Інструменти валютного регулювання

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність поняття інструментів валютного регулювання.
2. Класифікація інструментів валютного регулювання та їх характеристика.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Постановка проблеми. Валютне регулювання є важливою складовою економічної політики держави. В періоди кризи саме від ефективності валютного регулювання залежить спроможність країни подолати кризові явища. Події останніх років і поведінка державних органів у сфері валютного регулювання призвели до значного падіння платоспроможного попиту населення, реальні доходи якого (в доларовому еквіваленті) фактично знизились на 70-80 %. Це було обумовлено, в першу чергами, заходами у сфері валютної політики. Для того, щоб оцінити правильність дій уряду та Національного банку України і розглянути можливі альтернативні варіанти розвитку подій, необхідно проаналізувати весь спектр потенційних дій регулюючих органів, тобто визначити основні інструменти валютного регулювання.

Аналіз останніх публікацій. Дослідженням проблем організації і реалізації валютного регулювання в Україні присвячені праці вчених-економістів: К. Макконела, С. Брю, В. Ющенка, О. Дзюблюка, А. Кредісова, А. Мороза, М. Савлука та інших.

Метою роботи є дослідження основних інструментів валютного регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть поняття інструментів валютного регулювання

Аналіз економічної та наукової літератури з питань валютної політики свідчить, що більшість авторів під час розгляду інструментів валютного регулювання одразу переходять до їх класифікації та детальної характеристики, ігноруючи визначення поняття “інструменти валютного регулювання”. На мою думку, зважаючи на неоднозначність в трактуванні та відмінності у класифікації інструментів, визначення є необхідною складовою, що окреслює позицію автора з даного питання та пояснює підхід до класифікації.

В загальному плані під  інструментом розуміють предмет, пристрій або машину, що використовуються для  впливу на об’єкт, його вимір, вивчення або зміну. В нашому випадку (об’єкт не є матеріальним) інструмент скоріше  буде представлений у вигляді  методів і важелів впливу на об’єкт.

Так, О.В. Дзюблюк під інструментами  валютного регулювання розуміє  певні операції і механізми, за допомогою  яких центральний банк може впливати на поточні орієнтири монетарної політики, що позначається на організації валютних відносин у країні [1; 139].

На мою думку, запропоноване  визначення обмежує сутність інструментів як з інституційної точки зору (не лише НБУ впливає на систему  валютного регулювання в державі, а й Кабінет Міністрів, Державний  митний комітет, Державна податкова  адміністрація України, інші державні установи загального і спеціального призначення), так і функціонально, оскільки валютне регулювання зосереджено  не лише в сфері монетарної політики, але стосується економічної політики держави, адміністративного регулювання, експортно-імпортної політики, системи  зовнішньоекономічних відносин.

Професор А.М. Мороз під  інструментами валютного регулювання  пропонує розуміти прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб’єктів  ринку з метою реалізації завдань  валютного регулювання і валютного контролю в країні [2; 256].

Дане визначення є більш  загальним: не конкретизуючи суб’єкти, об’єкти та функції, пов’язані з  валютним регулюванням, автор зосереджується на сутнісній характеристиці. Дане визначення, втім, фактично ігнорує інституційну складову валютного регулювання.

Законодавство України пропонує інституційний підхід до інструментів валютного регулювання, під якими  в першу чергу розуміється  сукупність органів державного управління, які можуть здійснювати вплив  на динамівку валютних курсів [3; 432].

Згідно з інституційним  підходом, основними виконавчими  органами валютного регулювання  та контролю виступають центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні державні установи. Головним виконавчим органом  управління є центральний банк країни.

На мою думку, поєднання  двох зазначених підходів з акцентом на сутність інструмента дає можливість оптимально визначити поняття “інструменти валютного регулювання” як сукупність методів і важелів, за допомогою  яких здійснюється вплив на валютний курс шляхом виконання державними органами своїх повноважень у сфері  регулювання валютних відносин.

Дана економічна категорія, виходячи з трактування сутності, має ряд специфічних особливостей, що відокремлюють її від інших  понять та підкреслюють особливості  реалізації. Ці специфічні особливості  набувають форми принципів. В  таблиці 1 наведено перелік і характеристики базових принципів, на яких ґрунтується  використання інструментів валютного  регулювання.

	Таблиця 1
Базові принципи використання інструментів валютного  регулювання
Принцип	Характеристика
	Використання інструментів валютного регулювання має не допускати такої маніпуляції  валютними
Неупередженість	курсами, що дала б змогу  отримати несправедливі конкурентні  переваги тим чи іншим учасникам
	економічної системи держави
Ефективність	Використання певного  інструмента має супроводжуватись відповідним економічним ефектом, узгодженим
	з цілями валютного регулювання  і стратегії розвитку держави
Захист економічних	Головною метою використання інструментів є здійснення валютного  регулювання, спрямованого
інтересів держави	насамперед на реалізацію економічної політики держави та захист національних інтересів
	Політика держави у  сфері валютного регулювання  і обумовлена цим сукупність інструментів валютного
Гласність	регулювання, що використовується, мають бути публічними як в обґрунтуванні  вибору наборів
	інструментів, так і в  результатах від їх використання
Рівноправність	Під час використання інструментів валютного регулювання повинні  враховуватися інтереси всіх
	економічних суб’єктів, незалежно  від їх статусу і розміру
Гнучкість	В разі потреби інструменти  валютного регулювання можуть бути модифіковані або змінені на інші
Послідовність	Використання інструментів валютного регулювання має бути прогнозованим та не піддаватись  різким
	неочікуваним змінам
Оптимальність	Головним інструментом валютного  регулювання має виступати ринок  та відносини між його учасниками.
державного регулювання	Держава втручається в  їх діяльність лише за умов економічної  необхідності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Класифікація інструментів валютного регулювання та їх характеристика

Інструменти валютного регулювання, виходячи зі специфіки використовуваних методів і важелів, а також  об’єктів їх спрямування, можна умовно розділити на дві групи:

1. інструменти прямого впливу:

• економічні
• адміністративні

2. інструменти опосередкованого впливу

Під інструментами прямого  впливу ми розуміємо сукупність методів  і важелів, що були розроблені спеціально для регулювання валютних відносин в країні. Дану групу можна умовно розділити на дві підгрупи: економічні та адміністративні.

