Міжнародне економічне право

- Декларація про заборону  снарядів, єдиним призначенням яких  є поширення задушливих і шкідливих  газів.

Друга конференція миру, що проходила в Гаазі в 1907 p., підводячи  підсумки демократичного розвитку класичного міжнародного права в XIX столітті.

 

5 . Перехід до  сучасного міжнародного права  та утвердження основних його  засад

          Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.).

Прийняття Статуту ООН  подія епохального значення, що знаменує початок нової ери в прогресивному  розвитку міжнародного права. Спочатку Статут підписала 51 держава. Статут набрав сили 24.10.1945 p.. і цей день став щорічно  відзначатися як день Об'єднання Націй. У процесі боротьби з фашизмом формувалося нове мислення щодо розв'язання назрілих соціальних, політичних і  правових проблем.

          Однак реалізація цих положень істотно утруднювалась тією політичною ситуацією, що почала складатися з перших днів післявоєнного часу. Ослаблені війною Франція і Англія були, в основному, стурбовані відновленням своєї економіки і не мали колишнього впливу на міжнародній арені. У відносинах між СРСР і США відразу ж намітилися серйозні суперечності. Все це істотно відбилося на роботі Ради Безпеки ООН, яка в цих умовах (названі держави були постійними членами Ради) не могла якісно та ініціативно виконувати покладені на неї функції.

        Сучасне міжнародне право істотно відрізняється від історичних типів міжнародного права і. зокрема, від класичного, оскільки базується цілком на нових принципах, хоча в основі їх і лежать положення звичайного права, що зародилися в епоху розвитку класичного і навіть феодального права (суверенітет держав, суверенна рівність, співробітництво, практика укладання мирних договорів, осуд агресії, поважання прав людини та ін.).

       Однак ці положення раніше не мали того авторитету, тої юридичної чинності і характеру загального визнання і того значення, яких вони набули на сучасному етапі розвитку міжнародного права. Вони стали принципами, оскільки являють собою найбільш узагальнені норми. що відображають характерні риси і головний зміст сучасного міжнародного права, вони набули загального визнання і вищої юридичної чинності в міжнародному співтоваристві. Початок цьому було покладено в Статуті ООН, де був закладений фундамент сучасного міжнародного права, всього міжнародного правопорядку на доступне для огляду майбутнє.

          Саме в Статуті ООН (ст.ст. 1, 2) сформульовані положення, котрі міжнародне співтовариство розцінює як найважливіші принципи сучасного міжнародного права, на яких повинні розвиватися міжнародні відносини. Однак у Статуті вони сформульовані в стислій формі. Тому пізніше, у 1970 p., ці принципи були розвинуті й закріплені спеціальною Декларацією ООН на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН "Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами, відповідно до Статуту ООН". З огляду на певні обставини, знайшли відображення тільки такі принципи, як суверенна рівність, рівноправність, самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи, незастосування сили, мирне вирішення суперечок, сумлінне дотримання зобов'язань, співробітництво.

           Формулювання двох принципів, відмічених у Статуті ООН, у Декларації не були відображені. Невдовзі це було поправлено з деякими додатками. У серпні 1975 р. в Гельсінкі на Нараді з безпеки і співробітництва в Європі пакет основних принципів був доповнений ще трьома: поважання прав людини і основних свобод, територіальна цілісність і непорушність кордонів (поки що для Європи). Таким чином, у Заключному акті відображені 10 основних принципів.

           Ці основні принципи лягли в основу сучасного міжнародного права. На них будуються всі міжнародні відносини на сучасному етапі . Вони - фундамент і ядро сучасного міжнародного права, вони визначають його зміст і служать критерієм правомірності поведінки держав. Між ними існує тісний взаємозв'язок, і деякі з них істотно доповнюють один одного, але серед них немає ніякої супідрядності. Умовно основні принципи можна класифікувати, як принципи, що стосуються підтримки миру і безпеки, та принципи міжнародного співробітництва.

