Механізм реалізації регіональної економічної політики держави

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Октября 2013 в 21:30, реферат

Краткое описание

Регіональна політика держави - це сфера діяльності з управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому, регіональному аспекті, тобто сфера, зв'язана зі взаємовідношеннями між державою і районами, а також районів між собою. Регіональна політика становить складову частину національної стратегії соціально-економічного розвитку.
До розпаду Радянського Союзу на території України здійснювалася регіональна політика, що забезпечувала інтереси цієї імперії: посилений розвиток Центру(Москви) і максимальне викачування ресурсів з периферії, якою розглядалася й Україна. Це зумовило виникнення значних диспропорцій у галузевій і територіальній структурі української економіки, неефективне використання природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів України, надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах.

Содержание

Вступ
І. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави
ІІ. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів
Висновки
Список використаних джерел

Прикрепленные файлы: 1 файл

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ1.docx

— 39.10 Кб (Скачать документ)

 

 

 

Ірпінь 2013

 

ЗМІСТ

Вступ

І. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави

ІІ. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Регіональна політика держави - це сфера діяльності з управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому, регіональному аспекті, тобто сфера, зв'язана зі взаємовідношеннями між державою і районами, а також районів між собою. Регіональна політика становить складову частину національної стратегії соціально-економічного розвитку.

До розпаду Радянського Союзу на території України здійснювалася регіональна політика, що забезпечувала інтереси цієї імперії: посилений розвиток Центру(Москви) і максимальне викачування ресурсів з периферії, якою розглядалася й Україна. Це зумовило виникнення значних диспропорцій у галузевій і територіальній структурі української економіки, неефективне використання природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів України, надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах.

Розпочалася кропітка праця багатьох учених, окремих колективів і науково-дослідних інститутів над створенням концепції регіональної політики й умов її реалізації. Однак у перші 10 років незалежності України на порядку денному опинилися реструктуризація та реформування практично всіх сфер соціальної й економічної життєдіяльності суспільства, намагання стримати інфляцію, призупинити зростання безробіття. Розв'язання цих завдань вимагало значних фінансових і матеріальних ресурсів, активного використання інтелектуального потенціалу. Тому обґрунтування і реалізація виваженої регіональної політики опинилися на другому плані. Однак наприкінці 90-х років до цього питання повернулися науковці, фахівці, управлінці, й напрацьовані наробки завершилися підготовкою проекту Закону України "Про Концепцію державної регіональної економічної політики", який розглядався у вересні 1999 р., але остаточно не був прийнятий. Тут подано таке визначення змісту поняття "регіональна політика": "Державна регіональна економічна політика - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до ЇЇ поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу, створення нормальних умов для життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства".

І. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави

Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча  база, що визначає взаємовідносини  держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності  територій. Водночас вона координує  діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об’єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих  і регіональних фондів різного цільового  призначення.

В регіональній економічній  політиці широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова  допомога, надання субсидій та субвенцій  тощо. Для опосередкованого економічного регулювання регіонального розвитку використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для  розвитку наукомістких виробництв, створення  акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання  регіонам інвестиційних премій за спорудження  об’єктів, що дозволяють покращити  структуру економіки регіону, працевлаштувати  вивільнених працівників, поліпшити  екологічну ситуацію тощо.

Принциповим питанням є вдосконалення існуючої системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті — їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається істотно розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.

Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розробка довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій. На сьогодні розроблені проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Українського Причорномор’я.

В регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об’єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію й швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури. В першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну орієнтацію і суттєво впливає на зміни в структурі економіки. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

Велика увага  в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших  кризовим загостренням певної проблеми, що має негативні соціально-економічні наслідки для всієї системи господарювання. Першопричиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні фактори. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає, а розв’язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів.

Механізм  державного регулювання економіки  регіону

ІІ.  Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

У рамках ДРЕП у процесі  децентралізації управління, роздержавлення та приватизації підприємств державне втручання в економічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль територій у проведенні економічних  реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, розвитку підприємництва, заснованого  на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує  діяльність місцевих органів державної  виконавчої влади у сфері організації  економічної безпеки держави, зміцнення  фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної  дисципліни, валютного й митного  контролю, реалізації загальнодержавної  структурно-промислової, науково-технічної  політики та інших загальнодержавних  пріоритетів та програм.

Об’єктами державного регулювання стають природно-економічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходяться на цій території.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфра- структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічних регіонів:

  • Донецький (Донецька, Луганська обл.);
  • Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);
  • Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
  • Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);
  • Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);
  • Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
  • Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);
  • Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Висновки

Отже, для виконавчої влади — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств — держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв’язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби — комітети (департаменти), управління економіки. Функції цих служб досить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв’язків.

 

Список використаних джерел

1. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.— К.: КНЕУ, 2000. — 316 с.

2. Г. П. Соломаха. Механізм державного регулювання ефективності економічного розвитку в умовах ринкових відносин// Соломаха Г. П.  – Соціально-економічний розвиток регіонів в контексті міжнародної інтеграції.

3. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.

4. Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип. 12.

 

 


Информация о работе Механізм реалізації регіональної економічної політики держави