Інтеграція освіти, науки та бізнесу для забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД

з дисципліни:

«Економічний механізм функціонування підприємства»

 

 

на тему:

«Інтеграція освіти, науки  та бізнесу для забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   Виконала:

                                                         студентка IV. БІЕ 3 -07

Василишина Ольга

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2013

 

 

 

Зміст

 

Вступ

1. Інтеграція освіти, науки та бізнесу для забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств

2. Інноваційний розвиток промислових підприємств

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У суспільстві, яке засноване  на міцному фундаменті знань, вища освіта (особливо елітна) відіграє пріоритетну  роль у розвитку окремих країн і світового співтовариства в цілому. Закономірно, що в такому суспільстві на перший план виходять люди, які володіють цим знанням, здатні застосувати його на практиці і створити нові знання, які можна успішно використати у національній економіці України. Серед освітніх структур суспільства особливу роль відіграють дослідницькі та провідні університети, які на заході зарекомендували себе як центри елітних знань, фундаментальних і прикладних досліджень, які забезпечують інноваційну складову національної економіки. У сучасному суспільстві, де лідирує економіка знань, якщо не центральну, то одну з головних ролей відіграє інтеграція освіти і науки, яка тісно пов’язана із виробництвом знань і підготовкою кадрів, які володіють високими технологіями, методологією високотехнологічної інформації, кадрів високої кваліфікації, новаторів, які відкривають нові горизонти перед людством, способом існування якого являється безперервний і швидкий розвиток, тоді старі знання швидко старіють, потрібно їх постійно оновлювати і переосмислювати, потрібні нові підходи, нові ідеї, нові узагальнені теорії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Інтеграція освіти, науки та бізнесу для забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств

 

Інтеграція – процес і результат створення нерозривно зв'язаного, єдиного, цілісного [3, с. 126]. Результатом інтеграції  є поява якісно  нової,  інтегративної властивості, яка не зводиться до суми властивостей об'єднаних елементів, а забезпечує  вищу  ефективність  функціонування  усієї  цілісності.

Спроби  інтегративного  навчання  мають  давню  історію.  У 20-ті  роки інтеграція  здійснювалася  шляхом  реалізації  комплексного  підходу  до побудови навчальних планів і програм, розширення міжпредметних зв'язків.

Починаючи з 60-років, коли в усіх країнах світу посилилися пошуки шляхів удосконалення  змісту  освіти,  адекватної  об'єктивним  вимогам  науково-технічного і соціального прогресу, інтеграція набуває самостійного значення.

Інтегративний характер навчання дає можливість здійснювати  зв'язки між

предметами одного циклу. Для розкриття основних положень теми важливо, щоб  понятійний  апарат  спирався  на  зміст  інших  базових  предметів,  на інформацію,  яку  отримають  учні  із  засобів масової  інформації,  літератури, мистецтва  та  на  власний  життєвий  досвід  самих  школярів.  Вони  повинні вміти оперувати  ілюстративним матеріалом  з  інших навчальних дисциплін, правильно визначати місце опорних міжпредметних знань у структурі своєї відповіді. Цілком зрозуміло, що названі вміння мають вирішальне значення для формування діалектичного мислення, цілісного погляду на світ.

Інтегрований  підхід  за  своєю  суттю  є  засобом,  який  через  підбір навчального  матеріалу  створює  умови  для  широкого  охоплення  змісту порівняно з традиційною школою і передбачає скорочення терміну навчання майже вдвічі. Педагогічна інтеграція, з одного боку, створює можливості для економії навчального часу; з другого – великий обсяг навчального матеріалу загрожує  перевантаженням.  Це  вимагає визначення  ще  в початковому навчанні  двох його  рівнів –  обов'язкового,  який  є необхідним мінімумом, що гарантує успішне засвоєння матеріалу в наступні роки, та не обов'язкового.

Інтеграція бізнесу, науки  й освіти є важливим фактором розвитку всього суспільства. Можна сформулювати перелік магістральних тенденцій, що значно гальмують зростання вартості компаній унаслідок недостатнього використання ефекту інтеграції в науку й освіту:

- нерозвинутість перевірених світовим досвідом форм інтеграції науки й бізнесу (зокрема, у сфері венчурного підприємництва);

-руйнування радиційних інституцій трансферу нових знань у виробництво; непродумана лібералізація діяльності освітніх організацій в умовах ринку;

- низька мотивація освітніх установ до підвищення якості підготовки випускників;

- нерозуміння менеджментом багатьох компаній ролі й значення науки та освіти в процесі вартісного керування тощо[1, с. 180].

Процеси розвитку основних складових національної інноваційної системи – освіти, науки й бізнесу  – стримуються через їх дезінтегрованість й автономізованість один від одного.

У цьому контексті  доцільно усунути дисфункції інституту пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, про що багато говорять учені й практики, змінити принципи відбору пріоритетів інноваційної діяльності – з хронічного недофінансування широкого кола проектів до дійсно пріоритетного розвитку й популяризації обмеженої кількості «проривних» мегапроектів. Це дасть змогу науці, освіті й бізнесу сформулювати спільні напрями взаємодії. У цьому контексті основними функціональними частинами інноваційної системи виступають системи науки, освіти й бізнесу, а специфіка їх структур та функціональних якостей є ключовим аспектом, що визначає спектр можливих шляхів розвитку в умовах постіндустріалізму. Формування інноваційної системи відбувається, зокрема, як становлення організаційних форм взаємодії агентів, що є носіями компетенцій, необхідних в інноваційному процесі.

Наука й бізнес є провідними складовими інноваційної системи, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва та комерціалізації інновацій і знань, що уможливлює використання інтелектуального ресурсу як чинника економічного розвитку (на макрорівні) та зростання вартості бізнесу (на мікрорівні). Державна політика має спрямовуватися на створення відтворювальних механізмів наукового пошуку, виходячи з конкретних запитів практики.

