Конкурентноздатність робочої сили. Роль держави в підвищенні конкурентноздатності робочої сили

Підтримання на належному рівні якості робочої  сили, а тим більше її постійний розвиток потребують значних витрат. Але навряд чи це є головним фактором, тому що проблема стоїть так: збереження якості існуючої робочої сили і подальше прискорене поліпшення її з урахуванням здійснених і майбутніх структурних змін в економіці - необхідна і невідкладна умова економічної незалежності України, активного виходу нашої держави на світовий ринок товарів і послуг достойним конкурентом. Це стає одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики. Інтеграція у світову економіку рівноправним партнером з існуючим трудовим потенціалом є надто проблематичною. Жодне серйозне завдання щодо подальшого зростання економіки, впровадження високоефективних заходів зміни і поліпшення її структури без надійного та своєчасного забезпечення висококваліфікованими, фізично й психічно здоровими робітниками і спеціалістами не може бути виконано.

Україна завжди мала якісну робочу силу з високою  загальною і професійною освітою  та задовільними фізичними, фізіологічними і психофізіологічними характеристиками. Однак в останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Невипадково динамічно  зростає потреба підприємств  у професіоналах, фахівцях, технічних  службовцях, кваліфікованих робітниках з інструментом, в операторах та складальниках устаткування і машин, незважаючи на значно зменшену загальну потребу економіки в працівниках.

Втрата навичок  і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою  працівниками (безробітними, зайнятими  нерегламентованою і нелегальною  діяльністю та ін.) неадекватно компенсується, як ми це бачили, системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал. [8, c. 54-55].

Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили. Однак значно нижча питома вага в доходах українців заробітної плати іншими розвинутими країнами не єдина причина того, що спостерігаються суттєві недоліки в галузевій диференціації заробітної плати. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство - майже вся реальна економіка та її фундамент - наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки. Випередивши в оплаті праці гірників, металургів, науку, на перше місце вийшли банківські службовці. Наприклад, співвідношення середньомісячної заробітної плати в сільському господарстві до середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у всіх сферах економіки, у 1990 р. складало 0,95, а у 2000 р. - лише 0,48. Водночас аналогічне співвідношення працівників фінансування, кредитування та страхування відповідно становило 1,5 і 2,44.

Таке становище робить непрестижною працю в традиційних для України галузях, особливо для молоді, і спричиняє значні втрати в економіці. Наприклад, металургія стала галуззю непрестижною, тоді як саме від продажу металургійної продукції держава має найбільші інвалютні надходження до бюджету.

Низька заробітна  плата і сумнівна її диференціація - один із суттєвих чинників, який негативно  впливає на якість робочої сили. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави  в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб'єктами господарської діяльності.

До якісних  характеристик робочої сили належить і працездатність особи. Науково  обґрунтоване визначення працездатності дає доцент Я. В. Крушельницька. Працездатність - це максимальна ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, який не викликає перенапруження організму. В свою чергу, функціональний стан - це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, що забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Цей показник залежить не тільки від об'єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб'єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Все це залежить від рівня заробітної плати і доходів у цілому.

Побудова соціальноорієнтованої  ринкової економіки в Україні  та підвищення її конкурентоспроможності потребують адекватної якості робочої сили. Проте наявний на сьогодні механізм її регулювання є неефективним, що гальмує підвищення конкурентоспроможності у сфері праці. Виникла нагальна необхідність у формуванні дієвого механізму регулювання якості робочої сили, який би враховував тенденції розвитку ринку праці і забезпечував зростання конкурентоспроможності робочої сили країни. [7, c. 46-48].

2. Конкурентоспроможність  робочої сили та чинники, що  її визначають

Випуск конкурентоспроможної продукції як на вітчизняному, так у перспективі й світовому ринку вимагає підвищення професійно-кваліфікаційного рівня трудового потенціалу. Постійно зростає потреба у висококваліфікованих працівниках, які мають високий загальноосвітній рівень, широкопрофільну професійну підготовку, спроможні швидко оволодіти новими технологіями, орієнтуватись у виробництві, що динамічно змінюється, готових до постійного вдосконалення, конкурентоспроможних на ринку праці.

