Концепція роздержавлення і приватизації власності

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Необхідність реформування відносин власності в Україні………………….6

2. Концепція роздержавлення  і приватизації власності……………………….10

2.1. Межі та шляхи  роздержавлення власності………………………………...10

2.2. Способи приватизації……………………………………………………….16

Завдання 2………………………………………………………………………...19

Задача……………………………………………………………………………..20

Висновки………………………………………………………………………….21

Список використаних джерел…………………………………………………...24

 

Вступ

Темою даної роботи є реформування відносин власності в економіці України. Актуальність даної теми зумовлена тим, що саме реформовування відносин власності в Україні є найважливішою складовою частиною ринкової трансформації постсоціалістичної економіки України. Через реформування відносин власності у виробничому секторі країни вирішується двоєдине завдання:

* здійснюється  приватизація об'єктів державної  власності, в результаті цього  формується масив недержавної  власності, який посідає стратегічні  позиції і робить незворотними  ринкові перетворення в економіці;

* досягається ринкова адаптація системи управління державним сектором, держава починає виступати рівним і ефективним господарюючим суб'єктом на ринку.

Спроби і набутий досвід приватизації підприємств-монополістів, великих підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки країни, продемонстрували наявність гострих проблем, які потребують вирішення для забезпечення подальшого ефективного проведення реформи власності в Україні:

* по-перше,  на сьогодні відсутня офіційно  визнана стратегія реформування відносин власності, яка надавала б можливість визначити раціональні пропорції між державною та приватною власністю при даному управлінському ресурсі держави;

* по-друге,  існуюча система управління державною  власністю показала свою неефективність, що проявляється у високій частині збиткових державних підприємств, акціонерних товариств, в яких контрольні і блокуючи пакети акцій належать державі, неліквідності державного майна, низькому рівні доходів від діяльності державного сектору;

* по-третє, має місце гальмування процесу приватизації у обох напрямках: завершенні масової приватизації та проведенні індивідуальної приватизації;

* по-четверте, поширюється використання способів нелегітимної (“тіньової”) приватизації, серед яких найбільш розповсюдженими стають розрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном;

* по-п'яте, визначилась непідготовленість систем галузевого державного регулювання до приватизації підприємств-монополістів, в першу чергу природних монополій.

Невирішеність перелічених проблем створює ризики для національної економіки: непрозорість процесів реформи відносин власності веде до криміналізації способів переходу державної власності до приватного сектору; сприяє формуванню впливових груп бізнес-інтересів, які зацікавлені в збереженні непрозорості та застійного стану реформи; до того ж формується образ української економіки, мало привабливий для інвесторів.

Комплексне  і кінцеве в часі вирішення  проблем, накопичених в процесі  реформи державної власності, потребує кардинальної зміни підходів до проведення приватизації. На новому етапі необхідно перейти до масштабної приватизації в системних галузях, які критично впливають на формування структури витрат підприємств інших галузей та на спроможність економіки країни до зростання, зокрема, природних монополій. При цьому необхідно передбачити обов'язкове відокремлення діяльності у сфері природних монополій від іншої господарської діяльності об'єкта приватизації.

Активи, що забезпечують діяльність у сфері  природних монополій, необхідно приватизувати за окремими підпрограмами з урахуванням особливостей приватизації суб'єктів природних монополій Без проведення приватизації цих галузей буде неможливо досягти основної цілі реформи — становлення ринкової економіки в Україні. На новому етапі успіх приватизації окремого підприємства в значній мірі буде визначатися темпами і умовами ринкової трансформації системних галузей.

Системний підхід до приватизації має забезпечити реалізацію інтегрального бачення місця і ролі приватизації у конкретних секторах і галузях економіки для підвищенні ефективності їх функціонування і створення засад сталого економічного зростання. Приватизація, як система реформаторських заходів перехідного періоду, завершується, встановлюються критерії для утримання виробничих і пов'язаних з виробництвом активів у державній (комунальній) власності, забезпечується трансформація органів приватизації, створюються засади для ефективного управління виробничими і пов'язаними з виробництвом активами, а також набуття і продажу державою виробничих і пов'язаних з виробництвом активів.

 

 

1. Необхідність реформування  відносин власності в Україні

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою  номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва.  Річ у тім, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали її суспільні форми. До 1991 року в Україні існували такі види власності:

• державна
• громадських організацій
• колгоспно-кооперативна
• особиста

Така структура власності  формувалась під впливом вимог  концепції побудови соціалізму, яка передбачала, що:

а)  соціалізм повинен  довести свої переваги перед капіталізмом, на зміну якому він приходить, більш високим рівнем продуктивності праці;

б)  високий рівень продуктивності праці може забезпечити  лише велике  виробництво,   яке  має  ряд  суттєвих  економічних  переваг перед дрібним виробництвом;

в)  найбільш сприятливим  середовищем для зростання продуктивності   праці   може   бути   лише   суспільна   власність   на   засоби виробництва,  яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил,   бо  дає  можливість  свідомо  підтримувати  відповідність  між виробничими відносинами й продуктивними силами.