 Ефективними інструментами  трансформації наукових результатів  у реальні продукти визнані інноваційні структури (інноваційні компанії, бізнес-інкубатори, інноваційні кластери тощо), які здатні поєднати науково-дослідні організації (або їх підрозділи) та конкретні структури виробничої сфери. У результаті виробнича сфера отримує доступ до сучасних знань, а наукові заклади до матеріальних ресурсів і розширення програм наукового пошуку.

Нині, зазначають фахівці, створюються умови для взаємовигідних інвестиційних відносин бізнесових структур та наукових установ. Зокрема, новаторами тут стали потужні фінансово-промислові групи, що здійснюють акціонування наукових установ. Першим прикладом такого співробітництва є структура, утворена ВАТ ім. Антонова, ЗАТ «Харківський авіазавод», ВАТ «Мотор-Січ» і Національним авіакосмічним університетом «Харківський авіаційний інститут». Можна також згадати досвід співробітництва підприємств та наукових установ у сфері металургії в Дніпропетровську, а також взаємодію харківських машинобудівних підприємств і Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Порівняно з новою організаційною формою інтеграції науки та бізнесу,

що виникає в умовах розуміння необхідності забезпечення постійної інноваційної діяльності, є венчурне підприємництво. Венчурні компанії нині мають перспективи швидкого зростання за рахунок реалізації інноваційної ідеї щодо новаторської комбінації ресурсів, насамперед інтелектуальних.

Місією таких компаній є продуктивна діяльність з комерціалізації  та використання новацій із застосуванням оригінальних інструментів фінансування. Перевага віддається малим формам підприємництва з огляду на необхідність здійснення швидкої оцінки ідеї та прогнозування перспектив її комерціалізації. Особливими формами інтеграції бізнесу та науки є технопарки й технополіси (техногради). Нині в Україні функціонують кілька таких структур: «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», Інститут зварювання ім. Є. О. Патона, інститут монокристалів, «Вуглемаш», «Київська політехніка», Інститут технічної теплофізики, «Укрінфотех», «Інтелектуальні інформаційні технології» та ін. За підрахунками експертів, технопарки виробляють 11 % інноваційної продукції країни, що дає підставу говорити про успішність такого інституту в розвитку інноваційної економіки, однак вони не відіграють провідної ролі у формуванні сучасної панівної (з урахуванням глобальних викликів) ідеології економічної поведінки. Відповідно, вартість таких компаній є невисокою (порівняно з аналогічними показниками зарубіжних компаній) [10, с. 310].

Для українських технопарків характерна вузька спеціалізація, що є цілком природним на ранніх стадіях розвитку інституту, коли структури взаємодії та інтеграції лише формуються, причому в умовах загострення кризових явищ. Як наслідок залишаються вельми сумнівними можливості залучення ресурсів (фінансових та інтелектуальних) для здійснення стратегічних проектів. До того ж технопарки не відчувають підтримки з боку держави.

 

2. Інноваційний  розвиток промислових підприємств

В умовах сьогодення одним  з пріоритетів розвитку промисловості в Україні в ряду стратегічних завдань щодо підвищення конкурентоспроможності та захисту вітчизняної продукції, в основу якої покладено процес інтеграції виробництва, фінансів, науки та освіти є створення інноваційної системи. Перехід до такого розвитку зумовлює здійснення низки значних економічних перетворень та створення нового спектру організаційно-економічних і інституціональних рішень.

До основних принципів  державної політики відносно інноваційного  розвитку промисловості слід віднести:

- орієнтація економічного розвитку промисловості на інноваційний шлях;  - визначення найбільш актуальних пріоритетів інноваційного розвитку промислового комплексу;

- формування нормативно-правової бази щодо посилення стимулювання розвитку мережі технологічних інкубаторів, технопарків, технополісів тощо;

- створення умов для розвитку та використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- взаємодія науки, освіти, виробництва та фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- здійснення заходів щодо формування та підтримки функціонування міжнародної науково-технологічної кооперації;

- трансферу технологій, захисту сучасної вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та подальше просування на зовнішній ринок;

- формування більш сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності промислового комплексу країни;

- розвиток інноваційної інфраструктури; підготовка висококваліфікованих робочих кадрів;

- формування системи захисту прав інтелектуальної власності держави, юридичних та фізичних осіб [7, с. 4].

Інноваційна діяльність повинна бути спрямована на вирішення  таких завдань, як забезпечення економічного розвитку промисловості регіонів на основі раціонального використання їхнього потенціалу, відтворення місцевих ресурсів та охорони природного середовища; розв’язання міжгалузевих науково-технічних та управлінсько-організаційних проблем, безпосередньо пов’язаних з особливостями регіону; підвищення технологічного та інформаційного рівня всіх сфер господарської діяльності з метою виробництва конкурентоспроможної продукції; реалізація стратегії розвитку регіонів України тощо.

До пріоритетних напрямів інноваційного розвитку у сфері  виробництва необхідно віднести наступне: формування наукоємного виробничого процесу; створення та дієвість інноваційної структури; технологічне та технічне оновлення базових галузей економіки; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів тощо [9, с. 59].

Для вітчизняної економіки  інновації та інноваційний розвиток є рушійною силою, яка спроможна забезпечити економічну незалежність України, подолати розрив з розвиненими державами. Інноваційний розвиток забезпечуватиме впровадження нових технологій, передової техніки на діючих виробничих потужностях реального сектору економіки за рахунок техніко-технологічного переоснащення, особливо у паливно-енергетичному комплексі, металургії та обробленні металу, машинобудуванні.

 

Висновок

 

За сучасних умов орієнтації економіки України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.