Контрольная работа по "Экономика предприятия"

1.Сутність оборотних активів як складової частини економічних ресурсів підприємства.

 

Матеріальною основою будь-якого  виробництва є засоби виробництва, які складаються із засобів та предметів праці, що беруть участь у  створенні продукту. Але з огляду на відмінність у характері функціонування у процесі виробництва та способі  перенесення вартості на створюваний  продукт засоби праці набирають  економічної форми позаоборотних  активів, а предмети праці — оборотних.

Оборотні активи – це складова частина економічних ресурсів підприємства. За рахунок оборотного капіталу на підприємстві формується велика кількість елементів активів, що потребують індивідуалізації управління.

Управління оборотними активами підприємства визначає необхідність в їх класифікації.

1. За характером фінансових  джерел формування виділяють  валові, чисті та власні оборотні  активи.

Валові оборотні активи характеризують загальний їх обсяг, сформований  за рахунок як власного, так і  позикового капіталу.

Чисті оборотні активи характеризують ту частину їх обсягу, що сформована за рахунок власного і довгострокового  позикового капіталу.

Суму чистих оборотних  активів розраховують за такою формулою:

ЧОА = ОА – КФЗ, де

ЧОА – сума чистих оборотних  активів підприємства;

ОА – сума валових оборотних  активів підприємства;

КФЗ – короткострокові  поточні фінансові зобов’язання підприємства.

Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок  власного капіталу підприємства.

Суму власних оборотних  активів підприємства розраховують за формулою:

ВОА = ОА – ДПК – КФЗ, де

ВОА – сума власних оборотних  активів підприємства;

ОА – сума валових оборотних  активів підприємства;

ДПК – довгостроковий позиковий  капітал, інвестований в оборотні активи підприємства;

КФЗ – короткострокові (поточні) фінансові зобов’язання підприємства.

Якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал  для фінансування оборотних коштів, то суми власних і чистих оборотних  активів співпадають.

2. За видами оборотних  активів виділяються:

а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків  у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;

б) запаси готової продукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формі  запасів виготовленої продукції, призначеної  для реалізації. На практиці до цього  виду оборотних активів відносять  також обсяг незавершеного виробництва;

в) дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, яка представлена фінансовими зобов’язаннями юридичних  і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо;

г) до грошових активів відносять  залишки коштів у національній та іноземній валюті та суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються  як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів;

д) інші види оборотних активів, до яких належать оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо.

3. За характером участі  в операційному процесі оборотні  активи класифікуються наступним  чином:

а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції;

б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства, характеризують дебіторську заборгованість.

4. За періодом функціонування  оборотні активи поділяються  наступним чином: 

а) постійна частина оборотних  активів представляє собою незнижувальний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної  діяльності;

б) змінна частина оборотних  активів, що пов’язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і  реалізацією продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської  діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного збереження, дострокового завезення та цільового  призначення. У складі даного виду оборотних  активів виділяють максимальну  і середню їх частини.

Оборотні активи як натурально-речовинна категорія — це сукупність матеріально-речовинних цінностей і грошових коштів, які беруть участь у створенні продукту, цілком споживаються у виробничому процесі і повністю переносять свою вартість на виробничий продукт упродовж операційного циклу або дванадцяти місяців з дати балансу (сировина, матеріали, готова продукція, грошові кошти тощо).

Разом з тим в умовах існування  товарно-грошових відносин матеріальні  засоби підприємств виражаються  не лише в натуральній, а й у  вартісній формі.

Отже, предмети праці у грошовій оцінці становлять виробничі оборотні фонди. До них на промислових підприємствах  належать сировина, матеріали, паливо, запасні частини, пальне, інші матеріальні  цінності.

До складу виробничих оборотних  фондів входять також незавершене  виробництво та витрати майбутніх  періодів.

Основне призначення (функція) виробничих фондів полягає в забезпеченні планомірного й ритмічного процесу виробництва  на підприємствах та в об'єднаннях.

Крім виробничих оборотних фондів кожне підприємство має частину  активів, що перебувають в обороті. Це готова продукція, грошові кошти  на рахунках у банку та в касі підприємства, кошти в розрахунках  тощо. Ця частина активів, оцінена  у грошах, називається фондами  обігу. Основне їх призначення (функція) полягає в забезпеченні коштами  планомірного процесу обороту на підприємствах.

Але незважаючи на відмінності у  призначенні оборотні фонди та фонди обігу тісно взаємопов'язані. Вони обслуговують єдиний процес відтворення на виробництві й забезпечують його неперервність.

