Контрольная работа по "Экономике"

1. Потреба і корисність

Засобом задоволення  тих чи інших потреб виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального  або виробничого призначення, що використовуються для задоволення  економічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб'єктів. Споживчі блага класифікують за різними ознаками. їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового і негайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні. Товари мають матеріально-речову форму і застосовуються як для особистого споживання (одяг, продукти харчування, меблі, автомобілі і т.д.), так і для потреб виробництва (будівлі, споруди, техніка, технологія, сировина, матеріали, паливо і т.д.). Послуги - це нематеріальний вид діяльності, який задовольняє певні потреби споживачів. Послуга корисна як діяльність, вона споживається в момент її виробництва. У процесі її надання не створюється новий продукт, а змінюється якість уже існуючого. Послуги не можуть транспортуватись або накопичуватись. Вони розрізняються за сферами надання (медичні,-культурні, освітні, інформаційні, туристичні тощо) та за призначенням (особисті або комерційні).

Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність" використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміна пов'язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова, як "задоволення" або "щастя", занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства. З часом термін "корисність" втратив містичне забарвлення, проте економісти продовжують його використовувати, якщо мають на увазі мету, яку переслідують споживачі при здійсненні вибору серед товарів і послуг.

Корисність - поняття суб'єктивне, тому практично не піддається точному  кількісному виміру. За одиницю корисності приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність). Корисність можна визначити як суб'єктивну (індивідуальну) цінність, яку споживач приписує певному продукту. Це пов'язано з тим, що кожна людина має свою структуру споживання, притаманну тільки їй. Наприклад, для людей зі 100%-ним зором корисність окулярів практично нульова, як і цигарки для тих, хто не палить.

Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір  і є функцією від загальної  кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність.

де U -корисність; х,у -споживчі блага.

Гранична корисність (МU) - це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного  блага на одиницю:

Загальна  корисність (ТU) - це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується.

У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної  граничної корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожної наступної  одиниці спожитого блага. Цей  закон (його називають першим законом  Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення.

Зважаючи на те, що у поведінці  споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості  благ) і обмеження (бюджет), Госсен сформулював  правило максимізації корисності, яке  відоме як другий закон Госсена. Закон  визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м'яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м'ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакова за величиною для всіх видів призначення. Математично це виглядає таким чином:

Де МU- гранична корисність товарів А, В, С, Е...; Р - ціна товарів А, В, С, Е....

Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін.

У кожний даний момент часу споживчі блага знаходяться в  обмеженій кількості, оскільки для  того, щоб їх виробляти, потрібні певні засоби - економічні ресурси.

 

2. Закон спадної граничної корисності

Закон граничної  корисності – закон, який визначає характер динаміки (зміни) граничної  корисності в часі. В економічній  літературі не існує єдиного трактування  питання характеру зміни величини граничної корисності. Одні вчені вважають що гранична корисність – це корисність останньої одиниці продукту певного виду (маржинальна корисність). Інші дотримуються думки, що гранична корисність – це корисність додаткової одиниці продукту певного виду порівняно з витратами на її виготовлення чи з іншим параметром, зокрема з вартісним обсягом (диференціальна корисність). Така корисність характеризує ступінь еластичності загальної корисності від інших факторів економічної системи (витрат виробництва, вартісних обсягів продукції ринкових цін тощо). Більшість сучасних економістів стверджує, що маржинальна корисність має тенденцію до зниження (т. зв. закон спадної граничної корисності) сутність якого полягає в тому, що кожна додаткова одиниця продукту певного виду приносить споживачу все менше задоволення а тому її гранична корисність знижується спричиняючи відповідне зниження рівня ринкових цін на продукцію. Такий рівень цін відповідає величині корисності останнього продукту з певного ряду продуктів. Вважається, що маржинальна корисність є основною детермінантою формування ринкових цін, а інші фактори (некорисного порядку) лише впливають на зміну графіка (рівня) ринкової ціни. У марксистській економічній літературі закон граничної корисності піддається сумніву, вважається що гранична корисність може мати і тенденцію до зростання. Ця суперечливість у висновках щодо характеру кількісної динаміки маржинальної корисності об'єктивно обумовлена фактом реальної можливості двох названих тенденцій її зміни. В короткотерміновому ринковому періоді маржинальна корисність має тенденцію до зниження в довготерміновому – до зростання оскільки кожна додаткова одиниця продукції внаслідок якісного технологічного технічного вдосконалення економічної системи (виявляється тільки в довготерміновому ринковому періоді) може давати більший економічний ефект (й корисність зростатиме). Інший характер кількісної динаміки має диференціальна корисність (різновид граничної корисності), що кількісно змінюється залежно від характеру й типу економічного розвитку. В екстенсивній економічній системі вона змінюється незначною мірою, більш-менш стабільна і практично не відрізняється від загальної корисності (в її значенні абсолютної корисності певного товару). В інтенсивній економічній системі диференціальна корисність, на відміну від маржинальної має тенденцію до зростання, оскільки за інтенсифікації виробництва кожна нова одиниця продукції може (і повинна) більше впливати на результативність функціонування економічної системи, тобто мати більшу корисність. Диференціальна корисність у такій економічній системі значно відхиляється від загальної корисності як певної середньої величини. У детенсивній економічній системі диференціальна корисність знижується і відхиляється від середньої (загальної) корисності у протилежний, ніж в інтенсивних економічних умовах, бік. Кожна додаткова одиниця продукції внаслідок деградації економічної системи все менше впливає на результативність її функціонування, тобто її корисність знижується. Для з’ясування особливостей кількісної динаміки граничної корисності, її слід аналізувати не у функціональному, а в динамічному аспекті не в коротерміновому, а в довготерміновому або навіть у гіпердовготерміновому ринковому періоді. Функціональний підхід до аналізу економічних систем унеможливлює виявлення трьох різних тенденцій кількісної диференціальної зміни граничної корисності. Звідси й переконання більшості західних економістів, що гранична корисність має лише одну тенденцію її кількісної зміни – до зниження, яку відображає закон спадної корисності.

