Міжнародна міграція робочої сили: суть, форми, види, динаміка

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Октября 2013 в 20:10, курсовая работа

Краткое описание

Метою даної роботи є дослідження міжнародної трудової міграції, визначення основних її центрів, їх якісний і кількісний склад, вдосконалення організаційної структури та механізмів державного управління міграційними процесами та боротьби з нелегальною міграцією.
Об'єктом нагляду є міжнародна міграція робочої сили.
Предметом нагляду виступають сутність міграції, масштаби, напрями, види та форми залучення трудових ресурсів до світових міграційних потоків.
Завдання дослідження:
розглянути сутність міжнародного ринку праці та причини міграційних процесів;
дослідити класифікації масштабів, напрямів, видів та форм міжнародної міграції робочої сили;
проаналізувати етапи міжнародної міграції робочої сили та особливості сучасного етапу міграційних процесів;
вивчити шляхи удосконалення державного регулювання міграції робочої сили.

Содержание

ВСТУП .....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи міжнародної міграції робочої сили .......................................................................................................................6
1.1 Сутність міжнародного ринку праці та причини міграційних процесів ....................................................................................................6
1.2 Класифікація видів міжнародної міграції робочої сили ................8
1.3 Форми міжнародної трудової міграції ............................................9
1.4 Функції ринку робочої сили ...........................................................10
РОЗДІЛ 2. Аналіз міждержавного переміщення робочої сили. Формування світового ринку праці ................................................12
2.1. Етапи міжнародної міграції робочої сили ...................................12
2.2 Сучасний світовий ринок праці, його форми та складові частини....................................................................................................16
2.2.1 Основні моделі трудових відносин ..........................16
2.2.2 Первинний та вторинний ринки праці .....................17
2.2.3 Країни – імпортери робочої сили .............................17
2.3 Наслідки міжнародної міграції ......................................................20
РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення державного регулювання міграції робочої сили ................................................................................24
3.1 Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні та його важелі ...................................................24
3.2 Міжнародна організація праці .......................................................30
ВИСНОВКИ ..........................................................................................................32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..........

Прикрепленные файлы: 1 файл

курсової роботи вплив міграції на національний ринок праці .doc

— 157.00 Кб (Скачать документ)

 

 

Таким чином, міжнародний  ринок праці, як складна соціально-економічна система складався поступово: в своєму розвитку він пройшов 4 етапи, які тісно пов’язанні з масовою міграцією населення, що в кінцевому результаті привело до формування міжнародних центрів тяжіння робочої сили.

Можна сказати, що сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

На підставі сказаного можна припустити, що в сучасній вітчизняній літературі прийнято виділяти 7 основних центрів міграції, серед яких найбільшими є країни Північної (США, Канада) і Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (країни Перської затоки, Японія, Гонконг, Малайзія), а також країни Західної Європи (Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія і ін.).

 

РОЗДІЛ 3

Шляхи удосконалення державного регулювання  міграції робочої сили

 

 

Засоби і методи реалізації міграційної політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної.

Контроль за рівнем в’їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього впливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці – для іммігрантів та для своїх працівників – уникнути конфронтації між ними було б важко. Державне регулювання міграційних процесів має позитивні результати. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

 

3.1 Регулювання  міжнародних міграційних процесів  на міждержавному рівні та  його важелі

 

Міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійний склад мігрантів, рівень в’їзду та виїзду іноземних трудящих.

Важливим елементом  імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.

До регулювання міжнародних  міграційних процесів відносять:

1. Адміністративно-правове  регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б) встановлення міграційних  квот;

в) встановлення рамок  можливостей мігрування (кримінальні  норми).

2. Економічне регулювання  міжнародних міграційних процесів, яке полягає в:

а) встановленні митних внесків  чи бар’єрів;

б) встановленні відповідних візових ставок;

в) регулювання зарплати мігрантів;

г) запровадження різного  роду штрафних ставок [11, с. 165].

Регулювання міжнародних  міграційних процесів на міждержавному  рівні буває:

 

______________________________________________________

 

Нормативно-правова база для імміграції в більшості приймаючих країн представлена величезною кількістю  законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства  такі:

  • Професійна кваліфікація. Законодавства всіх приймаючих країн встановлюють тверді вимоги до рівня освіти та стажу роботи зі спеціальності. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи чи професійно-технічного училища, що має підтверджуватися відповідним дипломом. У більшості випадків диплом необхідно перепідтверджувати чи оцінювати в приймаючій країні на предмет відповідності вимог до фахівця у відповідній сфері в даній країні вимогам, що пред’являлися до випускника поданої спеціальності в країні-експортері робочої сили. Пріоритет при прийомі на роботу віддається приймаючими країнами фахівцям, що мають як мінімум 3-5 років стажу роботи зі спеціальності. Можуть бути необхідними також і рекомендаційні листи.
  • Обмеження особистого характеру. Законодавство приймаючих країн висуває тверді вимоги до стану здоров’я іммігрантів. У країнах не допускаються наркомани, психічно хворі люди, люди, заражені вірусом СНІД. Іммігранти зобов’язані надати довідку про стан свого здоров’я, завірену консульською установою приймаючої країни чи пройти спеціальне медичне обстеження. Віковий ценз іммігрантів установлюється законодавством залежно від галузі промисловості, в якій вони мають наміри працювати. Він коливається в межах 20-40 років. Нарешті, надзвичайно серйозними є законодавчі вимоги до політичного та соціального статусу іммігрантів. Найчастіше законодавчо заборонено іммігрувати особам, раніше засудженим за кримінальні злочини, членам терористичних і профашистських організацій [21, с. 109].