Водночас оборотні фонди та фонди  обігу є складовими оборотних  активів, що відображають розміщення їх за сферами відтворення у процесі  руху, і разом з тим самостійними економічними категоріями.

Економічною категорією, що об'єктивно  існує, є оборотні активи. Для з'ясування економічного змісту оборотних активів  необхідно розмежувати їх функціональні  форми, яких вони постійно набирають  і змінюють, проходячи через сфери  виробництва та обігу, пов'язувати  рух (зміну) цих функціональних форм з рухом їх речових носіїв, а  також розглядати оборотні активи як категорію в русі.

Справді, якщо процес виробництва  на кожному підприємстві неперервний, то оборотні активи, що обслуговують його, у кожний момент перебувають одночасно  як у сфері виробництва у вигляді  виробничих запасів, незавершеного  виробництва, так і у сфері  обігу у вигляді готових виробів  та грошових коштів. Крім того, зі сфери  виробництва вони переходять у сферу  обігу і навпаки, тобто постійно перебувають у русі, проходячи  три стадії кругообігу — грошову, товарну та виробничу.

В умовах товарно-грошових відносин рух, кругообіг товарно-матеріальних цінностей  опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення і змінює лише форми свого руху. У цьому зв'язку К. Маркс писав: "вартість взагалі авансується, а не витрачається, оскільки ця вартість, проходячи різні фази свого кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту". Отже, оборотні активи не витрачаються, не споживаються, а авансуються та повертаються підприємству у процесі реалізації продукції.

Отже, оборотні активи як вартісна категорія — це вартість, авансована у кругообіг виробничих оборотних фондів та фондів обігу для забезпечення неперервності процесу виробництва та обігу.

В економічній літературі існують  інші погляди на сутність оборотних  активів. Одні економісти трактують  їх як "грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу", інші вважають, що оборотні активи — це частина капіталу підприємства, вкладена в його поточні активи, або це кошти, авансовані для створення  оборотних виробничих активів та активів обігу.

Але оборотні активи включають як матеріальні, так і грошові ресурси. Тому ототожнювати їх тільки з грошовими  коштами економічно не обґрунтовано.

В організації оборотних активів  слід розрізняти їх склад і структуру.

Під складом оборотних активів  розуміють сукупність їх елементів (статей).

Структура оборотних активів — це співвідношення окремих елементів оборотних активів у їх загальному обсязі.

У народному господарстві склад  і структура оборотних активів  різняться й залежать від галузі, складу витрат, виду продукції, що випускається, особливостей матеріально-технічного постачання тощо. У виробничій сфері, а також у торгівлі найбільшу  питому вагу в оборотних активах  мають запаси.

Запаси — це активи, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу отриманого продукту виробництва, утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, а також для споживання у процесі виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг.

У господарській діяльності запаси поділяються на такі види:

• сировину, основні й допоміжні  матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для  виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг, обслуговування виробництва тощо;

• вироби незавершеного виробництва  у вигляді не до кінця оброблених деталей, вузлів, виробів та незавершених технологічних процесів;

• готову продукцію, виготовлену на підприємстві та призначену для продажу;

• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються  на підприємстві з метою подальшого продажу;

• малоцінні та швидкозношувані  предмети;

• молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються за цим положенням (стандартом).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Особливості емісійної  політики. Сутність основних етапів  формування емісійної політики  підприємства.

 

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки інвестиційного менеджменту. Тому, розглядаючи питання  емісійної політики підприємства як форми залучення власних інвестиційних  ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо  низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх  джерел шляхом додаткової емісії акцій є складних і дорого коштовним процесом. Тому до даного джерела формування власних інвестиційних ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках. З позицій інвестиційного менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних інвестиційних ресурсів у мінімально можливі строки.

З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє  собою частину загальної політики формування власних інвестиційних  ресурсів, що заклечається у забезпечені  залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій. Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рис.1).

 

Рис. 1. Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні акціонерного капіталу

Емісія цінних паперів – це встановлена  в законодавчому порядку послідовність  дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів.

Емітент і посадові особи органів  управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов’язок відповідати  за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих  зобов’язань згідно із законодавством.

Розміщення цінних паперів  – це відчуження цінних паперів  емітентом первинним власникам  через укладання громадянсько-правових угод.

Розміщення звичайно має  форму передплати – закритої або  відкритої. Закрита передплата –  розміщення цінних паперів поміж  заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням  засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата –  розміщення цінних паперів серед  потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод.

Рішення про випуск акцій  приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням  його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.