простору вищої освіти повинно відбуватися одночасно і паралельно зі створенням європейського простору наукових досліджень.
• Організація диверсифікованості вищої освіти. Цей принцип означає підтримку та розвиток традиційної різноманітності європейської освіти з точки зору мов, національних систем, інститутів, орієнтації профілів підготовки і навчальних планів. У той же час її майбутнє залежить від здатності ефективно організувати цю різноманітність, щоб отримати позитивні результати, розвивати гнучкість, а не створювати нові труднощі і закритість; щоб зусилля до сумісності не були підірвані занадто великими розбіжностями у визначенні і застосуванні кредитів, ступенів, і критеріїв якості.
• Якість як фундаментальний принцип освіти. Простір європейської вищої освіти вимагає якості освіти на основі академічних цінностей, які б відповідали вимогам часу та очікуванням студентів.

Якість - основна умова для довіри, мобільності, сумісності і привабливості в європейському просторі вищої освіти. Оцінка якості вимагає балансу між нововведеннями і традиціями, академічними перевагами і соціально-економічною необхідністю, сумісністю програм і вибором студентів. Вона охоплює викладання і наукові дослідження, керівництво та адміністрування, сприйнятливість до потреб студентів і забезпечення позанавчальних послуг. Контроль якості освіти передбачає створення незалежних від національних урядів і міжнародних організацій акредитаційних агентств. Оцінка якості освіти буде ґрунтуватися не на тривалості та змісті навчання, а на знаннях, уміннях і навичках випускників.

• Формування довіри через розробку на європейському рівні механізмів для взаємного сприйняття критеріїв якості, акредитації як одного з таких механізмів. Вони повинні поважати національні, лінгвістичні і дисциплінарні відмінності, а також враховувати особливості університетів з малим навантаженням.
• Сумісність. Сумісність з європейським ринком праці. повинна знаходити відображення у програмах, можливості працевлаштування з урахуванням перспектив навчання протягом усього життя.

 Вона може бути досягнута через цінності, властиві якісній освіті, розмаїтість підходів і профілів дисциплін, гнучкість програм, розвиток міждисциплінарних навичок і умінь, таких як комунікація і мови; через здатність мобілізувати знання, вирішувати проблеми, працювати в команді і розвиватися соціально.

• Сумісність кваліфікації на доступеневому та післяступеневому рівнях. Передбачає створення сумісних кваліфікацій, заснованих на ключових відмінностях у доступеневому та післяступеневому навчанні. перших ступенів повинна бути виконана навчальна робота, оцінювана в межах від 180 до 240 кредитів ECTS.

 Перші ступені повинні гарантувати можливу зайнятість на ринку праці і бути головним чином підготовкою для подальшого навчання на післяступеневому рівні. При деяких обставинах університет може вводити інтегровані навчальні плани, що безпосередньо передбачають присвоєння ступеня магістра. Європейські університети переконані в користі накопичувальної кредитної системи, заснованої на ECTS, і права приймати рішення про прийнятність кредитів, отриманих в іншому місці.

• Привабливість. Європейські вищі навчальні заклади хочуть стати привабливими для талановитих людей усіх континентів. Це вимагає дій на інституційному, національному та європейському рівнях та передбачає адаптацію програм; ступенів навчання як у Європі, так і поза нею; необхідні засоби забезпечення якості; програми, що викладаються на основних світових мовах; адекватну інформацію і маркетинг; доброзичливий сервіс для іноземних студентів і вчених, а також стратегічну роботу в рамках мережі європейських вищих навчальних закладів. Інститути та організації цієї мережі підтверджують свою роль, відповідальність та готовність належним образом забезпечити привабливість європейської освіти.
• Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів передбачає розвиток мобільності студенті в та розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Вільна мобільність учнів, персоналу і випускників є необхідною умовою існування європейського простору вищої освіти.

Розвиток цього принципу неможливий без зміни національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців. З огляду на важливість ознайомлення викладацького складу з європейським досвідом, університети хотіли б усунути вимоги до громадянства та інші перешкоди для академічної кар'єри в Європі. Європейські університети хочуть розвивати мобільність як по горизонталі, так і по вертикалі. Віртуальна мобільність не може розглядатися як прийнятна альтернатива реальній (фізичній) мобільності. Однак, також необхідний розвиток загального європейського підходу до віртуальної мобільності і транснаціональної освіти.

 

Список використаних джерел:

1. Болонский процесс. Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.teacher-edu.ru/wmc/bol
2. В. Л. Ортинський “Педагогіка вищої освітиˮ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.com