Рівень конкурентоспроможності робочої сили визначається як ступінь  можливостей працівника витримати конкуренцію з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце або претендувати самому на інше, престижніше.

Виділяють три  підходи до трактування конкурентоспроможності робочої сили:

• загальнотеоретичний підхід;
• ототожнення даної категорії з якістю робочої сили;
• кон’юнктурний підхід.

Щодо першого  підходу, то конкурентоспроможність робочої  сили визначають як обов’язковий атрибут  товарно-грошового виробництва, що зводиться до змагання у досягненні успіхів на будь-якому рівні і в будь-якому секторі суспільно-економічного життя, до постійної здатності носія робочої сили протистояти негативним ринкових тенденціям, спрямованим у бік його виштовхування з виробничої сфери[10].

Найпоширенішим  підходом у трактуванні конкурентоспроможності робочої сили є ототожнення даної  категорії з якістю робочої сили[12]. Згідно з даним підходом під конкурентоспроможністю робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили, тобто її якість.

Конкурентоспроможність - це «сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств, у працівниках певної кваліфікації (професії)». Розмежувати категорії «якість робочої сили» та конкурентоспроможність робочої сили можна за допомогою кон’юнктурного підходу. Конкурентоспроможність робочої сили, виходячи зі специфіки товару «робоча сила», виявляється у двох напрямках. Згідно з першим напрямком робоча сила характеризується на ринку праці своїми споживчими та вартісними характеристиками.

На даному етапі можна визначити такі основні  чинники, що обумовлюють рівень конкурентоспроможності працівників на ринку праці:

• якісні ознаки робочої сили (професійно-кваліфікаційні характеристики, загальноосвітній рівень, особистісні характеристики тощо);
• відповідність якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, ціни робочої сили, попиту на неї.

Отже, за умов ринкових відносин для працевлаштування населення  важливим є не лише якісні характеристики їх робочої сили «самі по собі», а  тільки за обставини їх відповідності  кон’юнктурі ринку праці. На другому  етапі показником конкурентоспроможності є результативність праці на певному робочому місці. Від рівня конкурентоспроможності працівників залежить специфіка його трудової поведінки, рівень реалізації та розвитку особистісного трудового потенціалу. З позицій працівника цей показник визначає стійкість його становища на виробництві. З позицій підприємства він визначає перспективи успішної та стійкої фінансово-економічної діяльності. Розглядаючи соціально-економічну сутність конкурентоспроможності робочої сили, професор Д. П. Богиня виділяє три головні групи чинників, що визначають конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці:

• загальнооб’єктивні чинники, що визначають рівень соціально-економічного стану суспільства, ступінь розвитку продуктивних сил країни та окремих її регіонів, статево-віковий склад населення, кількісний і якісний склад ресурсів праці, розвиток інфраструктури ринку праці, соціально-побутової інфраструктури та ін.;
• чинники, що характеризують соціально-демографічний статус і загальний фізичний стан особи працівника: стать, вік, сімейний стан, його фізичне здоров’я, місце проживання, забезпеченість житлом, наявність особистого автотранспорту;
• чинники, що характеризують соціально-психологічні якості особи: життєво-цільові установки, її схильності та звички, ступінь політичної зрілості, релігійність, комунікабельності, рівень інтелекту, самодисципліни, знання іноземних мов.

В умовах структурно-технологічної  перебудови економіки та відповідних змін в управлінні трудовим потенціалом найбільш конкурентоспроможною є робоча сила, що має професійну мобільність. Однак аналіз соціально-економічного розвитку України свідчить, що в сучасних умовах відтворення трудового потенціалу не відповідає завданням формування конкурентоспроможної робочої сили, оскільки воно відбувається зі значним порушенням основних показників соціально-демографічного розвитку економічно активного населення.