Практика побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвердила справедливість такої концепції. Свідченням того є незаперечні факти:

1. Досить високі темпи  розвитку радянської економіки  (вищі, ніж у країнах капіталістичного  світу) впродовж всієї її мирної  історії.

2.  Плановість, яка  базувалася на суспільній власності,  забезпечила безкризовий характер розвитку економіки, а отже, неухильне зростання продуктивності праці.

3.   Така економіка  послужила одним з вирішальних  факторів перемоги у Великій  Вітчизняній війні з фашизмом.

4.  За порівняно  короткий строк здійснилась післявоєнна  відбудова народного господарства.

Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства  були допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступово втратив з нею зв'язок. Так власність стала "нічийною", а працівник - відокремленим від засобів виробництва, хоча формально він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності  суспільства. В економічній сфері - це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності; що підривало стимули до високоефективної праці; підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідливе використання загальнонародних коштів, марнотратство; невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло в кінці кінців на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідеї і стало  відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. На її теренах утворилися нові самостійні держави, в т.ч. й Україна, які спішно почали реставрувати капіталізм, тобто суспільний лад, що ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва.

Отже, можна констатувати, що Україна на сучасному етапі  знаходиться в перехідному періоді від соціалізму до капіталізму. Що являє собою цей перехідний період і в чому полягає його основний зміст?

У зв'язку з тим, що соціалізм  і капіталізм -це два різнотипні способи виробництва: перший ґрунтується  на суспільній власності на засоби виробництва, другий - на приватній, перехід від соціалізму до капіталізму не може бути одномоментним актом. Ця трансформація передбачає наявність особливого перехідного періоду, впродовж якого повинна бути ліквідована соціально-економічна основа соціалізму з її надбудовою й створено економічний базис капіталізму. Тобто, суспільна власність і система виробничих відносин, збудована на ній, повинна змінитись на приватнокапіталістичну власність з відповідною їй системою виробничих відносин.

Тому основним змістом перехідного періоду від соціалізму до капіталізму повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю в форми приватні. А так як це здійснити не можна одномоментно - постановою, указом або навіть прийняттям певного закону, то це означає, що економічною основою перехідного періоду повинна бути багатоукладна економіка, в якій одночасно співіснують різні форми власності: суспільні, приватні, змішані. Це ж певною мірою передбачає й сучасна ринкова економіка.

Отже, необхідність існування  різних форм власності в сучасній економіці України зумовлена  в першу чергу багатоукладністю її перехідного періоду. Але не тільки цим. Світовий і наш "домашній" досвід показує, що визначальною причиною, яка викликає занепад підприємництва, робить економіку неефективною, є відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва й управління на основі позбавлення його власності на ці засоби та права користуватися результатами своєї праці. Це особливо відчувається тепер, коли практично основним фактором подальшого зростання виробництва все більше стає особистий фактор (людина), бо можливості речового фактору (предмети праці, засоби праці) відносно вичерпані. Тобто, без суттєвих капіталовкладень, які "з'їдають" ефект, речовий фактор відходить на другий план. Тому позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.

У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

В СРСР практика формування колективних форм власності привела до монопольного зосередження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірний централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат. Безпосередні виробники фактично були відокремлені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірвало зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки її існування.

Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від  СРСР надмірно одержавлену економіку, щоб відродити матеріальні стимули  в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотний (порівняно  з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування  різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по - перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємопов'язаних процеси концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення виробництва. Другий - його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібного виробництва й індивідуальної трудової діяльності.

 

2. Концеція роздержавлення  і приватизації власності

2.1. Межі та шляхи  роздержавлення власності

Особливістю вітчизняної  економіки є те, що вона протягом тривалого часу формувалася як державна. Внаслідок цього держава стала монопольним розпорядником 90 – 100% виробничих фондів, готової продукції. Вона ж централізовано займалася розподілом робочої сили. За цих умов нові види й форми власності могли виникнути лише в результаті подолання державного монополізму на власність. Найпростішим, на перший погляд, способом здійснити це є проведення широкомасштабного роздержавлення та приватизації власності. Проте при всій простоті й зрозумілості цього заходу практика показала, що не все так просто в реальній дійсності, як на папері. Виявилося, що роздавати власність у багатьох відносинах складніше, ніж відбирати. Англія, наприклад, затратила десять років, щоб приватизувати лише десять великих державних підприємств.