         Основні принципи сучасного міжнародного права носять універсальний характер, є цементуючим засобом у справі зміцнення світового правопорядку. У зв'язку з цим основні принципи сучасного міжнародного права можна характеризувати як керівні правила поведінки суб'єктів міжнародного права, що виникають, як результат суспільної практики, як юридично закріплені витоки міжнародного права. Таким чином основні принципи - це:

- найбільш узагальнені  норми міжнародного права, у  котрих дуже чітко виявляються  характерні риси і зміст сучасного  міжнародного права;

- ядро юридичної сутності  сучасного міжнародного права,  що носить імперативний характер;

- фундамент сучасного  міжнародного права, його нормативно-правової  бази;

- критерій оцінки правомірності  дій суб'єктів міжнародного права  на міжнародній арені;

- найбільш яскравий виразник  цілей і завдань сучасного  міжнародного права;

- конкретний правовий  регулятор міжнародних відносин;

- юридичний орієнтир при  виробленні зовнішньої і внутрішньої  політики кожної держави;

- цементуючий засіб у  справі розвитку і зміцнення  міжнародного співробітництва;

- фактор універсальності  основних положень сучасного  міжнародного права

- аргументований вираз  конкретного змісту сучасного  міжнародного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

            Відбувається процес виникнення норм міжнародного права, які в свою чергу регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права між собою. При цьому не можна допускати ототожнення міжнародного публічного права як сукупності правових норм з суспільними відносинами, які ними регулюються. Міжнародне право є особливою системою права. Його особливості спричинені наступним. Не вирішене питання про те, чи може міжнародне право мати назву «права» у вузькому розумінні слова. Спір ґрунтується на обґрунтуванні відсутності санкцій у випадках порушення міжнародних правових норм у порівнянні з національним правом і часто зосереджується на питанні, чи є міжнародне право саме «правом» з огляду на проблеми ефективності та застосування міжнародного права.

            У поглядах на зовнішню політику прихильників школи «реалістів», яка особливого значення в міжнародних відносинах надає силі та національним інтересам ще й досі домінує зменшувальне уявлення про міжнародне право. Безумовно, зважаючи на вирішальну важливість військових, економічних, політичних та ідеологічних чинників держави, дійсні роль і спроможність міжнародного права в регулюванні відносин між державами не можна перебільшувати.

          Проте, слід прийняти до уваги, що через зростання глобальної взаємозалежності та зацікавленості держав у раціональному регулюванні їх взаємовідносин на підставі взаємності функція міжнародного права в структуризації міжнародної системи посилилася. Через це спори між державами звичайно супроводжуються посиланнями — у цьому випадку природно часто суперечними — на міжнародне право.Як відомо, у процесі історичного розвитку право розуміли по-різному: як волю божу, як вимогу розуму, як вимогу справедливості, як приписи державної влади тощо. Ще й досі немає єдиної думки про те, чи охоплює право інші компоненти, крім норм, що мають юридично обов'язковий характер.

Список використаної літератури

 

1. Буткевич В. Г., Мицик  В. В., Задорожній О. В. Міжнародне  право. Основи теорії: Підручник  / За ред. В. Г. Буткевича.  — К.: Либідь, 2008. — 608 с.

2. Буроменський М.В. Міжнародне  право. Підручник.- К .: Юрінком Інтер.-2007р.

3. Гурвич Г.Д. Философия  и социология права: Избранные сочинения. – СПб., 2009.

4. Кельзен Г. Чисте правознавство.  – К.: «Юніверс», 2008. – С. 363.

5. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 336 с. 58

6. Рулан Н. Историческое  введение в право. – NOTA BENE, 2009. – С. 25.

7. Страхов М., Криворучко  О. Методологічні основи періодизації  історії держави і права // Вісник  Академії правових наук України.  – 2007. - № 2-3 (33-34). – С.174-175.

8.Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,

2010.- 408с.

9.Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична література, 2008.- 324с.

10.Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,

2008.- 312с.

11.Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2009.- 158с.

12.Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2010.- 210с.- 9.58