 

3. Перший та другий закони Госсена.

Герман Генріх Госсен (1810 – 1858) – відомий німецький  вчений-економіст і математик, народився у містечку Дюрен поблизу Кельна. Здобув юридичну освіту, вивчав право та державне управління в університетах Бонну та Берліна. З 1847 р. почав вивчати проблеми економічної теорії. Його теорії граничного аналізу лягли в основу теорії раціональної поведінки споживача, пошуку оптимуму за обмежених ресурсів. У 1858 р. вчений помер від туберкульозу легенів.

   Основні  ідеї з маржиналізму  Г. Г.  Госсена знайшли відображення  у опублікованій праці „Еволюція  законів людської взаємодії” (1854). У кнізі, на основі ідей утилітаризму та розумного егоїзму, Г. Г. Госсен:

   – зробив  критичний аналіз класичної політичної  економії. На думку вченого, предметом  політичної економії мають бути  не загальні економічні закони, а економічна поведінка суб’єкта господарювання, його психологічна оцінка та вибір блага. Оскільки мета політичної економії має полягати в тому, щоб допомогти людині отримати максимум насолод, стверджував Г. Г. Госсен, то її необхідно перейменувати в учення про задоволення;

   – застосував граничну корисність для аналізу поведінки споживача;

   – розробив  теорію раціонального споживання, на основі якої сформулював  два загальні закони рівноваги  в економіці.

1. Перший закон Госсена

Перший закон  Госсена - закон насиченості потреб. Згідно з ним із задоволенням потреб у якихось благах їхня цінність падає, або в міру збільшення кількості товару його корисність спадає. Перехід до насиченості потреб відбувається звичайно не відразу, а поступово, ніби по сходинках.

На рис. 1.1 показано спадні ступені корисності. Корисність блага з кожною наступною одиницею спадає. Падіння граничної корисності виражає "сходинку" рівнів корисності. Якщо продовжити спадну "сходинку", можна припустити, що точка насиченості корисності досягатиметься при споживанні десятого блага (на десятій "сходинці").

              ^{Рис. 1.1. Перший закон  Госсена}

Практичне значення першого  закону Госсена полягає в тому, що він відбиває зв'язок між зниженням  граничної корисності та падінням попиту (зниженням кривої попиту). Криву  попиту можна вивести як похідну від кривої граничної корисності.

 

3.2 Другий закон  Госсена

Другий закон Госсена - закон вирівнювання граничних корисностей. Згідно з цим законом кожний учасник  обміну прагне досягти максимуму  вигоди, розподіляючи свої засоби між різними покупками. Він передбачає отримати однакове задоволення від кожної суми грошей, витраченої на кожний із товарів, який хоче придбати.

Щоб отримати максимум корисності, споживач так розподіляє кількість  споживчих благ (наприклад, молока і  хліба), щоб їхня гранична корисність дорівнювала одній і тій самій величині (рис. 1.2).

        ^{Рис. 1.2. Другий закон  Госсена}

Кожний учасник обмінної операції, розподіляючи свої засоби між  різними покупками, намагається  досягти максимуму вигоди. Закон  єдності ціни випливає із закону заміни споживчих благ. Для покупців є певна межа ціни, вище за яку вони не стануть купувати товар. Для продавця є певна нижча межа ціни, яку він бажає отримати і нижче за яку не хоче опуститися.

На перетині інтересів  продавців згідно з другим законом Госсена знаходиться ступінь, який відповідає поєднанню корисностей сторін однакової інтенсивності. Цей ступінь - ціна, яка відповідає однаковій корисності решти покупок.

 

4. Бюджетні обмеження і можливості споживання