Висновки

Відсутність єдиного  підходу до визначення якості робочої  сили, а також, зважаючи на ринкові  перетворення, зростання її значущості стали причиною необхідності теоретичного дослідження різноманітних поглядів на якість робочої сили, що уможливило уточнити сутність цієї категорії, зробити висновки про об'єктивну потребу підвищення вимог до якості робочої сили, детально описати її компоненти.

Рамки процесу  формування якості робочої сили значно ширші за межі її виробничого споживання. Отже, підкреслено важливість розрізняти мікро-, мезо- та макроекономічний рівні  якості робочої сили, що дає змогу  повніше враховувати всі можливості підвищення якості робочої сили й розробити заходи щодо їх реалізації.

Вагомий внесок у якісне поліпшення стану справ  на ринку праці здійснюють центри перепідготовки спеціалістів, що дають  можливість безкоштовно здобувати  фахову освіту, яка має попит у  працедавців. Тому виникає потреба проведення аналізу інтенсивності використання професійної підготовки і перепідготовки безробітних. Це дає змогу зробити важливі висновки про політику працевлаштування і політику в сфері освіти. Також дані аналізу можуть бути корисними у визначенні чинників підвищення ефективності навчальних програм для безробітних і при розробленні програм створення нових робочих місць.

Державне регулювання  відтворення якості робочої сили на ринку праці України передбачає розроблення заходів щодо профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки населення для забезпечення в майбутньому потреб галузей економіки. Запропоновано базувати вибір цих заходів на порівнянні прогнозованих значень попиту і пропозиції робочої сили певної якості з урахуванням стадій її відтворення.

Список  використаної літератури

1. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. К., 2000.

1. Богиня Д. П. Концептуальні підходи до визначення         конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці. Україна: аспекти праці. 1999. № 6. С. 38.
2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,2-е вид., стереотип.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 312 с.
3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. - К.: Кондор, 2005. – 328 с.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом .К.: МАУП,2006.- 350 с.
5. Гринів л. С. Національна економіка Л. С. Гринів, М.В. Кі-чурчак. – Л.: Магнолія,-2006.-464 с.
6. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.
7. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник    В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с.
8. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник Ніна Єсінова,. - К.: Кондор, 2004. - 429 с.
9. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. М.: Экономика, 2002.
10. Заблоцький Б. Ф. Економіка України  Б.Ф. Заблоцький, М. Ф. Покошко. л.: Новий світ–2000, 2009. – 360 с.
11. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ.- К.: КНЕУ, 2003. - 298 с.
12. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с.
13. Кравченко І. С. Трудозберігаюча функція зайнятості: Монографія. -К.: Інюре, 1998.- 360 с.
14. Ковтун О. І. Державне регулювання економіки: навчальний  посібник     О. І. Ковтун. л.: Новий світ - 2000, 2006. - 432 с.
15. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник М.Б. Махсма,- К.: Атіка, 2005- 303 с.
16. Носова О. В. Інституціональні підходи до дослідження пере-ходної економіки О. В. Носова Економічна теорія. 2006. № 2. С. 25-36.
17. Оникиенко В. В., Шаленко М. В. Совершенствование территориальной организации трудовых ресурсов. К.: Наукова дамка, 1989.
18. Олейник А. И. Институциональная экономика А.И. Олей-ник Вопросы экономики. 1999. № 1.С. 132 - 147.
19. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. К.: Знання, 2004.
20. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість.  К., 2002.
21. Пустовойт Р. С. Теоретический анализ процесса институциа-лизации в постсоциалистических экономиках  Р. П. Пустовойт, Н. А. Овчарук
22. Экономика Украины. 2008.№ 6. С. 14-26.
23. Сіденко В. Р. Потенціал економічного розвитку України в контексті