Економічні інструменти  валютного регулювання передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів  ринку у здійсненні тих чи інших  валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства [2; 343].

До числа основних економічних  інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать:

1. девізна політика;
2. диверсифікація валютних резервів;
3. регулювання режиму валютного курсу;
4. політика девальвації і ревальвації валют [4; 167].

Адміністративні інструменти  валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового  регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень [2; 344].

Відмітимо, що протягом періоду  незалежності в Україні як базові інструменти валютного регулювання використовувались саме адміністративні. В той же час тенденції, що склались останніми роками, свідчать, що акцент починає зміщуватись на користь економічних інструментів.

Під інструментами опосередкованого впливу ми розуміємо сукупність важелів  і методів, що використовуються в  ході здійснення монетарної політики держави для регулювання пропозиції грошей в країні, впливаючи при  цьому на динаміку обмінного курсу. До таких інструментів можемо віднести:

1. дисконтну політику;
2. політику обов’язкових резервів;
3. політику відкритого ринку [5; 181].

Класифікацію інструментів валютного регулювання, що побудована нами на основі аналізу літературних джерел, представлено на рис. 1.

Інструменти валютного регулювання

Рис. 1. Інструменти  валютного регулювання

Наведемо характеристику кожного з представлених на рис. 1 інструментів.

Почнемо  з  інструментів  прямого  впливу.  Група  економічних  інструментів  складається наступних складових:

1. девізна політика;
2. диверсифікація валютних резервів;
3. регулювання режиму валютного курсу;
4. девальвація і ревальвація валют.

Одним з основних інструментів валютного регулювання в Україні  на сьогоднішній день є девізна політика: здійснюється вплив на валютний курс шляхом купівлі-продажу центральним  банком іноземної валюти. Основною формою реалізації девізної політики є валютні інтервенції, під якими  слід розуміти втручання центрального банку в здійснення операцій на валютному  ринку держави з метою впливу на обмінний курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти [6;344].

Для укріплення обмінного  курсу національної валюти центральний  банк продає іноземну валюту, а для  його послаблення – скуповує її на ринку. Забезпечення підтримання  стабільності кон’юнктури на внутрішньому валютному ринку країни і обмінного  курсу національної валюти відбувається наступним чином: за умови надлишкової  пропозиції іноземної валюти центральний  банк скуповує її, щоб не допустити  необґрунтованого зміцнення національної грошової одиниці, і навпаки, коли надходжень валютних коштів на внутрішній ринок  недостатньо – центральний банк продає іноземну валюту з тим, щоб  не допустити зниження обмінного  курсу національної валюти [2; 347].

Валютні інтервенції передбачають використання центральним банком двох основних джерел:

1) офіційних золотовалютних  резервів країни;

2) короткострокових взаємних  кредитів за міжбанківськими угодами “своп” [4; 134].

Важливим інструментом прямого  впливу є диверсифікація валютних резервів, яка передбачає регулювання структури  офіційних валютних резервів держави шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Під валютними резервами розуміють офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Як правило, даний інструмент використовується для продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких  валют, а також валют, необхідних для проведення міжнародних розрахунків  та інтервенцій.

Це дозволяє управляти  валютним ризиком країни і є особливо актуальним в періоди економічної  нестабільності. В нормальних економічних  умовах диверсифікація валютних резервів виступає як допоміжний інструмент, що забезпечує ефективність інших інструментів – таких, наприклад, як регулювання  режиму валютного курсу.

Регулювання режиму валютного  курсу – діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку  визначення і зміни обмінного  курсу національної валюти відносно іноземних валют [2; 352].

Виділяють три базові режими обмінних курсів:

1. режим фіксованого курсу;
2. плаваючий курсовий режим;
3. змішаний режим валютного курсу.

Фіксований режим валютного  курсу передбачає офіційне встановлення курсу з подальшим його підтриманням на певному незмінному рівні [7; 213].

Плаваючий валютний курс –  це курс, що формується під впливом  попиту і пропозиції на валютному  ринку. Під плаваючими обмінними (валютними) курсами (floating exchange rates) розуміють такі курси, рівні яких визначаються на ринку  під впливом попиту та пропозиції, що, в свою чергу, залежить від стану  платіжного балансу країни, співвідношення відсоткових ставок і темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних  валютних інтервенцій тощо.

Змішаний режим передбачає поєднання двох зазначених підходів. Змішані режими валютних курсів запроваджуються  з метою стимулювання або стримування певних видів чи напрямів зовнішньоекономічної діяльності чи фінансово-кредитної політики держави.

І, нарешті, розглянемо політику девальвації та ревальвації валют. Сутність даного інструмента полягає  у діяльності центрального банку  країни, офіційно спрямованій на зміну  обмінного курсу національної валюти в бік його зниження чи підвищення [4; 187].

Девальвація валюти – це цілеспрямовані дії відповідних  інституційних структур, які мають  на меті послабити курс національної валюти по відношенню до іноземних  валют.

Ревальвація валюти – це зміцнення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют [8; 276].

Другою групою інструментів прямого впливу є адміністративні  методи, найбільш розповсюдженим серед  яких є валютні обмеження.