 

______________________________________________________

 

  • Економічне регулювання. Воно вводить певні фінансові обмеження, що забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. Що стосується юридичних осіб, то в деяких країнах фірми мають право наймати іноземну робочу силу тільки по досягненню певного обсягу обороту і продажів або після внесення певних платежів у державний бюджет. Приватні особи мають право іммігрувати, тільки якщо вони готові інвестувати в економіку приймаючої країни визначену законом суму, довести легальність походження цих грошей і створити певну кількість робочих місць. За законодавством деяких країн за оформлення імміграції та працевлаштування на місцеве підприємство іммігранти зобов’язані платити. Деякі пільги надаються для керівного складу корпорацій, що мають право укладати угоди від її імені, заможним іноземцям, готовим використовувати працю місцевих громадян у домашньому господарстві [24, с. 17].
  • Часові обмеження. Законодавства більшості країн установлюють максимальні терміни перебування іноземних працівників на їх території, після закінчення яких вони повинні або залишити приймаючу країну, або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній. Найчастіше для осіб, що мали в приймаючій країні статус стражистів або студентів, передбачаються тверді правила, що не дозволяють продовжити своє перебування в ній, що вимагають обов’язкового виїзду на батьківщину, перебування там мінімум протягом декількох років, тільки після чого вони набувають права знову приїхати в приймаючу країну.
  • Географічні пріоритети. Практично кожна країна, що приймає іммігрантів, законодавчо встановлює географічну та національну структуру імміграції. Воно зазвичай регулюється за допомогою кількісних квот на в’їзд іммігрантів з певних країн. Іноді, щоб уникнути обвинувачень в упередженості та порушенні прав людини, уряди проводять у рамках географічних квот лотереї на право іммігрувати між представниками різних країн з одного географічного регіону [4, с. 133].
  • Заборони.

 

______________________________________________________

 

Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку  імміграції. Вони можуть накладатися  як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно  в’їхати в країну чи наймає їх на роботу. Незаконне проникнення в  країну вважається злочином. За його скоєння передбачається депортація, грошові штрафи та (чи) тюремне ув’язнення. Подібний злочин, вчинений повторно, карається повторною депортацією, великим грошовим штрафом і більш тривалими термінами ув’язнення. За незаконне посередництво чи наймання на роботу нелегального іммігранта, передбачається настільки великі штрафи, що вони можуть призвести до банкрутства невеликі фірми.

В умовах тиску з боку профспілок, що бачать у напливі  іммігрантів головну причину  безробіття, уряди багатьох західних країн з початку 70-х р. стали вживати активних заходів зі стимулювання виїзду іммігрантів назад на батьківщину. Основні традиційні державні заходи рееміграції такі:

  • Програми стимулювання рееміграції. Вони включають широке коло заходів, починаючи заходами примусової репатріації не законних іммігрантів, аж до надання матеріальної допомоги іммігрантами, що бажають повернутися на батьківщину. В західноєвропейських країнах (Німеччина, Франція, Нідерланди) приймалися програми матеріального заохочення рееміграції, що передбачають виплати вихідних допомог при добровільному від’їзді іммігрантів на батьківщину. Причому одержання вихідної допомоги позбавляє іммігранта права повторно в’їхати в приймаючу країну. Ефективність програм стимулювання рееміграції залишається дуже низькою.

 

______________________________________________________

 

  • Програми економічної допомоги країнам масової еміграції. Розвинуті країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, які розвиваються, що могли б стати місцями роботи для реемігрантів. Такі підприємства набули форми кооперативів, спільних компаній, акціонерних товариств. Найбільший розвиток ця форма одержала у двосторонніх відносинах Німеччини та Туреччини. У ряді випадків нові турецькі компанії, створені в основному за німецькі гроші, не тільки стали пунктом притягання для реемігрантів, але й призупинили новий потік еміграції з Туреччини.

Незважаючи на активні дії урядів приймаючих країн, більшість програм стимулювання рееміграції на початку їх реалізації від’їзд іноземних робітників на батьківщину різко зменшувався, коли скорочувалося фінансування програм. Однак головною причиною їх низької ефективності є те, що уряд країн, що експортують робочу силу, просто не зацікавлені в її реекспорті і не докладають належних зусиль щодо скорочення еміграції.

 

3.2 Міжнародна організація  праці

 

За сучасних масштабів  міграції робочої сили основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

Міжнародна організація  праці створена в 1919 році, нараховує 170 держав-членів. Вона розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною – членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено на розгляд Міжнародного Суду [2, с. 112].

 

______________________________________________________

 

Активну роль у регулюванні  міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними її завданнями є:

  • Управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції ті імміграції
  • Сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами
  • Організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити Батьківщину [26, с. 19].

В процесі регулювання  міжнародної міграції основна увага  повинна була зосереджена на таких  небажаних факторах, як втрата трудових ресурсів, нелегальна міграція, “відтік  мізків”, скорочення чисельності населення.

 

Отже, державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров’я, шляхом кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в’їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації від’їжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

 

ВИСНОВКИ

 

Проведений аналіз міжнародної мобільності робочої сили, а також виявлення основних міжнародних центрів тяжіння робочої сили дозволяє зробити наступні висновки:

1. Під міграцією розуміють  зумовлене економічними, а також  політичними, соціальними причинами,  інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища. Міжнародна міграція робочої сили – це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. Під цими поняттями розуміють такі явища, як:

  • міграція (від лат. migratio - переселення, переміщення) - переміщення через кордон;
  • імміграція (від лат. immigrare – вселення) це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
  • е<span class="da

Информация о работе Міжнародна міграція робочої сили: суть, форми, види, динаміка